Пітер Тіль про тріумф Дональда Трампа, шлях до Армагеддону та “втечу з України”: що на думці у покровителя Джей Ді Венса

Пітер Тіль, співзасновник PayPal та впливовий технологічний інвестор (один з ранніх інвесторів Facebook), у своєму першому великому інтерв'ю після перемоги Трампа окреслив в інтерв'ю The Free Press нові контури американської політики, що викликають серйозні питання і для України.

Його компанія Palantir, за даними Time, що надає програмне забезпечення для військової розвідки та цілевказання українській армії, вважається важливим технологічним партнером у протистоянні з Росією. Тіль, будучи наставником і спонсором віце-президента Джей Ді Венса, відомого критичним ставленням до допомоги Україні, визнає відсутність чіткої політики нової адміністрації з українського питання. У своїх міркуваннях він зазначає, що хоча "нестримне розширення НАТО могло бути помилкою", простий відступ з України зараз був би неприйнятним повторенням афганського сценарію.

Як один з перших і найбільш впливових прихильників Трампа в Кремнієвій долині, чия думка багато в чому визначає новий технологічний курс США, Тіль також стає однією з ключових фігур для розуміння майбутньої як внутрішньої, так і зовнішньої американської політики.

Кінець епохи лібералізму: чому демократи так провалилися

"Відбувся не просто провал окремих особистостей - Байдена, що впав у маразм, або непереконливої Камали Харріс. Ми спостерігаємо повномасштабний крах всієї ліберальної системи. Це була вирішальна поразка, зовсім не схожа на 2016 рік, коли Трамп просто обійшов республіканців часів Буша і якимось чином прослизнув повз Хілларі, яка навіть не сприймала його серйозно.

У 2024 році все було інакше. Всі знали, що битва розгорнеться за штати Середнього Заходу - Пенсільванію, Вісконсин, Мічиган. Демократи кинули на це всі сили, витратили в два-три рази більше грошей, ніж Трамп. Система намагалася зупинити його всіма способами - кримінальне переслідування, спроби зняти з виборів. І на відміну від 2016 року, цього разу це був Трамп проти всієї машини демпартії - і вона зазнала повного краху.

Особливо вражає те, що ще в 2016 році республіканців вважали партією білих і літніх виборців, яким скоро судилося померти і поступитися місцем більш молодому і різноманітному ("diversity") електорату демократів. Це був головний аргумент теорії "демографія - це доля". За вісім років дійсно багато республіканських виборців 2016 року пішли з життя. І для того, щоб Трамп зміг перемогти в 2024 році з ще більшим відривом, йому довелося змінити думку мільйонів людей.

Це повністю спростувало міф "політики ідентичності" - уявлення про те, що ваша расова, гендерна або сексуальна приналежність важливіша раціональних аргументів. Трамп навів аргументи, Джей Ді Венс навів аргументи - вони представили переконливу позицію. А у демократів не було ніяких аргументів - тільки порожнеча, ніяких ідей.

Всі кажуть, що Харріс не могла пояснити, чим вона відрізняється від Байдена. Але справа навіть не в цьому - у неї взагалі не було нічого суттєвого сказати з жодного питання. А якщо у вас немає ніякої суті, то, очевидно, немає і ніяких відмінностей від Байдена.

Демократи просто втратили здатність до самоаналізу і мислення. У 90-ті роки у Клінтонів була хоча б тріангуляція - може бути, дещо цинічний пошук компромісів, але за закритими дверима там були дійсно розумні люди, які вели дебати і могли формулювати свої думки.

Потім відбувся великий зсув при Обамі в 2008 році. У його адміністрації були тільки дві особистості - він сам і його дружина. Всі інші були просто NPC (примітка: "неігрові персонажі" - термін з відеоігор, що позначає безликих статистів), які слухняно слідували загальній лінії. Дуже швидко формувався консенсус, який потім жорстко насаджувався.

У цього підходу була певна сила, але потім все пішло зовсім неправильно. Спадщиною Обами стала Хілларі Клінтон в 2016 році. Потім Байден, ймовірно, був їх найкращим кандидатом у 2020-му, хоча Обама майже заблокував його. А в 2024-му вони опинилися з Харріс, яку Обама просував і як віце-президента, і потім як президента.

Байден був компромісом - останнім чітким білим чоловіком, і обіцянка була, що він буде останнім, він такий буде потрібен тільки ще один раз, щоб пройти 2020 рік. Якимось чином вони знали, що саме він був найбільш обираним людиною в 2020 році, а після нього, звичайно, повинен був прийти більш "diversity" кандидат. Але до 2023 року стало ясно - будь-хто після Байдена гірше Байдена. І тільки коли старече слабоумство дійсно наздогнало його, їм довелося щось робити.

Консенсус дуже швидко змістився до того, що "у нас немає часу на праймеріз, тому ми повинні йти з Камалою Харріс, тому ми повинні вірити в цю фантазію, що вона найчудовіший кандидат" - хоча ми в це не вірили попередні три з половиною роки. Це працювало кілька тижнів, а потім все розвалилося."

Від ізгоїв до мейнстріму: як змінилася Кремнієва долина

"Я знаю Ілона з 2000 року, майже 25 років, і хоча він ніколи не був ідеологічно зашореним, перші 20 років він безумовно був лівоцентристом. Tesla була компанією чистої енергії та електромобілів, а республіканці були тими, хто не вірив у зміну клімату. Тому йому природним чином було комфортніше в глибоко демократичній Каліфорнії.

У Кремнієвій долині роками відбувалося посилення культури "пробудження" ("wokeness") і політкоректності всередині компаній. Коли щось не працює – наприклад, коли ця ідеологія не робить ваших співробітників щасливішими і продуктивнішими, а замість цього дезорієнтує їх – виникає дилема: чи потрібно ще більше тиснути на цю ідеологію або потрібно повністю від неї відмовитися? Багато років інтуїтивною відповіддю було "нам просто потрібно трохи більше старатися", поки в якийсь момент це просто не вичерпало себе.

Багато топ-засновників і CEO вже почувалися комфортно, розповідаючи мені про це за закритими дверима. Можливо, вони просто говорили те, що я хотів почути, але я схильний думати, що вони говорили те, що дійсно думали. Цей неймовірний розрив у Кремнієвій долині сприймався як проблема корпоративного управління – як абсурдно стало управляти співробітниками, одержимими цією ідеологією.

Пам'ятаю, у 2017 році засновники однієї з великих компаній у Сан-Франциско говорили мені, що не впевнені, чи зможуть вони прийняти від мене ще інвестицій, тому що я підтримував Трампа – це було складно пояснити їхнім співробітникам. Але вже через 12 місяців, до 2019 року, вони хоч і не стали про-трампівськими, але вже високо цінували мою сміливість. Вони реорганізували свою компанію так, щоб якомога швидше знизити відсоток співробітників, що працюють у районі Сан-Франциско. Їхня логіка була проста: якщо ми будемо наймати людей де завгодно, крім Сан-Франциско, вони будуть менш ідеологічно божевільні і більш продуктивні.

А потім в якийсь момент відбувся масовий зсув – це сталося в 2024 році. Очевидно, що Ілон дав людям сміливість висловлюватися.... Те, що він зробив, здавалося мені неймовірно небезпечним і неймовірно сміливим. Що б з ним сталося, якби Трамп програв? Але це безумовно дало можливість всім іншим бути трохи сміливішими, ніж ми могли б бути. Він дав прикриття всім."

Бюрократична машина проти демократії

"Якщо Трамп з його набагато кращою програмою не зміг би перемогти в 2024 році проти системи – значить, система завжди буде перемагати. А якщо система завжди перемагає, у вас більше немає демократії. У вас точно немає демократичного процесу навіть всередині Демократичної партії.

Ми постійно обговорюємо махінації на виборах у листопаді 2020 року, але набагато більш екстраординарним був березень 2020-го, коли Байден зайняв четверте-п'яте місце на праймеріз в Айові та Нью-Гемпширі, а потім якимось чином його протиснули через Південну Кароліну, всі інші кандидати знялися. Це був вкрай недемократичний праймеріз у Демократичній партії, а потім послідував ще менш демократичний процес заміни Байдена на Харріс.

Коли я кажу "система", я маю на увазі те, що реально відбувається в Демократичній партії або в цьому прогресивному культі, який представляє собою ліві. Можливо, слово "культ" навіть занадто м'яке, тому що в культі зазвичай є лідер – хоча б одна людина, яка думає. Це машина, тому що там немає особистостей. Ви просто маленька шестерня в механізмі, і вам судилося ставати все меншою шестернею в цьому постійно зростаючому механізмі.

Ідеї не мають значення. Дебати не мають значення. Мова не має значення. Це просто якийсь процес швидкого формування консенсусу – ми приходимо до рішення, а потім ми суворо його нав'язуємо. Можливо, занадто радикально порівнювати це з Комуністичною партією, але це дійсно вкрай регламентований процес, який зовсім не демократичний, не продуманий, не відповідає республіканським та американським цінностям.

Я не думаю, що наша головна проблема в тому, що ми занадто популістські або занадто демократичні. Так, може бути, є натовп виборців, але насправді вони не можуть зробити так вже багато в повсякденному житті. Проблема скоріше в тому, що ми стали менш конституційною республікою, ніж були раніше. І зсув відбувся не від конституційної республіки до влади натовпу, а від конституційної республіки до влади невиборної технократичної бюрократії - тому, що називають "глибинною державою".

І можливо, це те, що необхідно в технологічно розвиненому суспільстві - потрібні експерти, потрібне Центральне розвідувальне управління, потрібні секрети про ядерну зброю і багато іншого. Так що є безліч способів, якими технологічно просунуте суспільство за самою своєю природою набагато менш демократичне, ніж були США навіть у своїй концепції XVIII століття."

Економічний націоналізм і торгова війна з Китаєм

"Я вважаю, що тарифи в цілому - правильний напрямок, хоча на практиці потрібен більш тонкий підхід. Класична теорія вільної торгівлі XIX століття працює за умови порівнянних трудових стандартів, регулювання і вільного руху капіталу. Вона передбачає, що не буде країн з хронічними торговими профіцитами або дефіцитами. Але коли у США постійний торговий дефіцит - це говорить про те, що щось серйозно не так.

"Вільна торгівля" в її нинішньому вигляді приносить вигоду одним частинам американської економіки за рахунок інших. У нас дуже сильний долар, що допомагає Кремнієвій долині і Уолл-стріт, тому що торговий дефіцит повертається в США. Коли у вас багатомільярдний торговий дефіцит і Китай отримує сотні мільярдів доларів, які він не хоче витрачати на американські товари або послуги, його єдиний вибір в кінцевому підсумку - інвестувати ці гроші в США. Гроші інвестуються через банківську систему, і банки на цьому заробляють.

Банки Уолл-стріт фактично зацікавлені в торговому дефіциті - чим більший дефіцит, тим більше вони заробляють. Коли дефіцити скорочуються, банки руйнуються. Щось подібне сталося між 2006 і 2009 роками. У 2006 році у нас був дефіцит поточного рахунку в 800 мільярдів доларів, і фактично потрібно було створити фальшиві фінансові продукти на ті ж 800 мільярдів - наприклад, субстандартні іпотечні облігації з рейтингом AAA, які якийсь недалекоглядний банк у Данії купує у США.

Але найсильніше страждають штати, що визначають результат виборів - Пенсільванія, Огайо, Мічиган, Вісконсин. Вони займалися виробництвом товарів, які мали конкурувати на глобальному ринку. З політекономічної точки зору, якщо говорити про те, що потрібно Трампу або що потрібно Джей Ді Венсу, щоб стати президентом у 2028 році - їм потрібно вирішити проблему "іржавого поясу" на Середньому Заході. Можливо, тарифи погані для економіки в цілому, але правда в тому, що для політичної перемоги республіканців у майбутньому, потрібно щось зробити для цих регіонів.

Є і теорія ігор: якщо у вас є партнери, які ведуть вкрай нечесну торгівлю, можливо, вам потрібно погрожувати тарифами, щоб змусити їх відкритися. Якщо ви завжди кажете, що ніколи нічого не зробите, ви отримаєте дуже посередній варіант вільної торгівлі. Тому, навіть якщо теоретично ми віримо у вільну торгівлю, я не хочу, щоб договори про вільну торгівлю укладали ідеологічні прихильники вільної торгівлі - вони завжди думатимуть, що їм не потрібно нічого обговорювати.

Якщо ввести 60-відсоткові тарифи на всі китайські товари, це буде дуже погано для китайських компаній і Китаю. Але для американських споживачів це буде лише помірно погано, тому що величезна кількість виробництва просто переміститься з Китаю. Торгівля не обмежується двома країнами. iPhone не можна економічно виробляти в США, тому виробництво не переміститься з Китаю в США. Якщо ви введете 60-відсоткові тарифи на iPhone, вони просто подорожчають. Але я думаю, що відбудеться переміщення виробництва iPhone до В'єтнаму або Індії.

Можливо, наш торговельний дефіцит не зменшиться, але принаймні ми не будемо допомагати нашому геополітичному супернику. В'єтнам - теж комуністична країна і це зло, але вона не прагне до світового панування. Тому переміщення виробництва з Китаю до В'єтнаму завдає шкоди Китаю, має помірний негативний вплив на американських споживачів, дуже вигідно для В'єтнаму, але з геополітичної точки зору це однозначно в американських інтересах."

Загроза нової світової війни

"Я не впевнений, що в адміністрації Трампа є чітко сформульована політика щодо України. Є історична перспектива, згідно з якою нестримне розширення НАТО могло бути помилкою. Ми ж не хочемо, щоб росіяни розміщували війська на Кубі або в Мексиці - можливо, варто було замислитися, наскільки далеко ми просунули цей кордон. Але зараз ми там, де ми є в 2024 році, і просто відступити з України, перетворивши це на безладну втечу - це не вихід. Трамп точно не хоче повторення того, що сталося при Байдені в Афганістані.

Щодо Близького Сходу, є три підходи: ізоляціоністський; ідеалістичний, майже утопічний неоконсервативний підхід, як у Буша-молодшого в 2005 році - він передбачав фантастичну трансформацію всього світу, і було очевидно, що це не спрацює; і третій шлях - це складна, прагматична взаємодія з реальністю Близького Сходу.

Якби ми просто прислухалися до Ізраїлю в близькосхідних питаннях, у нас була б набагато розумніша політика. Ізраїльський погляд дуже прагматичний: у Сирії немає хороших повстанців,... всі там погані – ми не любимо Асада, не любимо ІДІЛ, можна трохи залучатися, але не надто глибоко. Саудівська Аравія? Так, це феодальна монархія, але вона краще альтернатив. А от Іран – це реальна проблема, тому що якщо вони отримають ядерну зброю, це змінить розклад сил у всьому регіоні.

Коли я вперше зустрівся з Нетаньяху в січні 2009 року, за місяць до його повернення на посаду прем'єр-міністра, єдине, про що він хотів говорити, був Іран. Зовнішня політика Трампа на Близькому Сході буде дуже близька до ізраїльської позиції – принаймні, в тому сенсі, що вони будуть сфокусовані на одній і тій же проблемі.

Причина, через яку ми не хочемо, щоб Іран отримав ядерну зброю, не тільки в тому, що це божевільна теократія, яка може їх застосувати. Навіть якщо Іран не використовує бомби, сама їх наявність змінить всю ситуацію. Після 1945 року одним з головних завдань президента було зупинити ядерне поширення, тому що якщо занадто багато країн отримають ядерну зброю – це один із шляхів до Армагеддону. Якщо у вас сотня країн з ядерною зброєю, це нестабільна рівновага в розумінні теорії Ігор.

Один з уроків середини XX століття: кожного разу, коли країна отримувала ядерну зброю, починалася регіональна війна. Радянський Союз отримав бомбу в 1949-му – в 1950-му почалася Корейська війна, тому що коли СРСР підтримав Північну Корею, ми не могли бомбити Росію. Вони могли безкарно підтримувати Північну Корею, і ми отримали масштабну регіональну війну – це була ціна за те, що ми проспали і дозволили Радянам отримати бомбу. У 1964-му комуністичний Китай отримує бомбу – в 1965-му вибухає війна у В'єтнамі, і знову Китай може безкарно підтримувати Північний В'єтнам.

Тому чому іранська ядерна бомба була б катастрофою. Якщо в них буде ядерна зброя, ви не зможете їм протидіяти, коли вони почнуть підтримувати всю цю плеяду ворожих сил – хуситів, ХАМАС, Хезболлу і так далі по всьому Близькому Сходу. Тоді весь регіон вибухне. Навіть не потрібно звертатися до аргументу про те, що це божевільна теократія – достатньо просто природи такої ситуації.

Ізраїль розумів це, а неоконсерватори втратили суть. В ізраїльтян і саудитів були серйозні побоювання щодо іракської війни, тому що Ірак був країною, що стримувала Іран. Коли ви послаблюєте Ірак, хіба ви не посилюєте Іран? У якомусь сенсі саме це і сталося за 20 років.

Я вважаю, що якщо ми отримаємо нову світову війну, вона буде більше схожа на Першу світову, ніж на Другу. Вона буде виглядати як те, що відбувалося в останні роки – поступово наростаючий конфлікт, але він станеться в одну мить. Другу світову люди бачили здалеку, Перша світова мала цей божевільний характер.

І ще одна важлива схожість з Першою світовою – довоєнний світ був неймовірно пов'язаний через глобалізацію, торгівлю та фінанси. У 1910 році Норман Енджелл написав книгу "Велика ілюзія", бестселер, який читали в усіх країнах, які потім будуть воювати одна з одною. Якою була його головна ідея? Велика ілюзія полягала в тому, що світової війни не може бути, тому що всі програють.

На думку Енджелла, для Великобританії почати війну з Німеччиною було б так само безглуздо, як Лондону напасти на сусіднє графство Хартфордшир – тому що падіння лондонської біржі перевищило б вартість будь-якої власності, яку можна було б захопити. У світі, пов'язаному фінансами та торгівлею, у 1913 році здавалося очевидним божевіллям починати світову війну – і тим не менш вона сталася. Режим глобалізації був глибоко нездоровий, глибоко нестабільний.

Тому так, ми не хочемо бути Чемберленом, не хочемо повторювати помилки 1930-х, але також варто дуже серйозно подумати: де помилявся Норман Енджелл? І чому велика ілюзія виявилася зовсім не ілюзією?"

"Про науку, скептицизм і догматизм"

"Історія науки почалася як війна на два фронти - проти надмірного догматизму і надмірного скептицизму. У XVII-XVIII століттях вчений був неортодоксальним мислителем, який не приймав застарілу схоластику католицької церкви. Він був емпіриком, готовим піддавати сумніву догми. Але при цьому він не міг бути крайнім скептиком - якщо ви не довіряєте своїм почуттям або заперечуєте саму реальність, це теж несумісно з наукою.

Проблема в тому, що легко бути проти чогось одного. Якщо ви завжди проти догматизму, можливо, ви надто скептичні до всього. Якщо завжди проти скептицизму - можливо, надто догматичні. Потрібен складний баланс - бути одночасно проти сліпої віри і проти тотального заперечення.

Але якщо ми подивимося на 2024 рік і запитаємо вчених: "Де наука надто догматична, а де люди надто скептичні?", вони назвуть довгий список областей, де скептицизм нібито підриває науку - скептики кліматичних змін, скептики вакцин, скептики еволюції. Але якщо запитати їх, де наука надто догматична - вони не зможуть назвати жодного прикладу. Хіба це не показує, що ми повністю втратили баланс? Те, у що перетворилася "наука" сьогодні - догматичніше католицької церкви XVII століття.

Ті з нас, хто критикує університети з консервативних позицій, часто фокусуються на гуманітарних науках як на найбільш корумпованій частині. Їхня корупція найбільш очевидна. Але точні науки більш езотеричні - і хіба це не натяк, що вони можуть бути ще більш корумповані? Дослідники раку не досягли прогресу в лікуванні за 50 років, теоретики теорії струн зробили ще менше успіхів у фізиці... але ці речі настільки складні для розуміння обивателя...

Я завжди наводжу аналогію з урядом: що більш зіпсоване - поштове відділення, департамент транспорту чи АНБ? Я б сказав, очевидно АНБ - тому що в поштовому відділенні та департаменті транспорту ви бачите, як люди байдикують цілий день, бачите явну корупцію та дисфункцію. Це настільки прозора корупція, що вона, можливо, не така страшна. В АНБ ми поняття не маємо, що вони роблять. І моя політична інтуїція підказує - це ознака того, що там корупція і неефективність управління навіть гірше.

Взяти історію з двома президентами університетів - Гарварда і Стенфорда. У Гарварді була Клодін Гей - жінка, що займається питаннями diversity, яка займалася плагіатом, і всі бачили абсурдність ситуації. У той же рік Марк Тесьє-Лавінь, білий чоловік-нейробіолог, як з'ясувалося, десятиліттями займався фальсифікацією досліджень і вкрав десятки мільйонів доларів. Але це складне питання - ви повинні переглянути всі статті і довести, що фотографії були підроблені певним чином... Я не кажу, що науки обов'язково гірші гуманітарних дисциплін, але вони обидві прийшли в занепад. Просто в науках це важче помітити.

Це має бути важливою частиною історії про те, що пішло не так з університетами та нашим суспільством. Десь ми перестали ставити достатньо запитань, перестали бути достатньо скептичними. Такі люди як Роберт Кеннеді молодший або Джо Роган можуть бути не праві в усьому,... але їхній підхід набагато свіжіший і здоровіший, ніж цей неймовірний ехо-камерний консенсус мейнстрімних медіа або групове мислення рецензованої науки."

"Інтернет і трансформація суспільства"

"Я завжди насторожено ставлюся до того, щоб зводити все тільки до технологій. Коли ми кажемо, що технології всемогутні і всевідаючі, ми перетворюємо їх на якусь подобу божества. А коли ви перетворюєте щось на бога, ви одночасно робите це цапом-відбувайлом для всіх проблем.

Інтернет багато в чому викрив, оголив політиків. Трамп був першим інтернет-президентом – цю думку я висловив ще у 2016 році. Всі інші навіть не усвідомлювали, наскільки фальшиво вони виглядають. Так, цю фальш можна було підтримувати в доінтернетному світі. Навіть телебачення було викривальним медіумом, з яким їм було важко впоратися. Але інтернет по-справжньому оголив фальш.

І в цьому є щось руйнівне, тому що інституції більше не працюють так добре, як раніше. Я не думаю, що ми можемо обійтися без них, і ми ще не зрозуміли, як пройти через цю трансформацію. Але у мене є навіть певний прогресивний погляд на це – ми не можемо повернутися назад. Не можна скасувати винахід інтернету, тому нам потрібно знайти шлях вперед.

Було багато книг, які передбачали щось схоже на інтернет – що ви зможете читати книги на комп'ютері. Але ця модальність маленьких пакетів інформації, як 140 символів у Twitter, і те, як це радикально змінить природу суспільства – такого не передбачив жоден науково-фантастичний роман. Можливо, реальний інтернет був найбільшим винаходом, який не був передбачений жодним письменником-фантастом. І це може говорити про те, що він являє собою зміну в природі людської свідомості або в структурі суспільства більш радикальну, ніж ми думаємо – настільки радикальну, що ніхто не міг її передбачити.

Так, ці зміни революційні на соціальному та культурному рівні. Хоча я завжди задаюся питанням, скільки вони додали до реального економічного зростання. Як людські істоти, ми матеріальні, ми вбудовані у фізичний світ. І якщо у вас є блискучий екран iPhone, яким ви одержимі, і ви не помічаєте, що перебуваєте в нью-йоркському метро, що розвалюється, і живете в занедбаній квартирі, повній щурів – цей світ цифрових бітів не є реальною заміною світу атомів. Я б хотів, щоб ми робили прогрес за всіма цими іншими напрямками. Але не можна применшувати те, наскільки інтернет був значущим політично і культурно, навіть якщо він не зробив міленіалів набагато багатшими за бумерів."