Пам’яті науковця Максима Штатського

35-річний солдат, командир відділення 79-ї окремої десантно-штурмової Таврійської бригади Максим Штатський із позивним «Історик» загинув 12 лютого 2024 року в Новомихайлівці на Донеччині.

Максим народився і жив у Запоріжжі, у місцевості, пов’язаній з протестантами-менонітами, історію яких у подальшому професійно досліджував.

Після закінчення історичного факультету Запорізького національного університету пішов працювати у Національний заповідник «Хортиця». Колеги пригадують, що він був дуже наполегливим, адже розпочинав двірником, а потім поступово став музейним доглядачем, науковим співробітником та старшим науковим співробітником.

Укрінформ неодноразово писав про виявлення пам’яток, пов’язаних із протестантами-менонітами, а також про створення Меморіалу хортицьких менонітів, у яке вкладав душу та сили Максим.

Історія була для нього не лише сферою професійної діяльності, а й захопленням. Максим активно співпрацював із діаспорою менонітів у Канаді, шукав для них інформацію та допомагав проливати світло на їхню історію. Він також дослідив свій родовід та взявся за генеалогічне дерево дружини, з якою познайомився у заповіднику, де вони разом працювали.

- Мене вражали наполегливість і весела вдача Максима, - згадує дружина воїна Дар’я. - Він завжди був на позитиві, умів усіх підбадьорити, навіть коли самому було важко. Нам вистачило чотирьох місяців знайомства, аби зрозуміти, що хочемо створити сім’ю. У шлюбі ми прожили 9 років. Максим був прекрасним татом для нашої доньки.

За її словами, чоловік перейшов на українську мову задовго до того, як це стало мейнстрімом, а також був активним учасником різних патріотичних акцій.

Коли у 2014 році розпочалася війна на сході України, Максим не зміг піти в ЗСУ через сімейні обставини, тому долучився до роти охорони Запоріжжя «Хортицький полк». Потім його стримувало народження доньки. Та чоловік все ж пішов до війська вже під час повномасштабної війни.

- Восени 2022 року ми з Максимом приїздили в Житомир, - ділиться Дар’я. - Я показувала йому місто, і він якось сказав: мовляв, тут стільки десантників, а я не при ділі. Згодом він повернувся в Житомир вже у навчальний центр після того, як у березні 2023 року отримав повістку. Війна стала для Максима приводом поборотися з Московією. Він говорив, що служба в армії – це його улюблена робота, він нею дуже пишався.

Військовослужбовець одразу потрапив на фронт. Спочатку брав участь у боях за Красногорівку, а згодом – за Новомихайлівку. Максим приймав знеболювальні, коли йому надокучала грижа, був двічі поранений і отримав кілька контузій, та попри це постійно повертався до побратимів.

«Півроку війни. Так, на багато речей дивишся інакше. Але найголовніша складність – залишатися самим собою. Елементарно казати «Ви», «дякую», «перепрошую» і таке інше. А це непросто. Непросто триматись вище ватерлінії спрощення та огрубішання. Непросто у світі, де 40-річні плачуть, коли їх посилають на позицію, і де 18-річні сміливо палять з РПГ в темряву лишень по приблизних координатах… Тут цінуєш вагу води та кількість калорій в банці тушкованки. Тут не рахуєш коли, кому й скільки напозичав. Бо все одно, коли знадобиться, тобі віддадуть останнє. Тут, на жаль, «твої» трьохсотяться, і ти лишаєшся один з «банди», і тебе вважають «зі старих». Жах. П'ять місяців якихось, і вже «старий», - писав у соцмережах Максим.

Дар’я розповідає, що чоловік любив тварин, тож на війні його оточували собаки, кішки. Навіть мишей він годував шоколадом.

За весь час перебування на війні Максим один раз приїздив у відпустку додому, побув зі своїми рідними. Дружина пригадує, що тоді помітила, як він змінився.

- Мій чоловік уже був військовою людиною, - ділиться жінка. - Я бачила, що в місті йому важко. Максим постійно думав про своїх побратимів.

У тій відпустці військовослужбовець зробив собі татуювання з написом: «Плоть нічтоже, дух животворить». Пояснив дружині, що на фронті воїнів тримає саме дух.

Максим повернувся на війну, а невдовзі – на позиції у Новомихайлівку, де тривали вуличні бої. Востаннє він розмовляв із дружиною 11 лютого. У військовослужбовця був гарний настрій, і вони з Дар’єю обговорювали марку автомобіля, який збиралися придбати. У якийсь момент розмова обірвалася. Більше Максим на зв’язок не виходив...

Згодом про загибель воїна жінці повідомив його побратим. Тіло Максима Штатського рідні досі не змогли поховати.

Дар’я згадує, що чоловік дуже хотів покататися на їхньому новому автомобілі, планував отримати водійське посвідчення, купити будинок, мріяв побачити США і навіть пожити там.

Побратимам він запам’ятався своєю веселою вдачею та мужністю, адже рятував їхні життя під час важких боїв.

Дружина говорить, що Максим дуже б радів Курській операції ЗСУ. Нині українські десантники знищують на тому напрямку російських морпіхів, які вбили «Історика».

У Максима Штатського залишилися мама, сестра, дідусь, дружина та донька.

Честь і слава Герою!

Фото: Фейсбук-сторінка Max Shtatsky, надані дружиною