Чи поширюється юрисдикція МКС на злочини проти українців, які вчиняють у Росії чи Білорусі

Наприкінці жовтня 2024 року президент Зеленський підписав другий закон для імплементації Римського статуту. Завдяки цьому в Кримінальному кодексі України нарешті з’явилася стаття “злочини проти людяності”. Проте норми про кримінальну відповідальність не мають зворотної дії, тож розслідувати вчинені за попередні десять років війни злочини проти людяності українські правоохоронці не зможуть.

Щодо злочинів проти людяності, скоєних в Україні з 2014 року, юрисдикцію має Міжнародний кримінальний суд. Проте вона не поширюється на Росію, яка не ратифікувала Римський статут. Водночас чимало злочинів російських військових, які розпочалися в Україні, тривають і на території інших країн, наприклад, у випадку депортації цивільних українців в РФ.

У своїй колонці адвокатка Анна Рассамахіна, експертка МІПЛ з Міжнародного гуманітарного права, пояснює, чи поширюється в такому разі юрисдикція МКС на злочини, вчинені на або з території Росії. 

Українські цивільні в Росії

Злочини проти людяності — це широкомасштабний і систематичний напад на цивільних, об’єднаний єдиною політикою. За статтею 7 Римського статуту таким може бути вбивство, депортація, катування, позбавлення волі тощо. Злочини проти людяності вважають більш небезпечними, ніж воєнні злочини, адже їх вчиняють проти групи людей — тож страждає більше цивільних.

Деякі злочини Росії виглядають саме як систематичні та сплановані. Зокрема, атаки на об’єкти енергетичної інфраструктури України. Саме за цим кейсом у червні 2024 року за звинуваченням у злочинах проти людяності МКС видав ордери на арешт Сергія Шойгу та Валерія Герасимова — колишнього міністра оборони Росії та голови російського Генштабу відповідно.

Ще один системний злочин, який вчиняє Росія — депортація цивільних у Росію або Білорусь. За підрахунками МІПЛ, станом на жовтень 2024 року в ув’язненні на території РФ перебуває щонайменше 1932 цивільних. До цього причетні не лише російські збройні сили, які вивозили людей. Решта причетних — це численні державні структури, наприклад, Федеральна служба виконання покарань і ФСБ, які забезпечують утримання депортованих. Тобто ці дії виглядають узгоджено — вони демонструють державну політику РФ. Це стосується також депортації дітей і злочинів проти військовополонених.

Злочин починається в Україні, де росіяни ще з 2014 року незаконно затримують українських цивільних. За цей час правозахисники та правоохоронці зафіксували численні смерті в місцях позбавлення волі, катування, брак медичної допомоги, голод.

Офіційного та дієвого механізму повернення цих людей в Україну все ще немає. Так само, як і механізму розслідування злочину на міжнародному рівні. Проте видається очевидним, що незаконне затримання, депортація цивільних і подальші порушення проти них, вчинені вже в Росії чи Білорусі — це складники одного злочину. Так само й обстріл української енергетичної інфраструктури з території Росії, і депортація дітей, що складаються з кількох елементів на території різних країн. Тож розслідувати ці злочини треба також цілісно. Постає питання, як це зробити?

Де закінчується МКС

Переслідування і депортація українських цивільних — це злочин, який належить до юрисдикції МКС. Поки немає інформації про те, що Суд видав ордер на арешт підозрюваних у цьому злочині, проте представники МКС неодноразово наголошували: важливо розслідувати злочин переслідування цивільних в Україні.

Юрисдикція МКС поширюється на держави, які є учасниками Римського статуту або окремою заявою визнали його юрисдикцію без ратифікації Статуту. Ще до ратифікації Статуту Україна зробила такі заяви у 2014 та 2015 роках. Проте Росія цього не зробила, так само, як і не ратифікувала Римський статут. Вона, вочевидь, цього і не зробить, бо не визнає жодного зі своїх злочинів в Україні.

Проте чи розповсюджується територіальна юрисдикція МКС на Росію, якщо там продовжуються злочини, які вона почала в Україні? Від відповіді на це питання значною мірою залежить, чи зможе Суд притягнути до відповідальності російських високопосадовців, причетних до вчинення міжнародних злочинів.

Наразі Суд ще не слухав подібні справи та не виносив таких вироків. Проте такий кейс уже є в МКС на стадії досудового розслідування та попереднього судового провадження. З 2018 року там триває досудове розслідування міжнародних злочинів проти етнічної групи рохінджа у М’янмі — їх масово депортують у Бангладеш. Тож місцем вчинення злочину є дві держави, з яких лише одна — Бангладеш — визнає юрисдикцію МКС. При цьому юрисдикція Суду поширюється і на М’янму. Таку можливість у своєму рішенні від 6 вересня 2018 року досудова палата МКС пояснює тим, що принаймні частину злочину вчинено на території держави-учасниці МКС.

Те саме можна сказати про злочини проти українських цивільних — їх викрали на території держави, яка визнає юрисдикцію МКС. Також ще до депортації вони зазнають катувань та інших порушень.

Крім того, у жовтні 2024 року речник МКС Фаді ель Абдалла заявив, що ймовірна участь Білорусі у депортації українських дітей підпадає під юрисдикцію МКС. І хоча Мінськ не підписував Римський статут, початок цього злочину закладено на території України, яка визнає юрисдикцію МКС.

Якщо ж територіальна юрисдикція Міжнародного кримінального суду за жодних умов не поширюється на державу, яка не підписала Римський статут, це означатиме, що відповідальності за міжнародні злочини можна уникнути. За таких умов злочини можна штучно вивести з-під юрисдикції Суду. Цей підхід, зокрема, означав би, що неможливо притягнути до відповідальності організаторів злочинів в Росії. Але завдяки тому, що МКС зважає на те, де вчинили частини злочину, він може розслідувати такі кейси — навіть якщо злочин вчинили громадяни РФ на території своєї ж країни.

Автор: Анна Рассамахіна, Адвокатка, експертка з Міжнародного гуманітарного права МІПЛ