Нові дані ДНК змінюють розуміння жертв виверження в Помпеях

Спустошення Помпей виверженням Везувію у 79 році н.е. є однією з найбільш описаних катастроф в історії людства. Попіл і пемза, що випали дощем, зберегли сліди загиблих там, де вони впали, залишаючи нам можливість здогадуватися про особистості та стосунки людей, що застигли в часі.

Але ми, люди, недосконалі. Ми орієнтуємося у світі за допомогою сприйняття та упереджень, які затьмарюють наші спостереження, незалежно від того, як ми намагаємося залишатися об’єктивними. Новий аналіз ДНК жертв Помпеї показує, що наші припущення про них були помилковими — відкриття, яке дає нам розуміння бурхливого життя Помпеї до того, як її поглинув вулкан.

«Наукові дані, які ми надаємо, не завжди збігаються з поширеними припущеннями, — каже генетик Девід Райх з Гарвардського університету.

«Наприклад, одним із яскравих прикладів є відкриття того, що доросла людина, яка носила золотий браслет і тримала дитину, яку традиційно інтерпретували як матір і дитину, були неспорідненими дорослим чоловіком і дитиною. Аналогічно, пара осіб, які вважалися сестрами або матір’ю і донькою, виявилися генетично спорідненими, принаймні, з одним генетично чоловіком. Ці висновки кидають виклик традиційним гендерним і сімейним припущенням».

Вулканічний матеріал, скинутий на Помпеї під час вибуху Везувію, спричинив своєрідний процес скам’яніння. Він впав на мертвих і вмираючих та навколо них, а потім застиг на місці. Коли тіла піддалися часу і розкладанню, вони залишили за собою порожнисті відбитки попелу.

Руїни знову відкрили у 19 столітті; у 1870-х роках у порожнечі залили гіпс, щоб створити зліпки тіл, які їх створили. Але форми тіл були не єдиним, що збереглося. Кістки, що залишилися, також були запечатані в гіпс.

Археологи, які робили зліпки у 19 столітті, не могли передбачити появу майбутніх технологій, проте їхня робота виявиться безцінною більш ніж 150 років потому. Це тому, що зліпки дають нам контекст для деталей, збережених у генетичному складі жертв, що, своєю чергою, допомагає нам зрозуміти життя в Помпеях та Італії римської епохи.

Аналіз під керівництвом судового археолога Олени Піллі з Флорентійського університету в Італії був проведений на фрагментарних залишках скелетів з 14 гіпсових зліпків, відібраних з 86 зліпків, які зараз проходять реставрацію. Антрополог Алісса Міттнік з Гарвардського університету та Інституту еволюційної антропології Макса Планка в Німеччині розповіла ScienceAlert, що це непросте завдання.

«Як екстремальна спека під час виверження вулкана, так і процес відливання гіпсу можуть бути шкідливими для довготривалого збереження ДНК. У генетичному аналізі ми зазвичай намагаємося зосередитися на скелетних елементах, які, як відомо, надзвичайно добре зберігають ДНК, таких як внутрішнє вухо черепа або зуби, — пояснила вона.

«У цьому дослідженні нам довелося бути менш вибірковими, оскільки ми змогли взяти зразки лише з тих частин скелетів, які були відкриті в пошкоджених зліпках, що перебували на стадії реставрації. Складність отримання стародавньої ДНК за таких обставин проявляється в тому, що лише шість з 14 відібраних зразків надали нам генетичні дані».

Але цих шести осіб було достатньо для того, щоб кинути серйозний виклик тому, що ми думали, що знали про жертв Помпеї.

Зліпки чудові, але не ідеальні, а деталі буває трохи важко визначити на око, тому археологи покладалися на інші докази. Показний золотий браслет, який носила людина, що обіймала дитину, вважався жіночою прикрасою. Ніжна прихильність, з якою кожна пара обіймалася, інтерпретувалася як жіноча. Обидва ці припущення, як виявилося, були помилковими.

У Будинку Золотого Браслета четверо людей, яких інтерпретували як батьків, і двоє їхніх дітей не були генетично пов’язані один з одним. Щонайменше одна особа в парі, що обіймалася, була чоловіком — і, ймовірно, друга теж.

Ці знахідки натякають на набагато глибше і складніше суспільство, ніж ми уявляли собі у Помпеях.

«Я стикався з традиційними розповідями про деякі з цих груп жертв до того, як вивчав їх з наукової точки зору, і вони здавалися мені правдоподібними, тому я був дуже здивований, коли побачив, що генетичні результати показали, що в історіях цих людей є щось більше, ніж «те, що здається на перший погляд», — розповів Міттнік в інтерв’ю ScienceAlert.

«Отримані результати змушують нас переглянути спрощені інтерпретації гендерної та сімейної динаміки в римському суспільстві, які можуть не відповідати сучасним західним уявленням».

Аналіз також виявив більшу генетичну різноманітність у Помпеях, ніж передбачалося. Досліджувані особи в основному походили від відносно недавніх іммігрантів зі східного Середземномор’я та Близького Сходу, а не від людей, які жили в цьому регіоні протягом століть.

Це схоже на розмаїття, яке спостерігається в цілому в римському регіоні Західної Італії, що відображає ранні набіги глобалізації, яким сприяло посилення торгівлі в Римській імперії.

І це лише шість осіб у багатотисячному місті. Це приголомшливий результат. Він не тільки дає нам можливість по-новому поглянути на життя людей, які жили тисячі років тому, але і є протверезним нагадуванням про необхідність залишити наші упередження за дверима, якщо ми хочемо провести точне дослідження історії людства.

«Хоча наші висновки дозволяють нам кинути виклик деяким традиційним наративам, ми повинні бути обережними, щоб не повторити тієї ж помилки», — сказав Міттнік в інтерв’ю ScienceAlert. «Натомість, наші результати підкреслюють важливість інтеграції різних доказів і не накладати сучасні припущення на стародавні контексти». Дослідження опубліковане в журналі Current Biology.