Майбутнє ЗСУ: еволюція або смерть

Це буде великий текст, який буде містити погляд на декілька шарів нашої війни, по яким я маю свою суб’єктивну думку. Ні, це не критика главкома, чи міністра МО, чи ще когось, і я б не хотів, щоб цей текст так сприймали. Як і заклик когось знімати. Взагалі знімати когось під час функціонування командира в активній фазі бойових дій — це поганий досвід, але про це пізніше.

За більш ніж 10 років в армії та поруч, я спілкувався з різними по статусу людьми, з солдатами, офіцерами, генералами, декількома главкомами, і як би це не сприймали — але я згоден що солдат з окопу не бачить всієї картини. Але і генерал не бачить зі свого кабінету повної картини, а частина звітів що він отримує — не передає об’єктивний стан справ.

Тому генералу треба знати думки «знизу», щоб калібрувати своє бачення. І не дивлячись на те, що викладене знизу — абсолютно суб’єктивно, але взявши на озброєння якісь пропозиції, та доповнивши цю інформацію своїм баченням, можна знайти золоту середину яка допоможе нам більш предметно розуміти сучасні виклики. А нижче ми обговоримо речі, які на мою, знову ж такі, суб’єктивну думку, потребують змін.

Ні кроку назад

Це, мабуть, найбільша проблема бойових дій цього року. Коли основним критерієм стало «втрати позицій не допущено, пане генерал!». Причому ніхто не дивиться якою ціною, та за яку саме позицію йде мова. Наведу приклад по своїй 59-й бригаді.

Наша бригада стояла на лінії між Первомайським та Лозовим. Це погане місце для оборони. Бо це яма, там немає висот, а ворог перекритий зі сторони Донецька окружною, яка є фізичним бар’єром перед містом. Край Донецька облаштований системами спостереження, які розміщені на високоповерхівках, поруч великі агломерації, де легко ховатись. Це складна ділянка. Але ми втримались там. Побудувавши лінію по Первомайському/Невельському/зона перед Лозовим — ми там не просто змогли вижити, а ще і були успішні в штурмах.

Але підрозділи по флангах втрачали позиції, і 59-та все більше залишалась у напівоточенні. В якийсь момент, горло через який заїзжали бійці було близько 4 км. по ширині. І це в зоні в якій літали ФПВ зі всього Донецька.
Бійці не розуміли, чому вони вимушені воювати в цій ямі, коли фланги втрачені і ворог просто йде на Покровськ. Ми збираємось штурмувати Донецьк? Ні. Тоді навіщо бригада героїчно тримається в напівоточенні, втрачаючи людей, та ресурси, які зараз настільки дефіцитні?

Правильно б було після прориву Очеретиного завчасно організувати декілька оборонних рубежів на висотах біля Карлівки, по краю озера біля Зоряного, ну і далі по цій лінії, захистивши Українськ, Гірник, Галіцинівку, і сусідні населених пунктів, які б захистили стратегічні траси, а коли ці рубежі будуть готові — відійти на висоти, та тримати ворога там де зручно, вирівнявши лінію. Але ні , наш шлях — це героїчна битва в напівоточенні, а коли все ж нас вижали — то відходити нема куди виходить, фортифікації які почали спішно копати не достатні до оборони.

Якби 59-та замість того, щоб героїчно воювати за нікому не потрібне Невельське, була в скрутний стан виведена на підготовлені рубежі, лінія була вирівняна — то ми б могли б взяти під контроль фланг вище, та стримати навалу в сторону Новогродовки, на фланг якої кидали новостворені небоєздатні підрозділи, без РЕБУ, засобів, розвинутих батальйонів БПЛА, та ще і на фортифікаціях, які не відповідали цьому театру бойових дій. Ми могли б зупинити цю навалу.

Але замість того, 59-та героїчно воювала за Невельське, втрачаючи мотивацію, не розуміючі нафіга ми взагалі тут воюємо за тактично неперспективне місце, в максимально несприятливих умовах, а піхоті надалі складніше було зрозуміти заради чого вони тут повинні вмирати, за оборону посадки з якої ми і так відійдемо, бо в нас вже втрачені фланги і відступ — то питання часу?
Але ж «втрати позицій не допущено», чи не так?

Взагалі ця проблема стала у військах масовою. Ми не рівняємо лінію, ми не готуємо фортифікації заздалегідь. І як маркер — все більше та більше наших підрозділів попадає у напівоточення. Тобто ворог зрозумів як з нами воювати, він просто робить «кліщі», а потім в них знищує боєздатний підрозділ до рівня небоєздатного, атакуючи по флангах більш слабкі підрозділи. Раз за разом.

Треба вже це помітити та робити протидію, бо це вже не поодинокі випадки, а система. Тому ми вичавлюємо боєздатні підрозділи на тактично неперспективних рубежах, а потім коли їх проривають, то за результатами втрачаємо набагато більші території, ніж ми б організовано б вирівняли лінію заздалегідь відступивши на підготовлені рубежі.

Висновок: Концепція «не кроку назад» повинна бути переглянута. В нас немає людей на це. Планування оборонної лінії наперед, вирівнювання лінії, швидка реакція на флангові прориви, та забезпеченість гідними фортифікаціями, які прикриті необхідною кількістю СКООРДИНОВАНОГО РЕБа, РЕРа посадки перед такими фортифікаціями повинні бути випалені, для кращого обзору, а також зберігання потенціалу особового складу — це повинен бути наш пріоритет. Бо не можна досягти успіху на полі боя підрозділами, які по причині поганого планування попадають в оточення. Це треба міняти.

Фортифікації

– Так ти ще і в фортифікаціях розбираєшся, Саша — скажете ви?

Не те щоб сильно, але тільки в Донецькій області я вже два роки. Той же Донецьк з висоти польоту БПЛА я знаю краще ніж Київ. І так, коли ти дивишся на все зверху, та постійно аналізуєш те що коїться знизу — то фортифікації така річ, яку важко не помітити, як і зміни в них. І можу з впевненістю заявити — ми набагато гірші в цьому, ніж росіяни.

Так, я розумію що для них це дуже важливо, бо в них експедиційна операція, а ми типу на своїй землі і повинні йти вперед, а не окопуватись. Але це з нами зіграло погану гру. Бо коли фронт почав сипатись, виявилось що в нас просто немає достатньої кількості інженерних підрозділів, як штатних, так і приданих, щоб досить швидко фортифікувати лінії на напрямках прориву.

Особливо коли фортифікації копаються аби відзвітуватись, але не мають перспективи стати частиною реального оборонного рубежу. Я не розумію навіщо ми тримаємо недоукомплектовані підрозділи, які не стануть БГ навіть в перспективі року, коли в нас такий дефіцит інженерів.

Сформуйте з недоукомплектованих підрозділів та сзчешників інженерні підрозділи, забезпечити їх технікою простіше, ніж зброєю. Та відправте їх готувати фортифікації, за які будуть відповідати бригади, які знають цей район, а не генерали, які перед тим як щось там узгоджувати, навіть карти висот не дивились. У ворога зараз велика перевага в особовому складі, фортифікації це те, що повинно хоча б якось нівелювати цю різницю.

Та кількість інженерних підрозділів, яких ще вистачало рік тому — зараз сильно недостатньо, навіть з допомогою тих засобів, які дають міські ради (а там люди не воєнні, там приїхав тракторист, в нього робочий день з 12.00 по 15.00, копає він тільки тут, в наступну посадку не поїду, в мене сектор означений, і взагалі в 13.00 в мене обід. І копає такий трактор один бліндаж три доби не поспішаючи.)

Росіяни копають швидше, вони вже мають великий досвід в цьому, вони в ньому реально розвивались. Ми повинні були взяти їх досвід фортифікацій з Запорізького напрямку, та масштабувати у себе, я бачив яка там лінія, прорвати її зараз буде дуже важко. А ми весь цей час копали аби як, аби де, а потім дивувались що піхота просто залишає ті позиції. То може справа не тільки в піхоті?

Треба стандарт, система, яка буде достатня, щоб не допускати проривів, в якій 100% штурми будуть в’язнути. Зараз час втрачений, бо зимою копати складніше. Але це треба робити, бо інакше прийдеться окопувати вже Дніпро. Інженерів не вистачає. Техніки теж.

Для розуміння — план організації п’яти бліндажів для моїх крильщиків — майже два місяці. Сказати яка їх буде актуальність і де буде фронт через два місяці? А як працювати то? І це я не кажу про піхоту, мавіководів, фпвішників, та інші підрозділи, які потребують більш розширених та складних фортифікацій. До речі, якщо якийсь багатий дядько який прочитає цей допис подарує нашому підрозділу трактор/екскаватор — будемо вдячні як ніхто.

Координація

Дуже багато роботи повинно бути зроблено по координації. Дивізійна система — так, це гуд, але треба розуміти як буде побудована система в дивізії, та хто буде очолювати. Бо не всі, скажемо так, призначення на керівні посади, мали ціль назначити людину яка зможе дати результат, а не тому, що цей командир входить в коло високопоставлених генералів. Якщо таке буде з дивізіями — то краще і не починати.

Але солянка підрозділів з кардинально різною боєздатністю — це крах системи. Особливо коли стараються ще і нові підрозділи формувати. Я прихильник системи, коли в бригадах замість 3-4 батальйонів робиться, наприклад 6 батальйонів, з яких 3-4 на фронті, а 2-3 постійно відновлюються, проходять навчання та бойове злагодження, та міняють батальйони своєї ж бригади на знайомих позиціях. Це дасть можливість і ходити у відпустку, і передавати бойовий досвід, який специфічний та унікальний на кожній бойовій лінії. Здебільшого про нові бригади, особливо 150-ті, в армії вже склалась своя думка.

Наприклад поруч з всім знайомим 450, або 4.5.0. з’явилась команда «код 150». Це означає що підрозділ покинув позиції. І так, він запозичений з назви «150-х» бригад. Які неукомплектовані, не мають розвинених підрозділів БПЛА, РЕБ, та навченого особового складу.

Спробували — не вийшло, зробили висновки — змінили стан справ. Пригати вперто далі на цих граблях вважаю недоречним. Треба кардинально змінювати підхід у застосуванні Збройних сил, бо так ми не вивеземо. А для цього треба ефективно застосовувати те, що ми маємо, бути реалістами. Бо неважливо які плани ви поставили на завтра, якщо ми можемо програти вже сьогодні.

Підрозділи БПЛА

Розширення розвідувально-ударних спроможностей ІСНУЮЧИХ РУБАКів/БУБАКів — це повинна бути пріорітетна ціль, бо якщо ворога стало більше — треба мати більше спроможностей по його знищенню, це ж логічно. Ніякі учебки та доукомплектування швидко не зроблять х2 пілотів у підрозділах.

Треба йти на нестандартні міри, прямо питати «Скільки вам треба екіпажів фпв/бомберів/мавіків/крил, щоб закрити цей напрямок? Стільки? Вказуєте хто вам треба, через тиждень ці люди вже у вас по переводам, даєте заявку на засоби для них, вчите, і щоб через місяць вже виконували функцію!!!»

Якщо так буде поставлена задача — існуючі підрозділи масштабуються швидко, в обхід учебок, та іншому. Я до недавнього думав, що в світі останніх подій, це в нашому батальйоні проблеми. А потім поспілкувався з іншими бригадами — та ми ще дуже і дуже, коли я розповідаю іншим пілотам в інших бригадах які засоби задіяні та використовуються в «Інквізиції», з урахуванням тотальної нестачі людей — в них очі розширюються.

В нас досі є бригади де зі всіх засобів розвідки другого ешелону пара старих Лелек, і на цьому все. І це на бригаду. Ну серйозно, невже складно поставити задачу по формуванню підрозділу який системно повинен виконувати покладену функцію, а не просто існувати на папері?

Дуже дивно що на нашому напрямку мої пілоти повинні мати завжди на чергуванні один екіпаж розвідки 2 ешелону, і один екіпаж розвідки 3 ешелону, і це кожен день, а при збільшенні активності — то ще додаються 1-2 екіпажі, щоб мати повну оперативну обізнаність 24/7, а у більшості немає навіть 50% таких спроможностей? І нам не вистачає людей, щоб побудувати систему, яка нам потрібна, в нас менше 50% укомплектованість батальйону.

Батальйону який робив стежку смерті на напрямку від Первомайського, до Донецька, на найскладнішому напрямку. Хочете, щоб наш батальйон вплинув на свій сектор, як колись ми робили до того як півбатальйону було відправлено у піхоту, а потім його ще і розтягнули на лінію вдвічі більше, ніж ми могли потягнути? Так дайте людей, засоби, і ми все зробимо. І не тільки ми, це загальна думка командирів БУБАКів. Дайте нам людей, і ми захистимо піхоту.

Втрати піхоти будуть набагато менші, ми просто не будемо давати до неї підходити, а якщо ще і у піхоти буде розуміння на які рубежі відійти, щоб прорив на позиції і залишився на одному захопленому окопі, в якому о.с. ворога потім системно декілька днів по ночам знищується «бабой-ягой», шляхи ротацій мінуються, а бліндажі розносяться великими фпвішками — то я гарантую що йти штурмувати наступний окоп там буде нема кому, максимум цей окоп стане новою сірою зоною через тиждень, на який росіяни задовбаються відправляти людей, які там гинуть і на ротації, і забиваючись безуспішно по норам.

Саме тому Сухаревський і бігає з концепцією «дронно-штурмової» бригади, тому що на свої очі бачив, як реально працюють дрони-піхота-артилерія при правильній взаємодії. Підходи противника замінували, свої шляхи розмінували, дронами декілька днів вивалюємо піхоту та позиції противника, виявляємо позиції мавіководів/фпвішників ворога та системно їх знищуємо на ділянці, потім підняли крила на 2-3 ешелони, щоб заблокувати артилерію ворога та підхід резервів, РЕБом закрили сектор, відкриваючі канали тільки для наших дронів, година штурму — все, більшість запланованих позицій – наші. І це при тому, що ми штурмували на Хаммерах!

Колись я критикував нашого командира штурмовиків: — Гамлет, ну ви що, при кожному штурмі — мінус Хаммер! Ви що, Одіну данину таким чином віддаєте? Так ніяких Хаммерів не вистачить.

О, як кажуть в мемах, як я тоді помилявся. Бо часи коли декілька Бредлі увалюються об оборону, без якихось значущих результатів — ці часи ще були попереду.

Сучасне поле бою не може обійтись без підрозділів БПЛА/РЕБ, які беруть на себе різні функції, які не може взяти на себе піхота. Тому масштабування цих підрозділів — це повинна бути задача сьогодення. В найкоротші терміни.

Засоби

Це окрема тема, яка для мене, як людини яка бігає постійна та колядує щось на підрозділ, дуже болюча. Бо немає зверху розуміння, що для того, наприклад, щоб екіпаж крила виконував покладену на нього функцію, треба не тільки забезпечити його комплексом БПЛА, а надати ще старлінки, екофлоу, ноутбуки, карти захвату та АВТІВКИ!!!! Якщо ж ви просто взяли рандомних типів, навчили їх в учебці, та дали їм комплекс — вони можуть з ним тільки сумно сидіти на в себе вдома.

В моєму підрозділі екіпажі працюють тільки тому, що я постійно щось прошу в когось, і завдяки окремим спонсорам, а також Тарасу Чмуту — в мене екіпажі і задіяні в роботі. А якщо немає в підрозділі блогера з 70- тис підписників, куди йти за засобами, необхідними для роботи?

Як я повинен реагувати, коли читаю новину, про те що 26 джипів «віддано на зберігання» викладачам військової академії? Під час війни, різним офіцерам, армія надала 26 джипів, хоча там же громадський транспорт є, і інші можливості. 26 автівок — це забезпечення 26 екіпажів, а це сила яка може змінити ситуацію на окремій ділянці фронту.

Але по таким новинам я розумію що автівки є, просто немає пріоритету масштабувати та забезпечувати підрозділів на фронті, є пріоритет щоб дупи викладачів в комфорті їздили на роботу. А якщо так — то чому ми дивуємось що фронт в такому стані? І це притому, що багато автівок на фронті вже викатали свій ресурс, і їх експлуатація вже близька до витрат на експлуатацію якоїсь “ферарі”.

За ремонт останніх чотирьох автівок ми виклали майже 300 тис грн, і це за період їх експлуатації в 3-4 місяці. Я не розумію як держава може купити комплекс БПЛА за 400-700 тис. доларів, але не купити автівку за 40 000 доларів, щоб цей комплекс був застосований. А крім автівок ще є багато чого що ми досі купляємо за свої гроші, або збираємо на це.

Крім того, треба визнати, що потрібен апгрейд ударних засобів, бо кількість ФПВ що не долітають до цілі вже неймовірна. Вартість одного влучання фпвішкою вже доходить до вартості 300-го свічблейда, який ще недавно вважався дуже дорогим засобом. Але якщо в тебе долітає 1 з 10 ФПВ, то краще мати 1 ФПВ в 10 раз дорожче, але щоб вона виконала задачу з першого разу та гарантовано. Саме це зрозуміли росіяни, переходячи на оптику на дронах.

І так, протидіяти цій тактиці можна. Розтягувати проволоку, яка буде грітись під напругою, щоб волокно яке попадає на кабель від перегріву втрачало прозорість, або перепалювалось, а правильно організована оперативна обізнаність в секторі давала змогу швидко виявляти та знищувати місця розміщення пілотів. Але над цим треба працювати, а на це не вистачає людей.

Виробники готові постачати в армію кіт-комплекти апгрейду своїх дронів, але прямо кажуть що держава не зацікавлена в закупівлі таких комплектів модернізації на оптику, нестандартні частоти, та інше. Ми відправили 10 тисяч дронів, ось красива цифра — зашибісь. А скільки з них долетять — а похер.

Тому якщо не можна організувати модернізацію засобів системно — робіть несистемно. Кешем, налом, трусіть корупціонерів, кого завгодно, заносіть виробникам кеш або крипту, але щоб армія отримувала ефективні засоби ураження вчасно, бо інакше ми не вистоїмо. Так, бійці за свої гроші модернізують дрони, але треба системний підхід, бо з такою кількістю дронів за свої гроші не можна витягнути всю потребу.

Ціль

Це теж те, без чого на третій рік війни втомленим та демотивованим після «ні кроку назад» людям вже не можна. Генерали чомусь вважають що для того, щоб боєць виконував бойові задачі, йому треба лише дати наказ. Він же солдат, я генерал, я даю накази, він виконує, все просто.

А якщо ні? Якщо цього недостатньо?

Треба розуміння, що ми всі робимо, яка в нас місія. Коли місія була «вийти на кордони 1991 року», то як би крінжово це тоді для знаючих не виглядало, але це було хоч щось. Ну місія в тому щоб гнати разом ворога, тоді були на це надії та можливості, окай.

А зараз що?

Мобілізація теж частково провалена, бо йти в армію яка гонить ворога — то одне, а йти в армію яка програє, і затикує тобою проріхи в обороні — ну тут бажаючих мало, це зрозуміло. Всі хочуть жити, всі хочуть перемагати, а не програвати. РФ це все ще підтримує ІПСО, викладанням розстрілів полонених, та іншими демотиваційними факторами. А що ми їм у відповідь пропонуємо? Бусифікацію? Ну результат очевидний.
Треба ціль, щоб всі розуміли в яку сторону бігти, згуртовано та зрозуміло.

Ну наприклад. Виходить Зеленський та каже:

– Шановні громадяни, ворог кинув великі сили, щоб досягти переваги в цьому стрибку, на який він поставив усе. Його економіка падає, він поставив на цю карту всі сили та засоби, а також залучив засоби Північної Кореї, які зараз неефективні, і ми повинні зробити так, щоб вони і не стали ефективними на цьому полі бою. . Але ми можемо його перемогти від оборони. Ми перейдемо в найефективнішу оборону, стратегію і тактику по якій мені буде запропоновано командуванням, ми будемо його міняти на десять, на двадцять ворогів, і більше. Ми зробимо його засоби ураження як можна неефективними, а самі масштабуємо свої засоби ураження, як на полі бою, так і за кордоном. Ми заставимо ворога знекровлюватись об наші фортифікації, ми будемо берегти кожного солдата, щоб ворог не міг здобути суттєвих результатів на полі бою, а кожна посадка взята м’ясними штурмами, була завалена трупами ворогів, серед яких буде складно знайти тіло в українському пікселі. Це наш шлях на ці складні місяці, стати скелею, максимально економно використовуючи наші ресурси, і в першу чергу — людські ресурси. Це наш план, це наша стратегія, і я розумію що вам дуже складно — але ми зробимо все, щоб зберегти наших солдат та не допустити нових проривів, нового Покровську, нового Селідово, нової Новогродовки. Ми ще відіб’ємо наші землі, але коли для цього будуть сприятливі умови, і не раніше.
Найкраща війна – розбити задуми супротивника; на наступному місці — розбити його союзи; на наступному місці — розбити його війська. Найгірше — облягати фортеці. Сунь Цзи, Мистецтво війни. Ми станемо єдиною фортецею. Разом. Слава Україні!”

Або щось на кшталт такого, вибачте, не вмію я писати промови. Але суть ясна.

Так, це не дуже переможна річ, але ну це хоч якось пояснить що ми робимо зараз. В тому числі тим, хто зараз тільки йде в армію, і не розуміє що на них чекає. А нам треба гуртуватись.

Якось так. І ще раз, все тут викладене — це мої суб’єктивні думки, я розумію що якісь тезиси можуть критикуватись, і це нормально. Але коли в фб найпопулярніше гасло “Еволюціонуємо, або помремо” — ну щось пропонувати ж треба. Бо ці місяці, коли ще можна було щось міняти на Покровському напрямку, ми втратили час, за який можна б було імплементувати низові пропозиції підрозділів. Якщо ж ми не почнемо щось змінювати та шукати шлях правильних змін — то Покровський напрямок стане початком. Тому мої пропозиції, на які б я просив звернути уваги, це:

1. Зміна концепції “ні кроку назад” на “воюємо де нам зручніше і як нам зручніше, максимально зберігаємо особовий склад.
2. Масштабуємо інженерні підрозділи до стану, коли вони зможуть забезпечувати потребу армії в потрібних фортифікаціях.
3. Наводимо порядок в безладі з солянкою підрозділів, в тому числі з новоствореними підрозділами, віддаючи перевагу збільшенню боєздатності існуючих “старих” підрозділів.
4. Підвищуємо розвідувально-ударні спроможності армійських підрозділів (та і діпстрайків теж) в найкоротший термін.
5. Проводимо ревізію засобів, формуємо нагальну потребу “всього того, щоб стати ефективним та швидко масштабуватись” та закриваємо її, похер з яких грошей, та в кого будуть забиратись ці засоби, тут річ про виживання держави йде, ніякі “джипи викладачам академій”, такі розподілення повинні бути визначені як злочинні дії, і ніяк по іншому.
6. Формуємо для армії, та народу зрозумілу місію та цілі, повертаємо довіру суспільства до командування, гуртуємось, всі разом проходимо цей важкий період використовуючи перший принцип менеджменту “цілі повинні бути реальними та досяжними”

Бо здаватись не можна. Слабким як ми знаємо — швидко приходить кінець.

Автор: Serg Marco (Олександр Карпюк), молодший сержант ЗСУ

Джерело:  SITE.ua