Україна – сакральна травма Росії. Що це означає в контексті перемоги Трампа?

Повномасштабна війна в Україні та два з половиною десятиліття з'ясування відносин між Росією та США, Росією та Заходом.

1. Не в цей день, але приблизно 25 років тому, 24 березня 1999 року прем'єр РФ Примаков, якого розглядали як цілком імовірного майбутнього президента, розвернув над Атлантикою літак, на якому летів з візитом до США.

Приводом стало рішення НАТО почати бомбардування Югославії (в її тодішніх, вже скорочених кордонах). Росія була категорично проти, але при її тодішньому стані протиставити НАТО не могла нічого.

2. Хоча Примаков незабаром опинився на другорядних ролях і почалася довга епоха Путіна, ця точка в зовнішній політиці Росії стала, по суті, відправною. Не Мюнхен. Росія розвернулася від Заходу і почала рухатися до "багатополярного світу", де з її позицією будуть рахуватися.

Російські відсилання перед повномасштабною війною з Україною до 1997 р. — це спроби повернутися в "блаженні" часи Єльцина, коли США, а ширше — Захід всіляко демонстрували готовність рахуватися з Росією. Незважаючи на те, що вона перебувала в очевидному занепаді.

Розпад Югославії, бомбардування, відділення Косово стали жахом жахливим для російських еліт. Для російського дипстейту. Оскільки Росія бачила в Югославії, як федерації, саму себе. І боялася повторити ту ж долю. Російські еліти до того моменту почали усвідомлювати, що захистити свої інтереси від агресивних зовнішніх гравців зможуть тільки через силу власної держави.

Друга чеченська війна стала відповідним ходом російського дипстейту.

3. У травні 2022 р. я вже писав на "Хвилі" в серії статей, що югославська травма (з моєї особистої тз) стала підставою для українського "відігрування" надзвичайно наляканої і напруженої Росії ситуації. Вона задала вектор фактичного руху Росії на наступні десятиліття. Кожен крок Заходу пропускався через призму цього страху.

4. Нічний розворот зграї стратегічних бомбардувальників, що йшла на Україну (monitor писав про 8 Ту-95 і 3 Міг-31, "Миколаївський Ванек" про 13 Ту-95 і 4 Міг-31) — по суті, може символізувати зворотну ситуацію. Тобто спробу Росії показати, що якщо до її думки прислухаються, вона не буде ескалувати. Вона готова буде почати поворот обличчям до Заходу. І, в практичному сенсі, готова буде закінчити свій аналог бомбардувань Югославії, зі своїм подальшим замиренням, відторгненням Косово (частини української території) тощо. Тобто військову фазу зусиль на українському напрямку.

5. Все, що відбувається — в чистому вигляді відігрування. Воно про ситуацію США — Росія і Захід — Росія. Для Росії в такій грі є фундаментальна причина і в ній є фундаментальний інтерес. Шкода, що Україна попалася на це відігрування як рибка на гачок. У неї в цій історії власного інтересу приблизно нуль.

6. Бажано віддавати собі звіт, що повного вирішення ситуації не станеться. Асиметрія продовжить існувати, оскільки від Югославії (вже Сербії) було відторгнуто "священне" для сербів Косово поле. Водночас, Київ залишиться — принаймні, у випадку швидкого настання миру — за Україною. Це може обумовити подальші спроби Росії щодо встановлення контролю над Україною. Над Києвом, не над Львовом. Тому Росія (і далі) буде грати на протиріччях між проектами і на інфантильних регіональних амбіціях, намагаючись поглибше вбивати внутрішньоукраїнський клин. Тому що це ослаблює єдність України, гальмує "проект Україна" і відволікає його на абсолютно ірраціональні цілі, в результаті чого українська державність сиплеться — втрачає людей, потенціал, перспективу. Сакральний Київ цікавив і буде цікавити Росію завідомо більше, ніж вся Західна Україна разом узята і ще чимало областей на додачу.

7. Виходячи з цього припущення: а) Росія, очевидно, будь-якою ціною постарається не допустити потрапляння Києва (саме Києва) під парасольку НАТО. "Нічия" для Росії як рішення можлива, а от переміщення Києва в НАТО — ні, оскільки це по суті повторення травмуючої історії Косова поля. Повторення травми, навколо якої символічно все давно крутиться. Тому вона готова буде вколочувати у війну скільки-завгодно ресурсів дуже тривалий час (в України, по факту, немає такого простору для маневру), щоб уникнути матеріалізації жаху відторгнення сакрального ядра. На розуміння драматизму — цей феномен у християнському світі описується як "продати душу дияволу". Оскільки Росія занадто велика за розміром, вона не може прилипнути ні до Заходу, ні до Сходу і змушена йти своїм шляхом, вона не може собі такого дозволити. Це було б поразкою цивілізаційного масштабу. Відмова від сакрального ядра означатиме подальший розпад. Сакральне ядро не можна вигадати на рівному місці. Його "придумує" і укорінює сотні років реальна історія. б) боротьба продовжиться, навіть якщо іншими засобами, в) українська гра наосліп і в дурня привела до того, до чого привела. Давно пора починати грати розумніше і масштабніше. Треба відкинути те, що привело до нинішнього становища речей, як те, що не працює і вкрай шкідливе. Відкинути, як мінімум, щоб зберегтися. Зберегти шанс. Але, насправді, щоб і країна вийшла з багатодесятилітнього піке, і люди в Україні залишалися, в Україну поверталися, жили гідно, бачили перспективу.