«USA-UA: Секретні файли Білого дому»: про тиск, війну та серйозні стосунки

На початку листопада відбулася прем’єра документального фільму «USA-UA: Секретні файли Білого дому», що досліджує історію відносин України та США. Авторкою проєкту є спеціальна кореспондентка «ТСН» в Америці Ольга Кошеленко. Спочатку фільм вийшов на ютуб-каналі «ТСН», а згодом — у рамках телемарафону «Єдині новини» та в ефірі «1+1 Україна».

Це сталося буквально за декілька днів до американських виборів і якоюсь мірою підготувало українських глядачів до їхніх результатів. Не в сенсі, що проєкт натякнув на переможця чи розповів, як нам тепер із ним жити. «USA-UA: Секретні файли Білого дому» запропонував подивитися на тему ширше й переосмислити роль Штатів у нашому житті.

«Український народ суттєво перебільшував значущість України для США. По суті, серйозні стосунки у нас почалися 1 чи 2 березня 2022 року, коли ми не загинули», — поділився думкою один зі спікерів фільму, ексміністр закордонних справ Дмитро Кулеба.

«USA-UA: Секретні файли Білого дому» — це монументальна праця, яка базується на аналізі документів, що розсекретили адміністрації колишніх президентів США, спогадах очевидців і думках експертів. Фільм триває майже 2,5 години й охоплює період від подій напередодні проголошення Незалежності України та до початку повномасштабного вторгнення. Окрім інтерв’ю з гостями, проєкт містить багато цікавих архівних кадрів, тому час за переглядом спливає непомітно.

Курячі гомілки, що постачали Україні США, в народі називали «ніжками Буша»

Чіткого розуміння, який обсяг «секретних файлів» стосовно України та за який період було досліджено, фільм не дає. «Коли президент Сполучених Штатів залишає Білий дім, документи його адміністрації за деякий час розсекречують. Протоколи переговорів, досьє на друзів і ворогів, прогнози розвідки. Те, що відбувалося між Америкою та Україною після відновлення нашої Незалежності й до початку великої війни із Росією, вже частково доступно», — сказала на початку Ольга Кошеленко.

Проте в розмові з «Детектором медіа» авторка уточнила, що аналіз обмежився документами про події з 1991-го по 2000 рік. «Остання велика папка по Україні, яку я читала, стосувалася візиту Клінтона до України та Росії у 2000 році. Такі папки, переважно спільні для України та Росії як регіону для одного візиту, могли містити кілька сотень сторінок аналітики, доповідних записок та інших документів. Це повна картина для президента про те, що його очікує, які можуть бути проблемні питання, які цілі Сполучені Штати перед собою ставлять», — пояснила Ольга Кошеленко.

 Авторка та ведуча Ольга Кошеленко

З іншого боку, авторка не згрішила проти істини, коли у вступному слові розширила часові рамки вивчених секретних файлів до 2022 року. Адже деякі президенти, як-от Трамп у 2019 році у випадку зі стенограмою телефонної розмови з президентом Володимиром Зеленським чи Байден у 2022-му з даними розвідки щодо російської агресії, публікували окремі внутрішні документи задовго до запланованого зняття з них грифу «секретно». Малу кількість свіжих розсекречених папірців авторка з успіхом компенсувала цитатами з книжок Джозефа Байдена «Пообіцяй мені, тату» (2017) і Франкліна Фоєра «Останній політик» (2023), а також кулуарними спогадами гостей проєкту.

 Кадр із фільму

У фільмі з’являються два десятки спікерів, які бачили становлення та розвиток українсько-американських відносин зсередини. Це посли США в Україні, помічники президентів і держсекретарів США, журналісти, перекладачі, експосадовці України тощо. Посад було більше за гостей через особливу систему титрування спікерів проєкту: одних і тих же експертів представляли по-різному, залежно від того, ким працювала людина в період, про який ішлося. Наприклад, Олександр Ткаченко в одному місці був кореспондентом агенції Reuters (1991–1994 роки), а в іншому — ведучим програми «Післямова» (1994–1999). Як міністра культури й інформаційної політики у фільмі його не згадують. Юлія Мендель із дописувачки The New York Times 2017–2019 років трансформувалася на речницю Володимира Зеленського (2019–2021 роки), а Арсеній Яценюк узагалі тричі змінював ролі: міністра закордонних справ у 2007 році, голови Верховної Ради 2007-2008-го і прем’єр-міністра України 2014–2016 років.

 Кадр із фільму

Назагал у «USA-UA: Секретні файли Білого дому» не прозвучало нічого принципово нового. Всі факти — від промови Джорджа Буша-старшого в 1991 році, що увійшла в історію під назвою «Котлета по-київськи», до прогнозів американської розвідки про падіння Києва за декілька днів у 2022 році — неодноразово обговорювали в медіа.

Особливість проєкту Ольги Кошеленко не в новизні фактів, а в їхньому трактуванні. Авторка подивилася на події крізь призму відповідальності США за те становище, в якому зараз опинилася Україна. Загалом концепція зрозуміла, хоча подекуди, на мою думку, авторка шукала американський слід занадто прискіпливо. «Леонід Кучма впевнений, що його підставили (мова про підозру у продажі Іраку українських радарних комплексів “Кольчуга”. — “ДМ”). Лише сумнівається хто: Росія чи США. Майор Мельниченко, який навіть не мав закордонного паспорта, після оприлюднення записів незрозумілим чином опиняється в США й отримує там політичний притулок», — розповіла журналістка у фільмі. Виглядає так, що Ольга Кошеленко, на відміну від Кучми, не має сумнівів, що за скандалом стояли саме США.

 Розсекречені файли

Про відповідальність Америки теж говорять не вперше. Наприклад, цього року вийшов фільм Юрія Макарова «Будапешт. Бомба під незалежність», де йшлося про сумнівну процедуру відмови України від ядерного статусу. В «Секретних файлах Білого дому» денуклеаризація України в обмін на фальшиві гарантії безпеки — лише початок довгого шляху, на якому західні партнери неодноразово ігнорували інтереси української держави. Зокрема, прагнення України доєднатися до НАТО, яке не зникає з 1990-х.

«Політична відповідальність Сполучених Штатів насамперед пов’язана з Будапештським меморандумом, із ядерним роззброєнням України. Роззброєння України фактично підштовхнуло до початку цієї війни, бо Україна позбулася ядерної зброї, яка фактично була запобіжником, стримувальним фактором відносно нападу або Росії, або когось іншого. Прибравши одну ядерну парасольку, треба було підставити іншу», — пояснив професор історії України в Гарвардському університеті Сергій Плохій.

  Кадр із фільму

Через наголос на помилках Америки деякі користувачі ютубу побачили в проєкті «ТСН» спробу повністю перекласти відповідальність за вразливість України перед російською загрозою, а разом із тим і у провалах на фронті, на союзників. Утім, цій версії суперечить другий очевидний посил фільму — що Україна також мала схильність ігнорувати вимоги партнерів. Особливо в проведенні реформ. «Український народ хотів рухатися в одному напрямку. Схилявся до європейської інтеграції, прагнув до Європейського Союзу, європейського процвітання. А от еліти в Україні, майже одностайно, за всіма напрямками, яка б команда не була при владі в Україні, працювали на власне благо, займалися корупцією, втрачали численні можливості. Таким було загальне тло. А ми з американського боку, своєю чергою, не звертали достатньо уваги на Україну. Змінювалися адміністрації, але вони не помічали тривожних сигналів російської агресії. Тож це не лише американська чи не лише українська проблема. Відповідальність — на всіх учасниках», — підбив підсумки директор із питань Європи у РНБ США Алекс Віндман.

Кадр із фільму

Залишилося додати, що корумповані еліти самі по собі до влади не приходять. Принаймні в демократичних державах, до яких належить Україна. Їх обирає той самий народ. Тож відповідальність справді на всіх без винятку учасниках.