Мандрівник із Прикарпаття об'їхав 138 країн. А зараз вивчає українські водоспади

Андрія Мельниченка з дитинства вабило за обрій – об'їхати всю планету захотів одразу ж, як тільки побачив карту світу і зрозумів, наскільки він неосяжний. Хотілося на власні очі побачити і Ніагарський водоспад, і Амазонку, і дикі племена. На лютий 2022 року залишалося поставити галочку навпроти 55-ї країни зі 193 – у решті вже побував. Але завадила війна. Та бажанню відкривати нові місця це не завадило. Андрій перейшов на поїздки Україною. Подорожує щотижня – їздить на водоспади.

- Вирішив, що цей проєкт має бути пов'язаний із природою, і оскільки я дуже люблю водоспади, вибрав їх – поки що в Івано-Франківській та Чернівецькій областях, - зазначає Андрій. – Мета: побувати взагалі на всіх водоспадах. Я й раніше був на них у різних куточках планети – бачив уже 126, разом із українськими. Але це не повний список, деяких у ньому немає, оскільки вони не мають назв.

Щоб проїхати до пам'яток у деяких місцях біля кордонів, потрібен дозвіл прикордонної служби. До цих зон Андрій поки не дійшов – краси вистачає й поблизу.

- В армію мене поки не призвали, хоча зупиняли, перевіряли, - відповідає на наше запитання Андрій Мельниченко. – Все роблю згідно із законом, дані оновив. У перший рік війни активно займався волонтерством, допомагав біженцям зі східних та південних областей, трохи з північних. Із партнерами діставали продукти, одяг, шукали житло. І сьогодні займаюся волонтерством, хоча обсяги роботи менші.

Втілювати мрію почав із дитинства

Ще в школі, у 14 років, Андрій був упевнений: рано чи пізно його мрія - побачити весь світ - здійсниться. Започаткував її здійснення з України.

Осідлавши велосипед, Андрій спочатку об'їздив усі села свого рідного Коростенського району на Житомирщині, потім – усю область, потім узявся за Україну - і став першим, хто відвідав усі 459 міст країни, які існували на той момент. Мер Коростеня навіть видав йому посвідчення мандрівника з проханням допомагати йому у дорозі – і кілька разів це спрацювало, наприклад, у транспорті водії не брали грошей.

Галочку навпроти списку всіх міст країни Андрій Мельниченко поставив навесні 2012 року, коли йому виповнилося 38 років. Тепер настав час подивитися весь світ.

До мети - побувати у всіх країнах - залишилося всього нічого. Після зимової поїздки до Мексики у 2022 році на нього вже чекали квитки до Японії та Південної Кореї, потім - Сейшельські острови, Бенін і Того в Африці… Але війна перекреслила ці плани.

- Я летів із Парижа до Варшави з французьким поліцейським, і він переконував мене не повертатися до України: «У вас за кілька днів розпочнеться війна», - згадує у розмові з Коротко про Андрій Мельниченко. – Але кожна моя подорож – це моя дорога додому. За два дні до війни я переступив поріг рідного дому.

Тікав від носорога і бився з мавпою

Мрію довелося поставити на паузу. Але за першої ж нагоди Андрій знову збере рюкзак і пірне у світ пригод. А без них у далеких мандрівках ніяк.

- Якось у Непалі за нами погнався носоріг, - згадує Андрій. – Я так злякався! Був упевнений - на будь-яке дерево навіть без гілок злечу за секунду! Тоді й наш провідник так тікав, що ми його потім ледве знайшли...

А в Камбоджі довелося битися з мавпою: мавпа вилізла на шию і поривалася влаштуватися на голові, боляче кусалася. Місцеві підказали: «Йди до машини, вдай, що їдеш». Як тільки відчинив двері, вона зістрибнула - залишати рідні джунглі не захотіла.

Багатим туристом ніколи не був

Андрій розвиває сім проєктів подорожей.

Зараз, звісно, ​​через закриті кордони поїздки виглядають якоюсь фантастикою. Але багато українців, як і Андрій, вірять, що після перемоги знову зможуть відкривати для себе світ.

– Є країни-мрії, куди б я обов'язково хотів потрапити чи повернутися – це Нова Зеландія, Японія, Ісландія, Норвегія, – говорить мандрівник. – А є ті, куди я б і не думав їхати, якби не ставив собі за мету побувати скрізь. Наприклад, мені б не спало на думку їхати в Сомалі чи Лівію, Джибуті.

Дружина Марія компанію у подорожах не складає, але чоловіка відпускає. Колись Андрій їй пообіцяв: 300 днів на рік я буду з тобою, решту часу – подорожую.

- Я ніколи не ухилявся від своїх чоловічих обов'язків по дому, як голови сім'ї, - зазначає Андрій. - Згарячу - рюкзак на плечі і вперед, - нікуди не їду. Усе планую заздалегідь. Планування – це взагалі один із ключів до успіху.

Звідки брав гроші на щоквартальні подорожі? На них Андрій відкладає, працюючи журналістом, охоронцем, в інтернет-продажах, а тепер ще й консультантом із пригод для інших. Допомагають і друзі, часом знаходяться спонсори.

– У мене ніколи не було багато грошей, але завдяки бюджетному плануванню можливість подорожувати знаходив завжди, – продовжує чоловік. – Ніколи не працював ні на кого повний тиждень – завжди шукав роботу, хай не прибуткову, але яка давала змогу звільняти час для своїх справ та захоплень. Так, ми всі чимось обмежені: часом, обставинами… Але найбільше собі заважають мандрувати самі люди. Хоча мріють про це майже всі. А для цього не треба бути багатим.

Бідні країни обходяться дорожче за Європу

Андрій наводить приклад: 18 країн Європи об'їздив за 230 у.о. Щоправда, автостопом. Поїздка навколо Чорного моря коштувала сотню доларів.

Маршрут вибирав просто - орієнтувався на знижки на авіаквитки. Дешеві хапав одразу ж. Таким чином і виходило заощадити.

– За переліт із Брюсселя на Ямайку в обидві сторони заплатив 270 євро, хоча це коштує 800-1000 євро, – ділиться Андрій Мельниченко. - 21 переліт Азією за одну поїздку, включаючи Мальдіви та Шрі-Ланку, мені обійшовся в 600 у.о. Європою звик платити не більше 5-10 у.о. А через океан в обидві сторони літав за 300-400 у.о. З Люксембурга до Сенегалу - 85 євро замість 500 в один бік.

Сьогодні своє вміння знайти найдешевший квиток Андрій конвертував на заробіток – тепер за гроші допомагає заощадити іншим.

– А от у «бідні» країни Африки літати дорого, та й жити, якщо ти білий, теж, – продовжує мандрівник. - Дешево там лише для місцевих. Якщо ти білий – плати. На ринку, в магазині ціну піднімають удесятеро, а не подобається – кричать: «Іди!».

І роби що хочеш, хоч за банани з мавпами бийся...

Африканська корупція

Відомі місця приваблювали прикарпатського шукача пригод менше, ніж ті, куди не ступала нога туриста. Не раз гостював у племенах у аборигенів – самі звали його у свої хатини. Не розуміючи один одного, чотири години спілкувалися мовою жестів.

– В Африці за мною біг натовп дітей та кричав «Музунгу» – так тут називають білих, означає «людина без шкіри», – згадує Андрій. – Для них, якщо чорний – шкіра є, а якщо білий – немає. Діти часто ходять за тобою, і їх хочеться чимось почастувати. Іноді самі просять.

Якщо їдеш у бідну країну, каже мандрівник, готуйся відкривати гаманець. У тій же Африці хостелів немає взагалі, а найдешевші готелі по пів сотні доларів за ніч не завжди передбачають навіть вхідні двері та захисні сітки від малярійних комарів. Житло від 4 зірок коштує вже 400-500 доларів - вдвічі більше, ніж обійшлася тритижнева поїздка Європою. Але одна з найбільших статей витрат – місцева корупція. Не давши "на лапу", кроку не ступиш.

- Щоб проїхати від Сенегалу до Кот-д'Івуару (близько 1200 км. – Авт.), треба пройти сім чи вісім кордонів і витратити купу грошей, – пояснює мандрівник. - Віза з Сьєрра-Ліоне до Ліберії коштує 100 у.о., але її потрібно два тижні чекати - і весь цей час десь жити та витрачати гроші. Ночувати в Африці в наметі – не варіант, місцеві не дадуть спокою. Але якщо даси 150 у.о. - візу зроблять за 15 хвилин. Але, незважаючи на її наявність, на кордоні та митниці теж вимагають хабар.

За роки подорожей Андрій побачив всяке – ночував і в наметах, і в п'ятизіркових готелях, був у круїзах на лайнерах та їздив автостопом. Найдорожче обійшовся круїз навколо Південної Америки – чотири тисячі доларів.

А поки що закордонні маршрути поставлені на паузу – залишається лише згадувати про них. Але не просто згадувати: Андрій описує колишні подорожі – раніше на це не вистачало часу.