Коли закінчиться війна в Україні: фантазії та реальність

Якщо говорити про те, на скільки ще може затягнутися війна з Росією, можна сказати, що оптимістичний сценарій щодо її термінів – це припинення вогню з 20 січня 2025 року, а то й наприкінці 2024 року. Але, як на мене, це занадто оптимістично. Я все-таки думаю, що щонайменше у першому півріччі війна ще триватиме, і поки що передумов для швидкого завершення війни немає.

Путін не демонструє ані найменшого прагнення вийти на компромісний варіант і, як і раніше, діє в дусі того ультиматуму, який висунув у серпні минулого року. У всякому разі поки що ніщо не вказує на готовність Путіна погодитися на ті самі пропозиції Трампа. Втім, пропозиції Трампа неприйнятні для Києва, оскільки це загрожує політичною турбулентністю з далекосяжними наслідками.

А у Путіна дуже проста мета – його ультиматум веде до поразки і знищення України. І він прекрасно розуміє, що наша країна критично залежить від допомоги партнерів, насамперед, США, а до зміни політичної кон'юнктури в Штатах виявилася не готовою.

Гіпотетично можливий варіант, що Трамп зіткнеться з небажанням Путіна йти на його умови і прагненням водити за ніс, і тоді він може відкрити ленд-ліз. Однак цей варіант ближчий до фантазій, аніж до реальності. У всякому разі поки що Трамп набирає у свою команду людей, які керуються гаслом "Америка понад усе". Саме це гасло європейці чули 1940 року, коли прем'єр-міністр Франції за день до того, як німецькі війська вступили до Парижа, благав Вашингтон про допомогу, але той зберігав холодне мовчання. Але коли Британія встояла після повітряного наступу Люфтваффе, позиція Штатів почала змінюватися – до кінця 1940-го року було відкрито ленд-ліз. Незважаючи на те, що в 1939-1940 роках домінували ізоляціоністи, які вважали, що війна в Європі – це справа європейців і втручатися в неї не варто, тому що до Америки вона не дістанеться, позиція США зрештою тоді змінилася.

Зараз, на тисячний день війни, у нас складається вкрай критична ситуація, оскільки власних ресурсів для продовження війни або ресурсної бази країн Євросоюзу для протистояння російській агресії, на жаль, недостатньо.

Повертаючись до оптимістичного сценарію, підкреслюю, що називаються такі близькі дати не завершення війни, а припинення вогню. Тобто йдеться тільки про перемир'я, не про політичний договір. Утім, Північна і Південна Корея теж не укладали мирного договору, але їхнє перемир'я зберігається восьмий десяток років.

Ключове питання – зупинити війну, а це, по суті, заморозка. Наразі це не влаштовує ні Путіна, ні Зеленського. І зрозуміло, які козирі Трамп у такій ситуації може дістати з рукава. Цілком очевидно, які саме козирі будуть щодо Зеленського, щоб переконати Київ. А от Москві Трамп погрожував обрушити цінову кон'юнктуру на нафту, але поки що нафтогазових доходів вистачає Путіну і на війну, і на підтримання відносного соціального блага. Хоча і проблем у Росії достатньо: там і проблеми на ринку нерухомості, і дефіцит робочих рук. Але поки що Росія в кращому становищі, ніж Україна.

Тож про завершення війни і повне врегулювання конфлікту поки що взагалі говорити не доводиться, і максимум, на що ми можемо сподіватися, – це на перемир'я найближчим часом.

А Путін хоче або нашої м'якої капітуляції, або візьме курс на знищення. Адже військові поразки, наприклад, вихід російських військ на Дніпро, можуть призвести до важких внутрішньополітичних розборок у нас, за великим рахунком – до руїни. Саме до цього і прагне Путін.

Путін буде також намагатися захопити Запоріжжя. Якщо йому це вдасться, то вразливим стане і Дніпро, адже це і гребля, і промислова база. А Дніпро, Запоріжжя і Кривий Ріг – це останні промислові райони, що залишилися, і вихід до моря, без чого держава стає не державою.

Якщо Путін хоче денацифікації та демілітаризації України, то Україна хоче виходу до кордонів 1991 року. Однак про це вже перестав говорити навіть Зеленський. З нинішнім станом української економіки і збройних сил це нереально, цього неможливо домогтися військовим шляхом.

Проблема ж у чому. Ми могли домогтися результату на короткій дистанції. Якби 2022 року Байден не смажив жабу на повільному вогні, тобто одразу дав повноцінну військову допомогу, то до кінця 2022-го ми могли б домогтися набагато більших результатів, аніж вихід до Азовського моря. А тоді можна було б домогтися набагато кращих умов миру.

А от у війні на виснаження ми не тягнемо, тому що вона вимагає наявності власних ресурсів. Подивіться, у нас вибито дві третини енергетики, і залишилося тільки на цивільний сектор. А як же військово-промисловий комплекс? А промисловість? Без енергетики далеко не заїдеш.

Тож найімовірніша перспектива – це продовження війни ще на роки, не на рік-два, а на роки. І час працює проти України, а це передбачає ще більші територіальні та людські втрати. А економіка, мобілізаційний ресурс і кількість озброєнь Росії перевершують наші.

Андрій Золотарьов, політолог, директор аналітичного центру "Третій сектор", спеціально для Главреда