Фронтмен PROBASS ∆ HARDI Артем Ткаченко: Створюємо свій музичний жанр - UKROBASS

15 листопада PROBASS ∆ HARDI та НАОНІ-оркестра покажуть музичне шоу у Києві.

«На концерті наші фани почують нову нестандартну форму: поєднання нашого стилю з живими українськими народними інструментами», - каже фронтмен PROBASS ∆ HARDI Артем Ткаченко.

В інтерв’ю Коротко про Артем Ткаченко розповів, що це за стиль UKROBASS, в якому вони працюють, як сьогодні дивляться на свій знаменитий трек «Доброго вечора, ми з України», про співпрацю з Тіною Кароль, Олегом Скрипкою та іншими артистами, осучаснення треку «Ой по горі роман цвіте» на вірш Шевченка, який поклав на музику ще Ігор Пелих, та інші подробиці з життя.

Ми зрозуміли, що все ж таки маємо бути собою

- Артеме, анонсуючи концерт, ви писали: «В нас свій шлях. 15 листопада ми це продемонструємо». Який цей шлях?

- Ми зрозуміли, що все ж таки маємо бути собою. Це формувалося не один рік, з початку музичної кар’єри кожного з наших музикантів. Переломний момент стався, коли ми були в турі США і Канадою. Все стало на свої місця, коли ми почали поєднувати етнокультуру з нашою музикою. Ми і раніше це відчували. А після туру зрозуміли, що це не тільки відчуття, це абсолютно вірне рішення і шлях.

Насправді, це не легкий шлях. Є музична історія, яка складалася багато років, вона проявляється в якихось жанрах, музичних напрямах. Ми проти цього. Ми створюємо свій музичний жанр, який називаємо UKROBASS. Це поєднання етномузики з актуальною музикою, і не лише електронною.

Для нас головне – не сповідувати закордонні музичні стилі, а надихатися ними і робити своє. Просто бути собою, бути вільними. І це суперкласно.

- Що такого сталося під час тих турів, що все стало на свої місця?

- Багато артистів намагаються наслідувати закордонних зірок. А ми зрозуміли, що за кордоном нікому не треба копії артистів, які вже існують, які когось наслідують. Це нікому не цікаво. Цікаво – хто ти, як себе бачиш, презентуєш.

На наших концертах були не тільки українці. Наші приводили із собою своїх друзів, щоб показати, яка музика є в Україні. Люди були в захваті, вони реально не очікували, що почують таку форму, такий звук.

- В афішах пишеться, що це буде шоу світового рівня. Що готуєте? Бо у вас вже були виступи з НАОНІ-оркестра, ви збирали й «Жовтневий».

- По-перше, на сцені, окрім нашого гурту, буде близько 50 крутих музикантів НАОНІ, з якими ми робили нові аранжування. Нашими гостями будуть артисти, з якими маємо спільні роботи. Ми презентуємо новий трек «Світ на плечах» у колаборації з дитячим хором VYHOR. Багато дуже талановитих людей зберуться 15 листопада в одному місці.

По-друге, у нас є своя філософія. Це наш музичний стиль UKROBASS, який ми хочемо подарувати світу. Наприклад, у ямайців є реггі, у американців – мумбатон, пуерториканців – реггетон. Ці музичні стилі представляють свої країни у світі, і ти по цьому саунду одразу розумієш, звідки ця музика.

У нас фактично українського музичного стилю, який може представляти Україну у світі, ще немає. Тому ми працюємо над тим, як саме має виглядати UKROBASS. Ми ще більше занурюємося в українську етніку, українську культуру, там неймовірні скарби. Але ми не просто копаємо, щоб щось відкопати, ми на цій основі створюємо нові пісні для нових поколінь.

Музика має розвиватися. Ми маємо пам’ятати і вірші Шевченка, і «Щедрик», але ми маємо створювати і нову музику, яка залишатиметься далі. Музика – це частина культури, а культура – це ідентифікатор нашої нації.

- У стилі UKROBASS можуть працювати інші артисти? Готові ділитися?

- Можуть. Це буде суперкласно, коли стиль буде розвиватися і рухатися далі. І це правильно.

Навряд чи хтось зробить один в один, як ми, всі ж ми різні. Чесно скажу, про наслідування навіть не думаю. Я думаю про ідеї, які треба втілювати.

«Доброго вечора, ми з України» - це не просто музика

- Вас і сьогодні представляють як авторів легендарного треку «Доброго вечора, ми з України». Ви самі вважаєте цей трек найзнаковішим у вашому музичному житті?

- Насправді у всіх артистів, кого б ми не взяли, чи наших, чи закордонних, є знакова робота, яка перевернула життя. І слава богу, що вона є. Я не хочу робити якісь перегони з «Доброго вечора, ми з України». Історія вже відбулася, ми працюємо далі. Є нові ідеї. А як буде далі – тільки Бог знає. Наше завдання – робити музику.

- Вам не набридає, коли вас так називають?

- Я нормально до цього ставлюся. Це ж не просто якийсь хіт або трек. Цей трек почули люди в особливий час. Це не просто робота, не просто музика. Це не ми зробили, скажімо так. Це був наш трек, коли ми його писали. Але потім, коли кожен по-своєму його зрозумів, це вже стало трішки іншою історією.

Вся музика, створена під час війни, особлива. У своїй більшості вона зроблена не просто так. І не можна порівнювати, наприклад, музику, зроблену у 2022 році, з музикою 2024 року. Це абсолютно різні речі.

- У вас є колаборації з багатьма артистами - Олегом Скрипкою, Юлією Юріною, гуртом DakhaBrakha, alyona alyona, VovaZIL'Vova, Khayat. Вони всі такі різні. Як ви домовлялися про співпрацю? Чи з кимось товаришуєте?

- Відкрию секрет – у нас буде ще одна колаборація у цьому році.

На початку такого спілкування важливо зрозуміти, як ми одне на одного дивимося. Скажу чесно, я багатьох артистів сприймаю як музичний інструмент. Тому коли є розуміння, що разом ви виглядатимете класно, це спрацьовує. На перемовинах артисти це відчувають.

Зазвичай все якось виходить само собою. І от тоді, мені здається, і продукт виходить справжній. До речі, нове покоління артистів дуже талановите. Дуже багато артистів, які зараз з’являються, самі ще не розуміють, як багато вони можуть сказати в українській музиці.

А далі нас здружує музика. Нам цікаво з цими людьми. Всі вони музиканти, які багато чого зробили. Тому кожного разу спілкування з ними – це наче читати нову книгу.

- З ким найважче було домовитися?

- Не можу сказати, що було з кимось важко. Інколи просто бракує часу досконало проробити роботу, над чимось хотілося б більше попрацювати. Така історія була з Олегом Скрипкою. Мені хотілося ще попрацювати з треком «Лови», докрутити до тієї форми, в якій він би міг бути. Хоча є двіжуха, що музика має бути вчасною, і якщо перетримати реліз якогось треку, вже може бути інший настрій.

- До речі, Олег Скрипка в нашому інтерв’ю говорив, що PROBASS ∆ HARDI для нього – це фірма, що ви робите круту музику світового рівня. І йому сподобалося.

- Так. Але я хотів ще краще. Просто мені здається, ми не все сказали, що могли сказати. Мова про це. З іншого боку, ніхто не знає, як правильно, тому сприймаю історію, як є.

- А з Тіною Кароль як працювалося? Минулого року ви випустили спільну роботу «Ой, сивая тая зозуленька». Тіна вибаглива як музикантка.

- Так, Тіна дуже професійна, дуже серйозно ставиться до роботи. Це для неї не гра. Все має значення до дрібниць. Вона в матеріалі, знає, що робить, що хоче. Тіна дуже приємна, дуже класно спілкується, але коли справа доходить до роботи, все має бути чітко, вчасно, всі мають бути зібрані. Нам класно з нею було працювати. Вона високого рівня музикантка і артистка. Це гарний досвід.

- У вас є трек «Ой по горі роман цвіте» на вірші Шевченка. Його поклав на музику ще Ігор Пелих. Ви поєднали музику Ігоря зі своєю. На жаль, Ігоря вже давно немає з нами. Чи домовлялися ви про права?

- Я почув версію цього треку у виконанні Юрія Йосифовича, і мені дуже сподобався його вокал. Музична форма теж була дуже гармонійна, актуальна на цей час. Ми познайомилися з Юрієм, почали спілкуватися, і я запропонував йому зробити цей трек разом. Мені хотілося, щоб його почули ще більше людей.

Тоді Юрій і розповів історію, що музика - не його, а Ігоря Пелиха. Я чомусь вважав, що вона народна. Так вона звучить, наче я її вже десь чув. Навіть не знав, що Ігор був ще й музикантом.

Ми зв’язалися з дружиною Ігоря і вирішили всі питання. Олександра дала нам дозвіл. Ми навіть скидали їй послухати трек, їй сподобалося. Вдячний, що вона відреагувала. Ми все зробили правильно і з великою повагою до Ігоря.

Для нас принципово писати музику без продюсерських приколів

- Чи отримуєте ви роялті за свої треки?

- Вся наша музика виходить офіційно, і музика - це наш єдиний заробіток. Зараз індустрія концертних грошей не приносить. Тим паче, ми з перших днів повномасштабного вторгнення одразу почали їздити з концертами, і 99% концертів, в яких ми брали участь, були благодійними. Це була наша позиція, ми доєднувалися до будь-яких ініціатив, щоб зібрати кошти. І зараз доєднуємся, бо війна триває, і розуміння цього має бути.

Роялті отримуємо. Дехто вважає, якщо є мільйон переглядів на ютубі, в тебе є тисяча доларів. Це не правда. Ці мільйони мають постійно крутитися. Тобто канал має постійно набирати перегляди. Якщо це постійні перегляди і супервисокі показники, то є кошти. А якщо ні, то - ні. Мова не йде про якесь супернереальне прослуховування постійно. Все буває то вгору, то вниз. До цього треба звикати, сприйняти цю реальність, бо все кожного разу по-різному.

- Ви кажете про ютуб, але треки ще звучать на радіо, є роялті й за публічне використання з комерційною метою. Ті ж рингтони, наприклад.

- Ми працюємо з лейблом, цими питаннями займаються вони, і я, щиро кажучи, туди не лізу. Мені здається, рингтони навряд можуть приносити багато.

Головна історія в цьому питанні – все має правильно і злагоджено працювати. Якщо все працює і приносить свої результати, тоді ми всі будемо розвиватися.

Можливо, раніше наші артисти заробляли з концертів. Але закордонні артисти, як Бейонсе, не їздять постійно в тури, бо це, по-перше, дуже важко, енергія випалюється, по-друге, немає можливості робити новий матеріал. Бейонсе пише альбом, їде у великий тур на підтримку альбому, а далі вже альбом працює на Бейонсе, а не Бейонсе на альбом.

У нас тільки починає зароджуватися в індустрії шлях, коли ти випускаєш трек, він стає популярним, а популярність приносить гроші.

- На корпоративи вас запрошують? Для артистів це завжди непоганий заробіток.

- Їх дуже небагато, і ми не погоджуємося на будь-що. Раніше корпоративи – це взагалі була не дуже приємна історія. Як на мене, навіть саме слово «корпоратив» віддає якимось пафосом і брудом, вибачайте.

А зараз до нас на виступи приходять люди, які хочуть відчути себе українцями, я бачу, як вони одягаються в стилізовані старовинні українські речі. І такі виступи надихають. Мабуть, ти все правильно робиш і твоя музика дійсно потрібна.

- Якщо люди хочуть святкувати весілля чи день народження, чому б і ні.

- Нам один військовий якось сказав: на війні немає неважливих речей. Важливо спати, їсти, все має значення. Певно, що без якихось неадекватних речей.

- Ви ж працюєте без продюсера?

- Ми не маємо продюсера, працюємо самі. Для нас принципово створювати музичний продукт і писати музику без продюсерських приколів. Зараз інші часи. І дуже класно, що є можливість розвиватися без нав’язаних правил, коли ти маєш робити тільки так, а не інакше, коли тобі диктують, що зайде, а що ні. Це дуже блочить розвиток музичної культури. Це не про творчість, не про розвиток, це про повторюваність того, що вже було. А зараз розвиток – це головне.

Може, замріяність зараз і не треба

- Ви розповідали, що повернулися з туру Америкою і Канадою дуже виснаженими, бо складно виступати і кожного разу все пояснювати. Що ви мали на увазі? Там забувають, що війна у нас триває?

- Ні, навпаки, тур був неймовірний, там супервелика підтримка українців. Там нікому нічого не треба пояснювати. Мова більше про емоційне вигорання. Бо кожен день у нас був переїзд і кожен день виступ. Плюс – творчі зустрічі.

До того ж, коли ти в турі, дуже важко акумулювати свою творчість. Це різні енергії. Але, слава богу, нам все вдалося, ми привезли допомогу нашим хлопцям.

- Кому допомагаєте?

- По-різному буває. Є наші друзі, є партнери, коли ми одне одному допомагаємо. Часто військові напряму пишуть, чи можемо ми їм допомогти. Збираємо – віддаємо, кому необхідно. Ми давно взяли такий темп. Та дуже багато артистів живе в такому темпі.

- Про що ви мрієте? І чи мрієте взагалі?

- Якось воно так на початку повномасштабної війни склалося – є день, і це вже прекрасно. Зробили сьогодні щось по максимуму, і це чудово. Не можу сказати, що у мене є якісь мрії. Є завдання, які ми собі ставимо і їх виконуємо.

Може, замріяність зараз і не треба. Треба бути без рожевих окулярів, але й не жити лише у чорно-білих тонах. Треба сприйняти реальність, жити в ній і рухатися далі. Ми вище дахів будинків очі не підіймаємо, якщо можна так сказати.

- Щодо мрій - ви хотіли попрацювати ще з Джамалою. 

- О, це музичні бажання. У нас є такі артисти, надлюди, я б сказав, з якими б хотілося зробити щось цікаве. Впевнений, ми одне одному можемо дати дуже багато. Джамала – один з тих музичних інструментів, з яким би я хотів зробити композицію. Вона неймовірна. Вірю в те, що це відбудеться скоро.