Глянцеві реформи, Давос, меморандуми. Яке майбутнє готують українцям уряд і МВФ

МВФ прирікає Україну на перезавантаження олігархату

Діагноз: країна як сировинна кормова база.

Україна не може стати багатою, якщо орієнтуватиметься тільки на внутрішній ринок. Він у нас куций, мізерний, що не дозволяє виробникам щосили використовувати ефект масштабу. Ба більше, за даними ООН, з 2014 р. населення країни скоротилося на ~10 мільйонів. Відсутність їх у країні означає щорічний мінус внутрішнього попиту на $30 — 35 млрд. Чутливий удар по українських виробниках товарів і послуг. Особливо по тих, які вже зробили інвестиції у свої виробництва, розраховуючи на набагато більший попит на свої товари всередині країни, і при цьому змушені розраховуватися за кредитами. Головного болю додає політика Нацбанку щодо заборон/обмежень валютних операцій. Понад усе — наявність працівників для підприємств, забезпечення стабільності постачання електроенергії корегують щорічні плани з реалізації інвестиційних проєктів. Тому орієнтація українських виробників на зовнішні ринки — це безальтернативний must.

Сьогодні важко сказати, скільки українців із тих, що покинули країну після 2014-го і після 2022-го року, повернуться. Продовження поточної економічної політики Уряду, яку можна назвати "бардак", з високим ступенем вірогідності буде демотивувати українців за кордоном до повернення і підштовхуватиме тих, що всередині країни, після війни, до реалізації своїх планів поза межами національної моделі Олігархат/Схематоз.

Так чи інакше, якщо винести за дужки воєнні дії, все впирається в якість економічної політики, у вибір моделі розвитку.

Щоб зайняти вигідні ніші на європейському та світовому ринках, Україна зобов'язана забезпечити сприятливі умови для внутрішніх і зовнішніх інвесторів. Показники успіху — місце в Топ 30 в індексі верховенства права, захисту прав власності, економічної свободи та інноваційного розвитку.

Щоб залучити в країну вигідні ланки глобальних ланцюжків цінності (global value chains), Україна зобов'язана виграти щонайменше регіональну конкуренцію за якістю грошової, податкової, регуляторної політики.

Щоб стати потужним промисловим майданчиком, щонайменше, для Європи з використанням порівняльних країнових переваг, Україна зобов'язана виграти конкурентну боротьбу за якісну робочу силу і підприємницький капітал. Це означає — наявність не радянського, а сучасного, динамічного ринку праці.

Щоб стати місцем комерціалізації найсучасніших технологій, Україна зобов'язана працювати за стандартами ринкових лідерів, мати режим вільного переміщення грошей, товарів і послуг за умови доступу до якісної інфраструктури та системи соціального забезпечення.

Усі ці імперативи відносяться до Уряду, який орієнтується на забезпечення швидкого, довгострокового економічного зростання, входження до престижного клубу країн із ВВП понад один трильйон доларів. Такого Уряду сьогодні в Україні немає. Як і немає такого бачення розвитку у МВФ, який у жовтні вкотре представив свій прогноз розвитку країни до 2033 року. Оцінка Фондом динаміки зовнішньої торгівлі України переконує нас у тому, що шансів на модернізаційний прорив немає. Щонайменше, у прогнозах МВФ на найближчі вісім років вона не проглядається. Звернемося до цифр.

За даними МВФ, у 2021 р. товарний експорт України становив $63,1 млрд (за даними СОТ — $68,1 млрд). Війна, ясна річ, сильно вдарила по нашому товарному експорту. МВФ вважає, що рівень 2021-го року ми перевищимо тільки у 2030 р. із показником $66,7 млрд. У 2033 р. товарний експорт буде $84,7 млрд. Якщо у 2021 р. експорт товарів становив 31,6% ВВП, то у 2033 р. прогнозується на 26,3%. Тобто замість стрімкої інтернаціоналізації української економіки ми отримаємо її стиснення. Не маючи ємного внутрішнього ринку, як можна буде заробити на ньому? На початку 2020-х понад 60% товарного експорту припадало на с/г товари (майже половина) та енергетичні товари. Тобто високими технологіями тут не пахне. З урахуванням товарів експорту інших секторів промисловості ми сміливо можемо стверджувати, що ~80% товарного експорту України — це сировинні товари та низькотехнологічні товари з малою часткою доданої вартості. Очевидно, що після війни внутрішні та зовнішні інвестори швидко займуть сировинні ніші, які навіть у війну працюють, щоправда, в обмеженому режимі. Саме вони забезпечуватимуть левову частку товарного експорту. Щоб повноцінно реалізувати свій потенціал, Україна зобов'язана стати відкритою економікою, тобто виходити на товарний експорт обсягом 70-80%. Показником динамічної, конкурентоспроможної відкритої економіки України у 2033 р. був би обсяг товарного експорту в ~$250-260 млрд. Тобто втричі більший, ніж прогнозує МВФ.

Виходить, що аж до середини 2030-х Україна, на думку МВФ, залишатиметься сировинним експортером, а також місцем для виробництва товарів із низькою доданою вартістю. Це не вища і навіть не перша промислова ліга Європи і світу. Це задвірки, закутки і місця, які з екологічних, соціальних і комерційних міркувань залишають країнам, що хронічно розвиваються. Ми знаємо, як здійснюється вхід на ринок сировинних і енергетичних товарів у бідних країнах з багатим олігархатом.

Оскільки МВФ аж до 2033 р. не прогнозує ані приватизації, ані припливу іноземних інвестицій, то ми можемо дійти висновку, що Фонд пов'язує майбутнє України не з системною модернізацією країни, а з ситуативним перезавантаженням олігархату. Уже сьогодні ми спостерігаємо, як представники влади активно закликають іноземних інвесторів саме в сировинні, енергетичні проєкти. Немає сумніву, що в нинішній системі ухвалення рішень, державного регулювання та правових інститутів VIP-розпорядники України будуть або де-юре партнерами, або неформальними партнерами де-факто. Ясно одне. У такому укладі, вони точно не зацікавлені в повноцінному розвитку вільного ринку, масового підприємництва і справжнього капіталізму. Вони будуть купувати собі політичні партії всередині країни. Будуть у ручному режимі визначати, кому займати ключові пости, щоб тільки не чіпати deep state. Проводитимуть понтові, глянцеві форуми всередині країни, фінансуватимуть українські панелі в Давосі. Будуть підписувати меморандуми про клімат, біодиверсифікацію, глобальні виклики і рівність. Від цього вони не перестануть бути моторошними агентами авторитарного Левіафана, які руйнують країну, деморалізують суспільство. Якщо вірити прогнозу МВФ, який, звісно ж, погоджено з Урядом України, то саме такою бачиться доля країни для нинішньої влади.

Українські герої на фронті навряд чи читають доповіді МВФ. У них немає можливості відволікатися на таку діяльність. Вони чесно, самовіддано борються за нашу і вашу свободу. Те, що цю саму свободу МВФ і Уряд в економіці в гріш не ставить, вони не знають. Поки що не знають.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Важливо Чому в Україні підвищують податки: шість ознак нездорової фінансової ситуації — і три шляхи вирішення