На фронті загинув колишній поліцейський зі Львова. Згадаймо Назара Островського

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Назара Островського. 

25 жовтня на війні з російськими загарбниками загинув боєць 5-го батальйону спеціального призначення «Любарт» бригади НГУ «Азов», львів’янин Назар Островський. Про це повідомила його сестра Анастасія Островська.

«Я б дуже хотіла ніколи не писати цих слів… Кілька днів тому у нашу родину прийшла жахлива звістка з війни. У п’ятницю, 25.10.2024, наш Назар Островський загинув… борючись за справедливість та до останнього захищаючи Україну!» – написала вона.

Відомо, що Назар Островський пройшов Революцію Гідності, добровольцем відправився на фронт у зону АТО у 2014 році та віддав службі в поліції майже 10 років.

«15 травня 2024 року був мій останній день служби в поліції. Цього літа мало б бути 10 років вислуги. Починав у 2014 років з «Азова» (тоді батальйон міліції), далі батальйон «Львів», дільничним (на Сихові у Львові – ред.), 4 роки в секторі протидії домашньому насильству. Завершив у штурмовій бригаді Національної поліції України «Лють».  Іронічно, що мобілізовуюсь в підрозділ з якого починав – рідний «Азов» в ОЗСП «Любарт», – писав Назар Островський.

Захисник захоплювався історією України та закликав не споживати російського контенту.

«До російсько-української війни я вільно споживав культурний контент нашого північного сусіда, але зараз намагаюся вирватися з постколоніальної парадигми активно вивчаючи англійську, як мову міжнародного спілкування та паралельно слухати наше рідне», – писав Островський у 2020 році. 

Анастасія Островська також процитувала слова близького друга Назара – Ігоря Колесника. Він згадує його як людину, яка «свідомо йшла туди, де було найбільше згустку темряви, де горіли шини…», продовжувати робити те, що було її фундаментальною силою: «бути там, де болить найбільше. Бути із тими, чий голос не почутий».

«…Назарчик загинув. Капітан поліцейських наук, найкращий шериф Сихова, двічі азовець, майданівець у білому пальті, випускник філософського факультету із відповідним діагнозом, романтичний цинік, впертий засранець із добрим серцем, батько сина, чоловік дружини, друг. Назар мав дивний характер, у якому чорний гумор і цинізм поєднувалися із глибинною потребою допомагати, захищати, боротися за справедливість. Не за ту справедливість, про яку розповідають політики чи єдиний телемарафон, а за ту, якої немає у квартирах темного міста. Коли він працював у відділі протидії та запобіганню сімейному насиллю, то боровся за тих, хто у повній темряві. За ту дитину, яка виростає калічкою у сім’ї алкоголіків. За дітей, чиї батьки наркомани. За тварин, чиї власники різали одне одного ножами», – пише сестра Островського. 

За словами Анастасії Островської її брат свідомо йшов туди, де було найбільше згустку темряви, де горіли шини, де били дітей або студентів оці дорослі, сильні і жорстоко несправедливі «нормальні» люди.

«Він, як і я, не розумів природи безпідставної жорстокості та байдужості людей, які знущалися над слабшими, викидали на вулицю домашніх тварин як меблі, не простягали руки потопаючим. Він, на відміну від мене, мав силу і рішучість, щоби в дусі головного героя «Чуми» Камю продовжувати робити те, що було його фундаментальною силою: бути там, де болить найбільше. Бути із тими, чий голос не почутий. Він умів побачити навіть крізь піджак, дипломи кандидата науки і доцента кафедри, живу людину, калічку, із таким же філософським діагнозом…», – написала сестра Назара. 

«Назар Островський. «Азов» (батальйон «Любарт») На щиті. Нема слів, геть не хочеться вірити… У пам’яті зринають твої «Азовські» історії 2014-15 років, та «Записки дільничного»… Легкого тобі лету та гарної музики у засвітах…» – написав військовослужбовець Орест Калиняк.

«Світла пам’ять, друже. Ти міг не йти. Ми з Назаром були знайомі з 2014. Я брав у нього інтерв’ю для «Інсайдера», й це був один із лише двох випадків, коли подружились і продовжували спілкуватися. Він був добровольцем тоді, й пішов тепер, хоча мав бронь. Хоча у нього маленька дитина», – написав про воїна український письменник і репортер Артем Чапай.

У героя залишилась дружина та маленький син та сестра. 

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.