Примус України до територіальних поступок лише посилить "імперські апетити" Путіна — Atlantic Council

Перемога Дональда Трампа на президентських виборах у США викликала нову хвилю дискусій навколо можливості компромісної угоди з Кремлем для припинення війни РФ проти України. Багато коментаторів переконані: певні територіальні поступки з боку України тепер неминучі. Інші наполягають, що торгівля землею в обмін на мир — це єдиний варіант виходу Києва з руйнівної війни, яка загрожує знищити українську націю.

Ці аргументи, безумовно, небезпідставні, але ті, хто зараз закликає до “врегулювання” шляхом переговорів, яке надасть Росії контроль над значною частиною України, повинні враховувати наслідки такого кроку. Якщо українській владі доведеться поступитися землею в обмін на мир, вторгнення російського диктатора Владіміра Путіна буде легітимізоване, а його "імперські апетити" тільки зростатимуть, пише автор Atlantic Council Пітер Дікінсон.

Захід може отримати тимчасовий “перепочинок” за рахунок України, але загроза з боку експансіоністської Росії залишиться, й остаточна ціна зупинення Путіна тільки зросте.

Уявлення про те, що російському диктатору вистачить простої “заморозки війни” вздовж нинішньої лінії фронту на півдні і сході України, відображає фундаментальне нерозуміння імперіалістичних мотивів, які стоять за вторгненням РФ. 

Путін уже керує найбільшою країною на планеті. Він мало зацікавлений у захопленні кількох українських регіонів чи приєднанні нових земель до широкої території Росії. Замість цього, рішення російського диктатора формуються майже містичною вірою у власну “історичну місію”, яка знаходиться поза межами розуміння багатьох, якщо не більшості спостерігачів на Заході.

Вся політична кар'єра Путіна визначалася його гірким обуренням несправедливістю розпаду Радянського Союзу. З перших років його правління було очевидно, що Путін розглядає появу незалежної України як особливо болісний символ пострадянського приниження Росії. Ще в 2005 році він натякав на Україну, коли описав розпад Радянського Союзу як “найбільшу геополітичну катастрофу двадцятого століття”. Протягом наступних двох десятиліть диктатор часто висловлював думку про те, що українці — це “один народ” з росіянами, і не мають законного права на власну державу.

Одержимість Путіна Україною – не лише результат його рішучості скасувати “катастрофу” 1991 року. Важливо те, що він розглядає намагання сучасної України забезпечити собі демократичне європейське майбутнє, як потенційний каталізатор подальшого розпаду Російської Федерації. 

Як і більшість його нинішніх кремлівських колег, Путін здобув свій політичний досвід “на схилі літ” СРСР. Будучи молодим офіцером КДБ у Східній Німеччині, він був свідком падіння Берлінської стіни і з жахом спостерігав, як майже за одну ніч зникла вся радянська імперія в Центральній і Східній Європі.

Це залишило Путіну на все життя страх перед силою народу і глибоке відчуття крихкості російської імперії. На тлі цієї передісторії не дивно, що російський диктатор був так сильно стурбований двома пострадянськими революціями в Україні, а також неухильним рухом Києва до демократії. Враховуючи клаптикову природу Російської Федерації, Путін давно і чітко усвідомлює: зміцнення демократії на низовому рівні та успішна реалізація Україною права на самовизначення, якщо цього не зупинити, можуть врешті-решт надихнути рухи за відокремлення та розпад імперії в його власному авторитарному царстві.

Таким чином, для Путіна незалежність України здається екзистенційною загрозою для самої Росії. Це пояснює, чому він готовий ризикнути всім, щоб стерти Україну з карти світу. Це також робить смішним припущення, що російського диктатора можна було б “підкупити”, запропонувавши тимчасово окуповані на цей момент українські регіони. Очевидно, що Путін не може “йти на ризик” із подальшим існуванням незалежної України: він повинен або відновити російський контроль над Києвом, або взагалі знищити українську державність.

Звичайно, імперські амбіції Путіна не обмежуються Україною. Він регулярно описує нинішнє вторгнення як прагнення повернути “історично російські землі”, залишаючи двері відкритими для подальших агресивних воєн проти інших колишніх “васалів” Російської імперії, включаючи Фінляндію, Польщу, країни Балтії, Білорусь, Молдову, Вірменію, Грузію, Азербайджан і всю Центральну Азію.

Свідчення цього розширення імперського апетиту вже очевидні. Коли російський диктатор уперше оголосив про повномасштабне вторгнення в Україну в лютому 2022 року, він заперечував, що має будь-які територіальні амбіції за межами двох східних українських областей. Через півроку Путін оголосив про анексію ще двох областей. А влітку 2024 року підтвердив, що претензії тепер поширюються на адміністративні кордони всіх цих чотирьох областей, попри те, що російські військові не встановили повний контроль над жодною з них.

Все це не означає, що про тимчасові територіальні поступки не може бути й мови. Навпаки, у західних столицях і в Києві зростає розуміння того, що повне звільнення всіх тимчасово окупованих територій України за нинішніх обставин не виглядає можливим з військової точки зору. Тим не менш, критично важливо, щоб партнери України зрозуміли: будь-яка угода про припинення бойових дій не покладе край загрозі. Натомість, це означатиме початок нового етапу боротьби проти спроб Путіна відродити Російську імперію. 

Ця боротьба вимагатиме постійної пильності, а також різкого збільшення витрат на оборону по всьому Заходу. Перш за все, західні лідери повинні взяти на себе зобов'язання з надання Україні таких надійних гарантій безпеки, які змусять Путіна двічі подумати, перш ніж відновити свою злочинну кампанію за місце в російській історії.

Трамп стверджував, що має план завершення війни “за 24 години”, але не конкретизував деталі. Водночас із заяв його напарника Джеймса Венса та інших членів близького оточення Трампа можна зробити висновок, що новообраний президент США планує досягти припинення війни, здебільшого тиском на українську сторону, включно зі спонуканням до територіальних поступок Росії.

У ЗМІ вже почали з'являтися низка публікацій про те, які варіанти “мирного плану” обговорює Трамп. Водночас, як кажуть аналітики, важко точно передбачити, якою дійсно буде політика республіканця в контексті війни та вступу України до НАТО.

Чого чекати Україні від другого терміну Трампа, аналізував експосол України в США Олег Шамшур.