Рецензія на серіал «Дисклеймер» / Disclaimer

8 листопада на стримінговому сервісі Apple TV+ завершився показ 7-серійного психологічного трилера «Дисклеймер» з Кейт Бланшетт та Кевіном Клайном у головних ролях. Його сюжет заснований на однойменному романі Рене Найт, що з’явився на полицях книгарень у 2015 році. Сценарієм та режисурою проєкту займався оскароносний мексиканський режисер Альфонсо Куарон («Гаррі Поттер і в’язень Азкабану», «Останній нащадок Землі», «Гравітація»). В огляді нижче розповідаємо, на що можна розраховувати глядачу під час знайомства з цією заплутаною історією.

«Дисклеймер» / Disclaimer

Жанр психологічний трилер, драма
Режисер Альфонсо Куарон
У ролях Кейт Бланшетт, Кевін Клайн, Лейла Джордж, Саша Барон Коен, Адам Ель Хагар, Леслі Менвілл, Луїс Партрідж, Коді Сміт-Макфі, Індіра Варма
Прем’єра Apple TV+
Рік випуску 2024
Сайт IMDb

Здається, в житті популярної журналістки та документалістки Кетрін Рейвенскрофт все чудово — вона живе у красивому будинку в Лондоні, у неї є люблячий чоловік Роберт, вже дорослий син Ніколас, а буквально нещодавно вона здобула престижну премію за свою роботу. Та все кардинально змінюється у ту мить, коли жінка отримує пакунок з загадковою книгою «Ідеальний незнайомець». Її автор присвятив роман своєму сину Джонатану та попередив, що усі збіги з реальними людьми, живими чи мертвими, не є випадковими (це і є той самий дисклеймер, винесений у назву серіалу).

Ознайомившись зі змістом, головна героїня з жахом виявляє, що у романі описуються трагічні події з її життя, які трапилися 20 років тому під час відпочинку в Італії. Ситуація ускладнюється тим, що Кетрін показана у творі далеко не у найкращому світлі, і стає очевидно, що сюжет книги розкриває страшну таємницю, яку вона приховувала протягом багатьох років. Тож коли правда нарешті має вирватися назовні, Кетрін сповна відчує на собі гнів того, перед ким завинила. І це ризикує зруйнувати усе її життя.

Після оскароносної «Роми» (2018) мексиканський постановник Альфонсо Куарон довгенько не давав про себе знати. Лише по закінченні довгих шести років мовчання він повертається у велике кіно, причому не з черговим технічно досконалим блокбастером, а з 7-серійним шоу за мотивами бульварного читва. При цьому Куарон самотужки писав сценарій до усіх без виключення епізодів і сам же їх ставив, заручившись підтримкою операторів Бруно Дельбоннеля та свого старого знайомого Еммануеля Любецкі. Ну а еплівські грошики дозволяли залучити до проєкту зірок калібру Кейт Бланшетт та Кевіна Клайна.

Вже з першого ж кадру автори пропонують цікавий від’їзд камери, коли увага глядачів переходить з вікна у купе на молоду парочку, що розважається у ліжку. Загалом лондонські сцени навмисне знебарвлені, і ця бляклість підкреслює не тільки буденне життя персонажів у суцільно похмурій столиці, але й цілком дохідливо передає їхній внутрішній стан. Лиш спорадичні та зовсім не випадкові проблиски сонячного світла часом зухвало псують цю тьмяну ідилію. Навіть сонячні італійські флешбеки не здаються такими вже безтурботно яскравими.

Словом, картинка тут максимально вилизана, що звично для проєкту подібного калібру від стримінгового сервісу, котрий може дозволити собі солідні бюджети. Сцени у морі — пречудові. Хіба що, здається, Куарон зловживає ефектом Айріс (звуження простору у кадрі аж до маленького кружечка з зображенням посеред чорного екрану) — монтажним прийомом, який був дуже популярний в епоху німого кіно або, наприклад, у старих мультфільмах на кшталт «Том і Джеррі».

Оповідання, котре розділене на глави та ґрунтується на факторі ненадійного оповідача, виразно літературоцентричне. Постійно звучить закадровий голос, що транслює думки персонажів, і завдяки такому нехитрому підходу ті стають зрозумілішими та, відповідно, ближчими глядачу. Декілька сюжетних ліній і навіть таймлайнів, котрі у підсумку прогнозовано зійдуться докупи та утворять повну картину, грамотно перетасовані, тож скаржитися на нудьгу не доводиться. Навпаки, під час перегляду так і тягне з’ясувати, що відбудеться далі та чим усе це закінчиться.

Не здається цілковито адекватною і поведінка героя Кевіна Клайна — чи то дід забув прийняти пігулки, чи на старості років вирішив перейти на сторону зла, але через те, що ця лінія подекуди неправдоподібна, не відбувається одкровення там, де воно по ідеї припускалося.

Плюс фінальна розповідь героїні Кейт Бланшетт, яка проливає світло на події 20-річної давнини, мала б перевернути усе догори дриґом, та насправді не стає тим викривальним твістом, що виводить історію на принципово інший рівень. Тож і кульмінаційні потуги Куарона здивувати і дати напруженого трилера розбиваються об стіну передбачуваності та відсутності інтриги.

Лейла Джордж, з її тонкими рисами обличчя, таке відчуття, не дуже підходить на роль «Кейт Бланшетт 20 років тому». Вже надто мало спільного у зовнішності акторок, дарма, що обидві виглядають прекрасно. Якщо комусь цікаво — у кадрі присутня значна кількість еротичних сцен за участю 32-річної австралійської красуні, роль якої вимагала сміливої відвертості та розкутості перед камерою.

З інших місцевих особливостей — спілкування старого діда молодіжним інтернет-сленгом, що вже за межею фантастики. Кожній лондонській родині — по коту, напевно, щоб хоч трохи скрасити сіру буденність Туманного Альбіону. А Саша Барон Коен ще раз доводить, що вміє не тільки в адамсендлерівщину.