«Чоловік живе з іншою, а син називає її мамою»: на жінку очікував «сюрприз» після повернення із заробітків

Після кількох років роботи за кордоном я, сповнена надій на возз'єднання з родиною, повернулася додому.

Коли я вирушала, моєю заплатою було створити краще життя для нас, зібрати кошти на новий дім, забезпечити майбутнє сина та позбутися фінансових труднощів. Рішення було важким і болісним, але я вірила, що це правильний шлях. Сподівалася, що чоловік зрозумів мої мотиви, і ми збудуємо міцне майбутнє разом.

Щодня працюючи, я з нетерпінням чекала на можливість поговорити з чоловіком і почути голос сина. Туга була моїм постійно другом, але я трималася, сподіваючись, що скоро повернуся і ми знову будемо разом. В кожній розмові я нагадувала їм, як сильно люблю, як сумую і що скоро повернуся назавжди. І ось, нарешті, після кількох років я змогла повернутися додому, сподіваючись, що це буде момент тріумфу, коли ми знову станемо єдиною родиною.

Однак, коли я приїхала, щось було не так. Я помітила чужу машину біля дому, і серце затріпотіло від тривоги. Відкривши двері, я побачила сцену, яка викликала в мене жах: мій чоловік сидів за столом, а поруч із ним сиділа незнайома жінка, яка ніжно посміхалася моєму синові. І тут я почула: «Мама!» — це слово від сина, яке я ніколи не забуду. Я почула, як моє серце розбивається. Я дивилася на них, і все, що я пережила за ці роки, наче стало марним.

Мій чоловік почав щось пояснювати, але його слова я не могла чути. Я тільки дивилася на сина, який з ніжністю дивився на цю жінку, а не на мене. Потім, не витримавши, я запитала: «Чому?» — але він навіть не зміг подивитися мені в очі.

Дуже скоро я дізналася правду: мій чоловік, втомлений від моєї відсутності, знайшов втіху в обіймах іншої жінки. Він привів її в наш дім, в наше життя, і нічого не пояснив сину, якому потрібна була стабільність. Мене витіснили, а моє місце зайняла інша. Я стала просто спогадом, людиною, якої більше немає в їхньому житті.

Я намагалася поговорити з сином, нагадати йому, що я його мати, але кожне моє слово зустрілося байдужістю або навіть відчуженням. Його прив'язали до цієї жінки, яка замінила мене в його повсякденному житті. Я відчула, що син більше не потребує мене, що він відмовляється від мене, і це був найбільший біль, який я колись переживала.

Я тепер залишилася сама, без родини, яку так старанно намагалася захистити. Усі мої жертви, моя туга і важка праця не мали жодного значення перед обличчям нової реальності, яка стала моїм жахом. Іноді я думаю, що немає болю більшого, ніж той, який відчуває мати, яку відкинула власна дитина.

Читайте також: