Чи є Волинська трагедія приводом для Варшави блокувати вступ України до ЄС?

Дуже шкода, що в Польщі розвиваються антиукраїнські настрої. Україна з усіх сил б’ється з російською навалою, та раптом у наших сусідів почали виникати питання, а чому вони власне мають допомагати Україні, коли Київ начебто не цінує допомогу, яку надає Польща. Останній раз це щодо відмови надання Україні партії літаків МІГ-29. Польський міністр оборони знову почав говорити, що Київ не цінує вже надану Варшавою допомогу, проте промовчав, чи обіцяла Польща Україні ці літаки та так і не передала. Дійсно, Варшава надала допомоги Києву на величезну суму 4,3 млрд.дол.

Це значні кошти, проте не найбільші серед усіх країн, про що говорять зараз деякі польські лідери, зазначаючи, що відносно відсотку ВВП Польща більше за всіх допомагає Україні. Допомагає багато, але вдвічі менше ніж Данія, менше ніж Естонія, Литва, Латвія. Звісно, що враховується допомога, яка надійшла безпосередньо в Україну. Що стосується допомоги, яка надається українським громадянам, які залишилися за кордоном, то якраз в Польщі вони майже всі працевлаштовані, тож приносять значну додану вартість польській економіці, якій конче не вистачає власної робочої сили, адже багато поляків поїхало на заробітки в більш розвинуті західні країни. А в Україні якраз теж не вистачає робочої сили. Крім того, чи можна вважати допомогою, коли український громадянин, який повертається в Україну отримує з наближенням до кордону СМС з пропозицією залишитися в Польщі, якщо він не хоче повертатися додому або служити в українському війську. Лише півроку тому нарешті це СМС бомбардування українських громадян припинилося. Крім того, до кінця не ясно, що вкладається у сенс «Україна не цінує», проте між рядків якось проглядається незадоволення, що Київ зовсім не поступливий, наприклад, на прохання Варшави щодо обмежень для власних сільськогосподарських експортерів. І хоча Київ посилається на правила Світової організації торгівлі, проте Варшава вважає, що з огляду на ту допомогу, яку вона надала Україні, можна і поступитися українськими інтересами.

А якщо ні, то отримуйте блокаду польсько-українського кордону збоку незадоволених польських фермерів, які декларують, що українці використовують польську гостинність і безцеремонно заходять на місцевий сільськогосподарський ринок з нижчими цінами та завдають збитків фермерам, а значить і польській економіці. А те що через білоруський кордон на територію Польщі заходить російської сільгосппродукції в рази більше, якось не помічається, бо очевидно, що саме Кремль фінансує розпалення серед польських фермерів антиукраїнських настроїв, і тут Росія начебто не при чому. Коли дискусійні питання з двосторонніх сільськогосподарських питань потихеньку стали вирішуватися, знову виникла проблема. Вона не економічного характеру, проте хтось з подачі Кремля питання історії виставив на щит усіх польсько-українських відносин.

Давно відома гостра тема – Волинська трагедія. Коли Україна сподівалася, що після піврічного угорського блокування українського поступу в переговорах з Євросоюзом щодо відкриття 35 переговірних розділів, з 1 січня 2025 року, тобто з початком польського головування в ЄС нарешті справа зрушиться з місця, ми чуємо активні заклики багатьох впливових польських політиків блокувати переговірний процес з Україною допоки не вирішиться питання ексгумації польських жертв Волинської трагедії. До речі, польський міністр оборони також до цього закликав, а він очолює Селянську партію. Це щодо пов’язаності тем.

Нагадаємо, що волинські події відносяться, головним чином, до 1943-44 років часів фашистської окупації, хоча мали місце трагічні наслідки ще і після цього аж до 1947-48 років. В деяких матеріалах це навіть зазначається як українсько-польська війна. А на війні є загиблі, поранені, розстріляні, спалені хати та будинки. Здавалося, що цій темі і раніше багато приділялося уваги з боку політичного керівництва двох країн для згладжування протиріч та остаточного примирення двох народів. Однак хтось на політичному рівні в Польщі не збирався ставити крапку в цьому питанні. В 2016 році дві палати польського парламенту - Сенат та Сейм визнали Волинську трагедію актом геноциду і називають її не інакше як Волинською різаниною, а 11 липня 2023 р. Сейм Польщі ухвалив резолюцію про вшанування пам’яті жертв Волинської трагедії, де зазначено, що польсько-українське примирення має включати «визнання провини».

Над загостренням польсько-українських відносин давно і системно працює Москва, розуміючи силу цього політичного і військового тандему, провокуючи частину польських політиків до ескалації відносин з Україною, а значить Київ має відволікатися не тільки на боротьбу з російською агресією військовою і інформаційною, а і вирішення непростих історичних питань з Польщею. Москві вдалося через своїх агентів впливу в середовищі польських радикалів блокувати на довгий час польсько-український кордон.

А це головний торговельний та військово-транспортний коридор для України в час війни. Український народ тримається з останніх сил, та це якось не дуже турбує декого з представників польської політики. Кремль підбурює Польщу використати важку ситуацію України та вичавлювати потрібні рішення Києва на користь Варшави, які можуть роз’єднати українське суспільство. Про це добре знають у Польщі та не дуже переймаються. Теперішня офіційна позиція Варшави: Україна може набути членства в ЄС тільки тоді, коли виконає польські вимоги, які в області історичних суперечностей. Чи не дивно? Ще й як. Насправді, деякі польські політичні сили взагалі поставили за мету не допустити Україну до Євросоюзу.

Це парламентські сили радикального характеру та сільськогосподарське лобі. Хтось це робить з егоїстичних політичних міркувань, а хтось не бажає конкуренції на сільськогосподарському ринку. Схема така: спочатку вимагається проведення ексгумації всіх загиблих під час Волинської трагедії – і це по-людськи, по-християнськи. Потім змусити Україну визнати Волинську трагедію актом геноциду польського народу, адже це зробив польський парламент. Тобто визнання провини українців. Потім визнати що організації ОУН та УПА – злочинні. Зрозуміло, що на таке не піде український уряд, отже, вибачайте, тоді нема членства України в Євросоюзі.

Проте надто важливо знати, що не хоче визнавати польська сторона. Перш за все, причини, чому трапилася ця трагедія. Чому? Тому що це питання повністю руйнує містифікацію подій на Волині в середині сорокових років минулого століття. Начебто українці Волині незрозуміло чому починають збройну боротьбу проти місцевих поляків, починається гострий міжетнічний конфлікт зі значними жертвами, при чому більшими з польського боку. Тому просто нагадаємо. В 1943 р. стає зрозумілою майбутня поразка Третього рейху у Другій світовій війні і постає питання, що буде після деокупації території Волині від нацистів. Для польського уряду в екзилі нема сумнівів - повернення цієї території назад до Польщі, адже вона її захопила відповідно до Ризького договору 1921 року з радянською Росією. Розумієте, відповідно до цього договору, значну частину української території Москва віддає Варшаві після війни з Польщею в 1920 році. Це при тому, що війська УНР воювали на польському боці. Українців взагалі ніхто нічого не питає. Варшава починає розпоряджатися цією територією як своєю, але з метою її полонізації вирішує змінити етнічний склад, особливо на Волині, переселяючи туди велику кількість польських військових пенсіонерів зі своїми сім’ями.

Потім цю ідею перебрав Кремль, коли радянських військових пенсіонерів селив у Криму з другої половини сорокових до кінця вісімдесятих років минулого століття. Тобто цей процес почався на Волині з двадцятих років та продовжився в тридцятих минулого століття. А якраз перед початком Другої світової війни польський уряд розробив план повної деукраїнізації Волині, і демонстрації того, що цей регіон начебто одвіку був польським, що повністю не відповідає історичній дійсності. Отже внаслідок шовіністичної політики Варшави в 1938-1939 роках в українського населення виробилося повне несприйняття можливості повернення під польське панування, адже воно принесло б повну полонізацію краю. Тисячолітньо українські території Волині в очах місцевих українців не мають зазнати чергової полонізації після відходу німців.

Варшава висунула цю ідею виходячи з того, що ці території декілька століть перебували у складі Речі Посполитої. Це дійсно так, проте це історично українські землі, які були захоплені Польщею після Люблінської унії 1569 року. Чи є це виправданням для вбивств польського населення? Звісно ні. Але чи це могло спровокувати міжетнічний конфлікт – стовідсотково так. При тому, що під час волинських подій загинуло і немало мирних українських людей внаслідок військових нападів озброєних польських загонів на українські села. Проте Варшава не хоче розглядати причини міжетнічного зіткнення, адже вони криються в шовіністичній політиці Другої Речі Посполитої наприкінці тридцятих років минулого століття.

Тепер щодо визнання українцями провини. Це можна обговорювати, якщо Польща визнає колонізаторське відношення до українського народу протягом декількох століть панування над захопленими українськими територіями, внаслідок чого загинула велика кількість українців. Це масові утиски на національній та релігійній основі. Чванливе відношення до всього українського, яке тільки провокувало серед українського населення зворотну реакцію – несприйняття нічого польського. Протягом історії Варшава двічі ділила Україну разом з Москвою. У 1686 і 1921 роках. Після нападу на Україну 24 лютого 2022 року Москва втретє офіційно запропонувала Польщі поділити Україну, але Варшава демонстративно відмовилися. Сподіваємося не тому, що в такому випадку Польща стала б безпосереднім сусідом Росії і була б наступною жертвою при русі російських військ на захід, яку б ніхто не захищав, адже вона сама стала загарбником. Так вже було, коли Польща після Мюнхенської змови захопила з Гітлером частину Чехословаччини, а потім сама стала жертвою Третього Рейху.

У сучасному вигляді Євросоюз існує з листопада 1993 року. Було б дивно, що після 31 рік його існування якась з країн-членів висувала умовою відмови від свого блокування вступу до ЄС нової держави свої історичні претензії. Прошу не плутати з ситуацією щодо Північної Македонії. Історія Європи – це історія воєн. Кожна з країн континенту може висунути претензію історичного характеру іншій сусідній державі. Та цього не робиться, бо це глухий кут. Але чому саме туди Україну якимсь чином хочуть завести наші польські брати?