Співали російський гімн та носили каміння: військовий розповів про знущання у російському полоні

Сергій Можаровський пережив 28 місяців російського полону.

Історія про те, що довелося пережити українському захиснику за 28 місяців пекельного російського полону, шокує. Вперше він розповів про фізичні та психологічні тортури, а також жахливі воєнні злочини проти українських бійців, які призвели до жорстокої смерті. Всю правду, яка не має права бути забутою – читайте в ексклюзиві ТСН.ua.

Вихід з “Азовсталі” та Оленівка

Сергій Можаровський проходив строкову службу в 12 бригаді оперативного значення НГУ в місті Маріуполь. На момент повномасштабного вторгнення йому виповнилося 23 роки. Під час оборони міста, після наказу припинити боротьбу і зберегти життя бійців, Сергій разом з іншими військовими потрапив у полон. Спочатку він опинився в Оленівці, де розпочався його кошмар, що тривав довгі місяці.

"Спершу ми жили у двоповерховому бараку, де було трохи більше ніж 600 людей. Ліжок не було, нас просто на купу туди кинули. Спали по всіх кімнатах один на одному. Навіть ходити було важко, треба було через людей переступати. Особливо вночі, йдеш, комусь на голову наступиш", – розповів військовий.

Теракт в Оленівці

Теракт в Оленівці став однією з найбільших трагедій для українських військових, що опинилися в російському полоні під час війни. 29 липня 2022 року в колишній колонії, де утримувались українські військові, стався вибух, в результаті якого загинули понад 50 українських полонених, більшість з яких були представниками “Азову”.

"Це сталось вночі. У нас о 10 годині був відбій й ми всі лягли спати. Ну і вночі був гучний "приліт" й одразу після цього почав працювати РСЗВ "Град". Працював не з території колонії, а десь за нею, прям поруч працював. Чи то відволікаючий маневр був, я не знаю. Але було чутно вихід пари касет "Града". А після цього ми почули крики, хлопці кричали поранені", – розповів Можаровський.

За його словами, про те що сталося, полонені дізнались вранці.

1 вересня 2022 року певну кількість українських захисників “етапували” в Горлівку. Сергій розповів, що спершу подумав, що їде на обмін. Але коли приїхали в Горлівку, стало зрозуміло, що це не так, адже зустрічали українських полонених "дуже дружньо" – побиттям та знущаннями.

Голод та психологічний тиск

Українські полонені, які потрапили до рук російських військ, стикаються з жахливими умовами утримання, включаючи катастрофічно погане харчування. Відсутність належного харчування — одна з найбільших проблем, яку доводиться відчути всім українцям у полоні. Їжа, яку надають російські військові, часто є не тільки недостатньою, але й низької якості.

"В Оленівці ми 3 місяці жили. Нас годували там спочатку два рази на день, потім вже три. Але давали потрохи їжі, хліба трохи. Я там схуд майже на 20 кг за три місяці. Ми взагалі були там як овочі атрофовані, худі", – пригадує військовий.

Російські військові часто вдаються до психологічного та фізичного насильства, зокрема, ізоляції, приниження, побиття та катувань різного роду.

"Морально було дуже важко", – розповів Сергій.

За його словами росіяни змушували полонених співати російські "патріотичні" пісні, зокрема гімн РФ, вимагали подяки за кожну річ, яку давали. Будь-яка непокора чи "провина", на кшталт забутого рядка чергової пісні, каралась жорстоким побиттям.

В’язниця в Горлівці

У 2022 році в одному бараці Горлівки жили понад 220 людей. Умови були катастрофічними — полонених утримували в переповнених камерах, позбавлених належної їжі, води та медичної допомоги.

За словами військового, питної води в бараку не було взагалі. Тому полоненим приносили з їдальні 100 літрів кип'яченої води на всіх. А для інших потреб вони самі були змушені набирати її у затопленому підвалі.

"Нам казали, що її пити не можна… Ми спершу не пили, а потім у вересні, ще тепло було, почали пити. Спочатку були кишкові розлади, потім організм звик", – розповів Можаровський.

Росіяни змушують українських полонених носити камені

Російські окупанти встановлюють жорстокі та нелюдські правила для українських полонених. Вони порушують міжнародні угоди та норми, зокрема Женевську конвенцію про поводження з військовополоненими. Звісно, все це є частиною ширшої стратегії Росії щодо зниження морального духу та знищення спротиву України. Подібні порушення прав людини є підставою для міжнародних розслідувань і покарання відповідальних осіб.

"І ви потім вибігаєте до локального сектору, співаєте гімн Російської Федерації. Тобто це навіть не обговорюється, кожен має співати. Бо хто не співатиме, той страждатиме. Могли цілий барак вивести "на роботу" у промзону. Кажуть, бачите там купа каміння лежить, ось її треба звідси перенести туди, за 200 метрів. І ти просто ходиш цілий день, це каміння носиш", – згадує Сергій.

За його словами на такі безглузді "роботи" полонених відправляли регулярно. Російські наглядачі називали це "благоустрій колонії".

"Кому патрон дати?"

Сергій розповів про одного працівника цієї тюрми й те, як він поводився з полоненими українськими військовими. Зокрема пропонував дати патрон тому, хто хоче застрелитись.

Він морально постійно нагнітав ситуацію. Постійно якісь "новини" [повідомляв – ред.]. Каже, ми вже під Києвом, пацани, скоро ви вдома будете", – каже військовий.

За його словами, той російський наглядач весь час розповідав, що Україна забула про своїх військовослужбовців у полоні, і ніхто їх обмінювати не збирається.

Вбивство українського полоненого у Горлівці

В умовах російського полону українські військовополонені часто стикаються з відсутністю базових медикаментів і медичної допомоги, що є серйозною загрозою для їхнього здоров’я та життя. Колишні бранці розповідають, що в полоні майже неможливо отримати належне лікування, навіть якщо це стосується тяжких поранень або інфекцій. Полонених часто залишають без ліків, що призводить до серйозних ускладнень, навіть до летальних наслідків.

Військовий розповів, що став свідком того, як беж належної медичної допомоги у військовослужбовця розвилася гангрена, від якої він через деякий час помер.

"Це було в Горлівці. У нас був один військовослужбовець, йому років 55 напевно було. ТРОшник, теж у Маріуполі воював. Ще на прийомці його вдарили по нозі, і вийшов як натоптень стертий. А потім це у нього переросло в гангрену... Нога опухла, там дірка і просто кістку було видно. Його водили в санчастину, давали бинт і перекис, і більше ніякої допомоги не надавали. Йому ставало все гірше і в один день він просто помер", – розповів військовий.

Російський спецназ

Російські окупанти часто вдаються до ще більш жорстоких методів поводження з українськими полоненими в особливі дати — на свої державні свята або важливі для РФ дні, що підкреслює їхнє прагнення продемонструвати владарювання через насильство.

Зокрема 9 травня 2024 року наглядачі з числа ростовських спецпризначенців "привітали" українських військовополонених масовим побиттям.

Історія кохання

Не зламатися Сергію весь цей час давало його кохання до дівчини, яка чекала на нього з полону.

"Це мене й врятувало. Ми жили разом майже два роки… Думали, повернусь [зі строкової служби – ред.], зіграємо весілля", – пригадує Сергій.

А потім почалась війна. Оборона Маріуполя, потім полон.

"У мене весь час була фотографія із собою. Я пообіцяв, що повернуся. І у мене весь час була ця думка, коли ми на позиціях були, коли бій приймали. Я думав, ну, Сірий, здохнути – взагалі не варіант, треба триматися. Комусь допомагала віра в Бога, а мені допомагала віра в моє кохання", – розповів військовий.

Він додав, що вже у Горлівці через волонтерів отримав від коханої кілька листів, які перечитував у скрутні моменти.

Обмін та повернення до України

Сергій Можаровський повернувся до України в серпні 2024 року разом зі 115 захисниками. Наразі він проходить реабілітацію.

Українські захисники, які потрапили в полон, переживають жахливі тортури, що не мають жодних виправдань. Ці бійці борються не тільки за свою свободу, а й за майбутнє України. Кожен з них є героєм, який віддає все заради своєї Батьківщини, і ми не маємо права забувати про них. Український народ чекає на їхнє повернення, і ми повинні зробити все, щоб допомогти їм повернутися додому живими.