Вузький коридор-5: Епілог

«Якби голосування могло щось змінити, його б зробили незаконним!» Роберт Борден, Lowell Sun, 1976

Демократи прив'язали свою передвиборчу стратегію значною мірою до російсько-української війни, обіцяючи буквально зупинити Путіна.

Для «зупинки Путіна» адміністрація Байдена провела через Конгрес пакет військової допомоги Україні на більш ніж 60 млрд дол., на які можна було провести пару континентальних воєн.

Республіканці, і особливо крило трампістів, підтримали в Конгресі ініціативу демократів, спостерігаючи за поведінкою своїх політичних опонентів і передчуваючи, як ті сядуть у калюжу.

Байден тріумфально провів ювілейний Вашингтонський саміт, на якому було зафіксовано воскресіння Альянсу, а пакет допомоги допоміг винести російське ППО в Криму і здійснити зухвалу вилазку в Курську область.

Але незважаючи на те, що в адміністрації Байдена були всі інструменти, вона не зробила належного щоб продемонструвати рішучу підтримку Україні, щоб та в свою чергу показала успіхи на полі бою.

Російські окупаційні війська продовжували наступати, а часу їх зупинити залишалося все менше.

Демократи свідомо загнали себе у вузький коридор українського питання, зробивши його мейнстрімом своєї передвиборчої кампанії. І чим ближче до виборів, тим коридор ставав вужчим, а критика з боку республіканців яросніша.

Використовуючи чисто політтехнологічний підхід, за аналогією з попередніми успішними президентськими кампаніями демократів, автори припустили, що для перемоги демократів має відбутися певний процес, який повинен був вплинути на вподобання невизначених виборців.

10 жовтня Байден на базі Рамштайн повинен був зустрітися з канцлером Німеччини Шольцем, президентом Франції Макроном і прем'єр-міністром Великобританії Стармером.

Рішення і заяви, які там мали бути зроблені, повинні були створити необхідний фон для наступних подій, у тому числі засідання міністрів оборони країн НАТО в Брюсселі.

Запланований Рамштайн, очевидно, мав бути синхронізований з «Планом перемоги» Зеленського, який як окремий документ виглядає, м'яко кажучи, сюрреалістично. Але як частина більш загального концепту ставав би необхідною частиною пазлу.

Але прямо напередодні засідання Рамштайна було скасовано, оскільки ні Байден, ні Харріс, ні Блінкен з Остіном не полетіли до Німеччини через «небачений досі» ураган у Флориді (який насправді виявився досить звичайною природною подією).

Відмовившись від Суперподії Х, демократи подарували президентське крісло Трампу, оскільки Камалу Харріс, і її опоненти, і вона сама виставляли як продовжувачку невиразної політики Байдена, що насправді було правдою.

Оглядач Foreign Policy Майкл Хірш у статті «Чому вона програла» написав: «Харріс не змогла знайти політично гнучкий спосіб дистанціюватися від свого непопулярного боса, президента США Джо Байдена».

І це ключова помилка, так як є аксіомою, що навіть «кандидат від влади» з самого початку передвиборчої кампанії повинен одразу ж відхреститися від цієї самої «влади».

Свого часу Леонід Кучма, йдучи повторно на президентські вибори, навіть перейшов в опозицію до... самого себе.

Міллер вважає, що «Харріс невдало відповіла на просте запитання дружелюбної телеведучої Санні Хостін, співведучої програми The View, яка 8 жовтня запитала Харріс, чи зробила б вона щось інакше, ніж Байден, за останні чотири роки. «На думку нічого не спадає», — незграбно відповіла Харріс, привівши в жах радників і викликавши в інтернеті виверження тріумфалізму Трампа».

Насправді навіть у цій ситуації Камала Харріс не була приречена – незважаючи на те, що вона «не запалювала» на відміну від харизматичного Трампа, вона зібрала 1,6 млрд. доларів (Дональд Трамп – 1,1 млрд.).

Але поведінка Байдена та інших високопосадовців, а також міжнародних лідерів після закінчення голосування показала, що за Білий дім битися демократи вже не збиралися.

І це при тому, що Харріс не вистачило всього 240 тис. голосів у трьох коливних штатах, щоб перемогти на виборах: 30 тис. у Вісконсині, 80 тис. у Мічигані та 130 тис. у Пенсильванії.

Але чому демократи відмовилися від Суперподії Х, і таким чином програли вибори?

Адже майже до самого дня голосування Камала випереджала Трампа, і лише прямо напередодні голосування тренд розвернувся.

Швидше за все, тому що демократи не змогли б взяти жодної з палат Конгресу: ні палату представників, ні Сенат.

Глобальна трансформація, затіяна американським істеблішментом і реалізована на першому етапі демократами, неприпустимо затягувалася б і спотикалася й далі об міжпартійні розборки, як у випадку з виділенням допомоги Україні.

Демократія – це диктатура процедури. У ситуації жорсткого протистояння автократії мають перевагу, тому що не скуті процедурою.

Час стискається і для того, щоб дати відповідь на сучасні виклики потрібен турборежим.

Виходить, що (як би це блюзнірськи це не звучало), але на демократію часу немає.

А як отримати перевагу автократії, формально не відмовляючись від демократії? Тільки отримавши всю повноту влади (Україна не дасть збрехати).

Камала Харріс, коли в запалі гонки називала Трампа фашистом, в певному сенсі, була недалека від істини (якщо під фашизмом розуміти фашизм муссолінієвського типу). Такого типу устрою влади (або близького до нього) на даному етапі вимагає логіка історії і глобальні виклики часу.

Трамп повинен віддзеркалити стиль управління світових диктаторів. Він повинен стати з ними психологічно «однієї масті». І вони це вже визнають. І вони його бояться!

Описаний нами раніше глобальний Правий поворот передбачає конвергенцію методів при дивергенції цілей. Демократії і автократії зовні виглядатимуть дуже схоже – різниця пролягатиме тільки в області етики – ставленні до невід'ємних прав людини, а саме – до життя.

Трамп такий же хижак, але на стороні Добра!

Аборти і ЛГБТ, інфляція і ціни на бензин тут абсолютно ні при чому.

Перемогла інша концепція світового розвитку.

Наступна фаза Другої Холодної війни і глобальної трансформації – неминуча, і демократи просто під неї не підходять.

Перша адміністрація Трампа здійснила підготовку ландшафту, включаючи побудову СПГ терміналу в Польщі та накладення санкцій на Північний потік – 2, а також спробу перезапуску НАТО (Трамп у звичній йому манері хитав лідерів європейських країн Альянсу, щоб ті виконували свої зобов'язання по сплаті 2%).

Демократи проадміністрували війну в Україні за допомогою плану Саллівана-Бернса і колосальних дипломатичних зусиль Байдена і Блінкена. Запустили процес реіндустріалізації і відродження ВПК, свого і союзників, створення економічних макрокластерів і створили умови для формування табору ізгоїв з людожерською ідеологією.

Роджер Коен у своїй статті в The New York Times згадує слова радника Горбачова, Георгія Арбатова, сказані у Вашингтоні в 1987 році: «Ми зробимо для вас найгірше з можливого — позбавимо вас ворога».

Демократи «награли» собі геополітичного суперника – цілу Вісь Зла, протистояння якій стане ключовим об'єднуючим фактором для умовного Заходу на багато років.

Але процес, набравши інерцію, ризикує стати некерованим, а демократи не змогли б забезпечити гіперсуб'єктність і відмову від самогубної диктатури процедури.

І правий поворот потрібен прямо зараз, а не через чотири роки.

Правий поворот, якому автори присвятили окремий матеріал, об'єктивний в масштабах усього світу, і логіка історії викидає наверх фігури типу Трампа.

Дональд Трамп вже встиг заявити, що збирається розірвати всілякі відносини зі Всесвітньою організацією охорони здоров'я і не брати участь у пандемічній угоді. Що є ще одним доказом схлопування ультраглобалістського проекту і краху ліберального порядку взагалі.