Крихітний острів із радянською спадщиною: як живуть доглядачі маяка на Кубі

Життя доглядача маяка часто називають ідеальним для інтровертів. Двох кубинців, Хав'єра і Рафаеля, не можна назвати такими, але вони змушені проводити по 30 днів на віддаленому острівці неподалік від Куби, куди заходять тільки випадкові рибалки. Навіть популярний маршрут емігрантів до американської Флориди пролягає в іншому напрямку. Яке життя на маяку, пише NZZ.

У Карибському морі височіє скелястий острів Кайо-Гуано-дель-Есте з маяком радянської епохи у формі ракети. Сьєнфуегос, найближче велике місто, розташоване за 40 морських миль від Кайо-Гуано-дель-Есте. Між Сьєнфуегосом і острівцем із маяком немає нічого, крім води. Немає поромного сполучення. Лише час від часу з'являється один урядовий рибальський човен, бо нікому більше не дозволяється відпливати так далеко від Куби.

Коли приходять рибалки, вони причалюють до пірсу, який являє собою не що інше, як грубу виїмку в скелі. Приносять морозиво і рибу. Вони можуть піднятися на маяк заввишки 54 метри і спробувати зловити телефонний сигнал нагорі. Якщо їм пощастить, вони зв'яжуться зі своїми сім'ями, запитають про дітей і розкажуть їм про свій улов.

Хав'єр і Рафаель живуть у тихій самоті. Єдине, що супроводжує їх тижнями, — це чайки та інколи, якщо гість приносить, склянку рому. Хав'єру п'ятдесят років, він пропрацював доглядачем маяка на Кайо-Гуано-дель-Есте протягом трьох років. Він часто бачив маленькі точки на горизонті, але вони його більше не турбують. Рафаель працює перший рік.

Полиці в магазинах на Кубі порожні, скрізь тільки консерви і ром. На морі, де журналісти зустрічають тільки рибалок, популярні американські долари, але омарів вони вимінюють на ром і бинти, футбольні м'ячі та рибальські гачки.

Маяк на Кайо-Гуано-дель-Есте позбавлений елегантності англійських маяків, але являє собою міцну конструкцію зі сталі та бетону. Це справа рук радянських інженерів Фіделю Кастро. Він стоїть на плоскому скелястому острові, на якому ростуть лише дві пальми. Добре видно руїни старого маяка, побудованого 1909 року, і прилеглих до нього руїн будинку.

По краях острова, що підносяться всього на кілька сантиметрів над морем, починається килим різних відтінків синього: бірюзового, темно-синього, темно-синього. Кораловий риф, який починається на північному краю острова, також можна побачити звідси як темну пляму в морі.

Але найдивовижніше — це світло в маяку. Уночі потужний промінь світла ковзає по воді на відстань майже 20 морських миль кожні 15 секунд, спрямовуючи кораблі. Це світло дає крихітна 50-ватна галогенна лампочка, схожа на ті, що використовувалися в автомобілях до ери світлодіодів. Вона розташована в центрі складної дзеркальної конструкції.

Щовечора Рафаель або Хав'єр піднімаються на вежу, щоб увімкнути світло і підняти вантаж, щоб скляна конструкція оберталася. Щоранку інший доглядач маяка піднімається нагору, щоб вимкнути його. Вони міняються ролями щодня. Хав'єру і Рафаелю тут більше робити нічого.

Рафаель і Хав'єр, окрім того, що забезпечують роботу маяка, також мають відстежувати ворожі кораблі та порушників і повідомляти про них військовим на Кубі.

Вони нікого не бачили вже багато років, але навіть якби там були ці зловмисники або біженці, вони, ймовірно, залишилися б непоміченими. Вони зазвичай пересуваються вночі, а в доглядачів маяка немає ні приладів нічного бачення, ні радара; вони використовують тільки саморобне каное як транспортний засіб поблизу острова і радіо для зв'язку.

Ті, хто хоче втекти, рідко починають свою подорож із південного узбережжя, а натомість вирушають на північне узбережжя Куби. Звідси до Флориди 90 морських миль, що вдвічі більше, ніж від Сьєнфуегоса до Кайо-Гуано-дель-Есте.

Ця ділянка моря зазвичай занадто далека для саморобних човнів, на яких подорожують біженці.

Простір і місце на острові немов застигли в часі: крісла в стилі 1950-х років, кавомолка, але без кави і старе радіо.

"Більшу частину часу ми сидимо тут і дивимося на море. Він схожий на мінливу коханку і весь час змінюється", — каже Хав'єр.

Коли обрушується ураган, військово-морський флот забирає доглядачів маяка з острова, і тільки після цього вони повертаються, щоб навести порядок.

Останній ураган обрушився понад два роки тому. Він приніс сильний вітер і розбурхав острів, але не заподіяв жодної шкоди. Кубинські доглядачі заробляють 7000 кубинських песо (270 євро) на місяць. Цього має бути достатньо, щоб прогодувати свої сім'ї. Уряд забезпечує їх рисом, олією для смаження, свининою та овочами. Але зараз, через 20 днів, вони з'їли більшу частину провізії. У таких ситуаціях ріжуть одну з принесених сюди іншим доглядачем маяка курей. Або ходять на риболовлю.

Частину риби вони з'їдають разом, а частину зберігають у холодильнику разом із морозивом, щоб привезти своїм сім'ям у Сьєнфуегос.

Він і Хав'єр хотіли, щоб їхні сім'ї були тут. "Раніше сім'ям дозволялося. Але потім дитині стало погано, і армії довелося вивозити її на вертольоті. Відтоді вони відправляють людей поодинці", — каже Хав'єр.

Раніше острів був покритий травою. Але багато років тому сюди хтось привіз острівних бабаків і вони зжерли всю рослинність, крім пальм. Тварини перебувають під охороною, але доглядачі маяка на них полюють і вносять приємне розмаїття у своє меню. Вони стривожені тим, як йдуть справи на Кубі та підвищенням цін. Рафаель вказує на свої сигарети: "До пандемії їхня пачка коштувала 7 песо, сьогодні за них хочуть 150. Фунт рису коштував 5 песо, зараз 200. Але наша зарплата залишилася колишньою. Як це має працювати?". Той, хто молодий і сміливий, хто зможе нашкребти достатньо грошей для контрабандистів і втекти до Нікарагуа, де у кубинців безвізовий в'їзд. Звідти вони прямують на північ, у США в надії на краще життя. Ті, хто залишається, виживають завдяки тим, хто надсилає гроші з-за кордону. У Хав'єра і Рафаеля немає родичів за кордоном. Вони не наважаться тікати через океан, бо це надто небезпечно, і залишаються на своєму крихітному острові з маяком.

Нагадаємо, раніше Фокус писав про стратегічні Аландські острови, демілітаризовану територію Фінляндії, де підтримують Україну і намагаються прибрати російського консула.