Перемогти Росію можемо лиш ми, – Мстислав Банік про службу у CODE 92, дрони і Курську операцію

Мстислав Банік – командир відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів, роти ударних БПЛА CODE 9.2 у складі 92-ї бригади. У лютому 2024 року добровільно підписав контракт і став на захист Батьківщини, хоч був керівником з розвитку електронних послуг у Міністерстві цифрової трансформації та мав безтермінове бронювання.

У першій частині інтерв'ю ми вже розповідали про шлях Мстислава Баніка до армії, підтримку з боку рідних і колег у Мінцифрі та про мотивацію служити зараз. Проте під час розмови на кордоні між Україною та Курською областю Росії ми змогли поговорити з Мстиславом і про підрозділ, в якому він служить, і про завдання, які виконує, і про мотивацію піти на війну, і поради тим, хто досі вагається.

Звісно, поки триває війна, далеко не все можна розказати та показати. Проте важливо зауважити, що підрозділ CODE 9.2 є одним із найбільш результативних у ЗСУ за кількість та загальною вартістю знищеної ворожої техніки. Не в останню чергу через відданість бійців своїй справі та постійному вдосконаленню власних навичок.

Як працює підрозділ CODE 9.2, наскільки на війні важливі дрони та як бійці Сил оборони виконують завдання в зоні Курської операції – Мстислав Банік вперше після підписання контракту розповідає в ексклюзивному інтерв'ю 24 Каналу.

"Працюємо на результат": на яких дронах спеціалізується CODE 9.2

Весною, після мобілізації та проходження базової загальної військової підготовки, для служби на фронті ви обрали CODE 9.2. Чи можете розповісти більше про сам підрозділ – як, з чим та над чим працюєте?

CODE 9.2 – це рота ударних БпЛА у складі 3-го штурмового батальйону 92-ї окремої штурмової бригади. Чому я на цьому наголошую? Тому що ми не є самостійним підрозділом, який працює на фронті як вільний художник і сам обирає собі задання – яку техніку підбити чи знищити та записати відео про це. Ми – частина штурмового батальйону і виконуємо спільні завдання з піхотою та артилерією.

Наш підрозділ спеціалізується на ударних бомберах, великих бортах, які здебільшого працюють вночі. Зокрема, на дроні "Баба Яга", як його називають вороги. Бомбери знищують ворожу техніку, укріплення, велику кількість живої сили. Це наш основний інструмент.

Також колись у нас в підрозділі була спроба запустити напрямок FPV, але тоді не вийшло, бо це потребувало великих людських ресурсів та зусиль. Та CODE 9.2 зацікавлений у тому, аби з'являлися нові напрямки й нові способи знищення ворога. Через якийсь час служби проявив ініціативу і наразі очолюю відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів, роти ударних БпЛА.

Мстислав Банік на службі в CODE 9.2 / Фото 24 Каналу

CODE 9.2 є одним із найбільш результативних за кількістю та вартістю знищеної російської техніки. Але ж не дронами єдиними, важливі й навички бійців. У чому ваш секрет успіху?

Ніякого ноу-хау немає – ми просто багато працюємо. Кожен екіпаж робить дуже багато вильотів. Починаючи з наших командирів, які працюють 24/7, кожен у підрозділі працює на результат.

Знаєте, це як у цивільному житті – є люди, команди чи навіть компанії, для яких робота – це просто процес. І, відповідно, результати на виході невиразні. У нас же, в CODE 9.2, філософія в тому, що робота – це результат. Як за кількістю вильотів, так і знищеної техніки чи ворогів.

Як оператори дронів CODE 9.2 знищили ворожий Град і танки: дивіться відео

Нещодавно ми говорили з командиром про те, що знаємо інші підрозділи, які використовують такі ж дрони, як і ми, але роблять не таку велику кількість вильотів – у межах норми, яку вони собі визначили. Наші ж екіпажі роблять в кілька разів більшу кількість вильотів щодня і щоночі. Наскільки я знаю, нам досі належить рекорд ЗСУ за кількістю вильотів зроблених одним екіпажем за один бойовий вихід. Такий підхід до роботи не викликає жодних запитань у самих екіпажів. Вони не питають: "Чи ми сьогодні поїдемо?". Не питають: "Чи робити сьогодні невелику кількість вильотів?". Всі знають, що ми витискаємо максимум.

Коли я працював інженером по боєприпасах на Vampire, заміна батарей і спорядження боєкомплекту для наступного вильоту відбувалася максимально швидко. Якось ми забігаємо в бліндаж після такого чергового піт-стопу, а пілот дрона уже просить нас: "Дайте хоча б покурити між вильотами!". Це особливість роботи в CODE 9.2 і це мені дуже подобається! Це частина того, як я ставлюсь до своєї роботи.

А як щодо колективу тут, у підрозділі? Чи є в CODE 9.2 жінки? Чи у вас суто чоловіче братство?

Якось так історично склалося, що жінок у нашому підрозділі немає. Але якщо по рекрутингу до нас подаватимуться жінки, ми розглянемо їхні кандидатури на рівні зі всіма. У нас немає вибору за статтю.

"Піхоту не замінять": яка все ж таки роль дронів на війні

Говорячи про безпілотники, чи погоджуєтеся з думкою, що зараз у нас триває "війна дронів"? Чи все-таки це комплексна робота піхоти, артилерії, БпЛА, різних родів військ?

Дрони однозначно надважливі. Я не можу сказати, що дрони – це ключова складова війни, тому що в будь-якому випадку воює велика кількість людей та використовується різна зброя. До того ж дрони все одно не замінять піхоту.

Однак якщо подивитися статистично, то ділянки, на яких і наш підрозділ, й інші ефективні підрозділи застосовують дрони – FPV, бомбери, будь-які інші варіанти, – там непогано тримається фронт. І це важливо враховувати. Звісно, якщо залишаться лише дрони, ситуація такою не буде. Але в комплексі разом з іншим озброєнням і військовими, які виконують задачі, не пов'язані з дронами, – це важливий елемент.

Чи триває війна дронів? Я б сказав, що так, оскільки не ми одні їх використовуємо. І буде неправдиво сказати, що ворог не розвивається в цьому напрямку. Він розвивається і робить це дуже сильно. У них велика кількість людей займається розробкою нових технологій, їх ефективним використанням. І, звісно, постійно відбувається паритетна боротьба в розвитку цих технологій. Так само як від наших ударних безпілотників страждають їхні військові, так само й українські війська страждають від ворожих дронів і всіх інших видів безпілотників.

Росіяни, на жаль, переважають нас і в живій силі, і в снарядах, і в техніці. А в плані дронів – яка ситуація?

Все залежить від напрямку. Я звичайний солдат і не можу оцінити, що відбувається на всій надзвичайно великій лінії фронту. Так, на нашому напрямку є певний тиск ворожих дронів. Сказати, що він більший чи менший – досить складно. Є ефективне застосування з обох сторін. Чи є напрямки, на яких вони переважають нас? Можливо. Чи є напрямки, на яких переважаємо ми? Так, однозначно.

Нещодавно президент Зеленський заявив, що Україна може щороку виробляти 4 мільйони дронів. Як думаєте, цього достатньо? І чи вистачає дронів зараз?

Безумовно, завжди є куди рости. Проте з точки зору того, достатньо зараз чи ні, – я, по-перше, не можу дати оцінку всій лінії фронту. По-друге, загалом є велике питання ефективності застосування дронів і завдань, які треба виконувати. Хтось зробить на багаторазовому дроні один виліт і втратить борт, а хтось на одному борті здійснить 100 вильотів. Чи можна оцінити, чи достатньо дронів у цих двох випадках? Тут загалом важливе питання ефективності застосування дронів і завдань, які треба виконувати.

"Щоб не вибухнув у руках бійця": чому іноді волонтерські дрони не підходять для війни

Командир підрозділу К2 Кирило Верес свого часу заявив, що всі FPV, які вони мають, отримані від волонтерів. Які джерела постачання дронів у вас?

Від Збройних Сил. Більшість дронів, які є в нашій армії, надходять у підрозділи в рамках проєкту "Армія дронів".

Щодо волонтерських дронів – все залежить від того, що ми маємо на увазі під волонтерами. Якщо це такі великі системні команди як у Стерненка чи Притули, то там хороші розробки й хороші дрони. Якщо ми маємо на увазі дрони, зібрані вдома, – це суперечливий напрямок. Безумовно, добре, що волонтери знаходять можливості забезпечувати військо, але велика кількість дронів, яку люди збирають самостійно, є саме цивільними бортами.

Розповім на прикладі FPV. Частину бортів, які можна отримати від волонтерів, потрібно ще перевірити та вкласти гроші, переробляючи їх. Навіть якщо складові FPV відповідають вимогам 2024 року, а не 2022, то все одно є питання з платами ініціації. Це електроніка, яка відповідає за підрив боєприпасу. До неї є дуже багато вимог – як щодо спрацювання, так і щодо безпеки заряджаючого інженера, адже дрон не повинен вибухнути в руках бійця. На жаль, знаю випадки, коли люди втрачали кінцівки через це.

Тому підрозділи, вимушені переробляти такі дрони, мають закупляти та встановлювати плати, аби бути впевненими, що люди залишаться цілими.

"Це фантастична річ у ЗСУ": як підрозділи допомагають одне одному на фронті

Тактика роботи з дронами на фронті періодично змінюється, вдосконалюється, ми постійно бачимо відео від різних бригад з класними підходами до знищення росіян і їх техніки. Чи є у вас співпраця з іншими підрозділами, можливо, радитеся з кимось, як краще працювати з БпЛА, перебираєте від них нові навички? І навпаки – як часто до вас звертаються побратими з проханнями підказати щось, навчити?

Відкритість, взаємодопомога та обмін досвідом – це абсолютно фантастична річ, яка є в ЗСУ. Логічно, що вона існує, але я не очікував, що вона настільки сильна. Ми регулярно спілкуємось. Є різні підрозділи, які, так само як і ми, заточені на результат, – нас об'єднує бажання нищити ворогів. Тому ми постійно контактуємо і допомагаємо один одному.

Наприклад, у мене щось не працює. Я телефоную побратимам в інші підрозділи, розповідаю про ситуацію, а мені кажуть: "У нас теж така проблема була, але ми ухвалили от таке рішення і так-то працюємо". Частину цих людей я жодного разу не бачив вживу і часто не знаю, як їх звуть (окрім позивних). Але я можу написати їм у будь-який час доби та сказати: "У нас барахлить ретранслятор, а що у вас?". І на ранок у мене вже буде повний огляд антен, плат і розпайки кабелів у їхньому ретрансляторі.

На різних напрямках фронту є різні умови для роботи обладнання. У нас була ситуація, коли на Харківському напрямку все працювало, а на Курському все змінилось – не могли працювати на потрібну дистанцію. І якраз завдяки підказкам побратимів з батальйону "Рарог" 24-ї бригади та інших ми знайшли слабкі місця і вирішили проблему.

Робота з безпілотниками, та і загалом війна – це така сфера, де немає часу відпочити та подумати у вільний час, бо потрібно швидко приймати рішення. Буває, звертаюся до когось цивільного за порадою, а мені кажуть: "Треба подумати, треба шукати" і пропадають на тиждень чи декілька. В таких ситуаціях дуже рятує братерство та взаємодопомога, бо у нас усіх немає вихідних. Ти дзвониш – у будь-який час людина відповість і допоможе. Мені це дуже подобається. Ми допомагаємо один одному, бувши на Харківському, Донецькому, Запорізькому, Херсонському чи Курському напрямках.

"Росіяни тут не зупинилися": які завдання CODE 9.2 виконує на Курщині

Ваш підрозділ брав і бере участь у спецоперації на території Курської області Росії. Які завдання ви виконували і які завдання перед вами ставили?

Ми виконуємо завдання спільно з нашим батальйоном, бо CODE 9.2 не є самостійним – ми частина 3-го штурмового батальйону бригади. Тому є задачі, які покладає на нас командування батальйону.

Мої екіпажі FPV щодня багато допомагають піхоті. Зокрема й тому, що ворог не зупинився, намагається штурмувати позиції вдень, намагається штурмувати вночі, підвозить боєприпаси, запускає свої дрони по наших підрозділах і так далі. Звісно, росіяни щодня намагаються відбиватися.

Наприкінці літа ваш побратим "Дід" розповідав, що на Курщині під час здачі в полон один російський контрактник застрелився. Чи багато російських полонених взяв ваш підрозділ? І як це відбувалося, якщо ви можете розказати?

Був випадок, коли наш підрозділ брав полоненого за допомогою дрона (у Бахмуті весною 2023 року – 24 Канал).

Як бійці CODE 9.2 взяли в полон російського окупанта: відео 92-ї бригади

І так, наш батальйон брав полонених. Багато чи мало – говорити не буду, але загалом є така динаміка.

"Війна в домівках росіян": як Курська операція сприяє ситуації на інших напрямках

У суспільстві було багато обговорень як за, так і проти Курської операції. Хтось не розумів, чому ми відправляємо своїх військових воювати в Курську область, коли багато напрямків у нас потребують підсилення. Інші ж навпаки наголошували, що наші дії на Курщині відтягують російські бригади з важких для нас напрямків. Як ви вважаєте, чи ваша робота зі знищення ворога тут допомагає бригадам на Донецькому та Запорізькому напрямках і загалом як впливає на військові сили росіян?

Досить очевидно, що прорив Збройних Сил України на Курському напрямку змусив ворога перекинути боєздатні, а можливо і найбоєздатніші підрозділи сюди, аби стримувати український наступ. І це перша й досить очевидна причина, чому це треба було зробити, оскільки фронт великий та складний. А тут відкрилася ще одна ділянка для ворога. Тому однозначно, це правильне рішення.

Та є ще другий аспект, який також варто враховувати, – тисячі переселенців, які виїхали з Курської області, не мають ні грошей, ні умов проживання, ні зарплат тощо. І, власне, ці тисячі людей тепер розуміють, що війна, яка відбувається в Україні, – це не картинка по телевізору, де "переможна" російська армія "звільняє" території. Ця війна прийшла в їхні домівки.

Я думаю, вони прекрасно розуміють, що повертатися їм уже не буде куди. І це зовсім не через українську армію. Ми прекрасно бачимо, що з населеними пунктами робить російська армія. Вони просто стирають їх вщент – усе, що було в людей у домівках, чому вони присвятили своє життя. Усе це знищують росіяни. Тому ще один наслідок Курської операції – це тисячі людей, які більше не підтримуватимуть цю війну.

Розмова з Мстиславом Баніком на державному кордоні України / Фото 24 Каналу

"Я йшов в армію не для галочки": про мотивацію служби на фронті

Ви пішли служити тоді, коли у порівнянні з попередніми роками тенденція добровільного долучення до війська суттєво знизилася. Та й коли ви підписували контракт, то розуміли, що війна триватиме не тиждень і не місяць, адже вже триває два роки. Чи справдилися ваші очікування від служби в армії?

Так, я хотів приносити користь безпосередньо на фронті, тому певні очікування справдились. Тут, на війні, дуже багато роботи, і окремо я радий, що потрапив саме в CODE 9.2.

Зараз я корисний як військовий, який очолює напрямок FPV. Я бачу результати своєї роботи і я щасливий від цього, бо я йшов служити не для галочки. Коли я вирішив підписати контракт, мене запитували, чи збираюсь я просто перейти в оборонну сферу – Міністерство оборони чи Генштаб. Але я прийняв рішення як військовозобов’язаний, як громадянин – йти захищати Батьківщину. По справжньому. Наближати перемогу. Бути корисним. У цьому плані мої очікування справдилися – я займаюсь цим буквально щодня.

Чи відбувається рекрутинг у підрозділ CODE 9.2? Хоча б на неформальному рівні?

Так, звісно! Зараз наші вакансії можна знайти на LobbyX, а також в Дії та Резерв+. Наскільки мені відомо з кількості заявок, ми один з топ-підрозділів, куди люди хочуть йти служити.

Також, звісно, часто зустрічаються люди, хто цікавиться "на потім". Але я хочу наголосити, що не варто відкладати вибір підрозділу, бо повістка може знайти тебе раніше, ніж ти встигнеш взяти відношення чи подати заявку на вакансію. І тоді вже тільки ТЦК вирішить, в якому підрозділі ти будеш служити на цій війні. Ми вже не зможемо ні дати відношенні, ні змінити рішення про розподіл.

Чому варто йти служити в CODE 9.2? Ми працюємо на результат. І у нас немає армійщини, яку багато хто боїться. І це справедливо, бо існує бюрократія і взагалі армія має певний портрет не юзер-френдлі сфери. Для нас важливе здоров’я і життя кожного побратима і заради цього збудовано дуже багато процесів.

Після подачі заявки або персонального звернення, звісно, буде співбесіда. Мені, наприклад, проводив її "Дід" – наш командир. Оскільки він менеджер, який прийшов з бізнесу, ми говорили з ним не як рекрут і командир, а як двоє дорослих людей, які розуміють, які існують потреби, які є цінності і що є важливим. Тоді я отримав відповіді на свої питання. Ну і, як бачимо, пройшов відбір до найкращого підрозділу ударних БпЛА.

Мстислав Банік / Фото 24 Каналу

Дехто у суспільстві часто використовує вже популярне виправдання: "Я не народжений для війни". Зараз ми з вами стоїмо тут, на українсько-російському кордоні, ви – військовослужбовець, який ще на початку року був топ-менеджером у Мінцифрі. Служба в армії об'єднує людей різних цивільних професій, і CODE 9.2 – не виняток, чи не так?

Ніхто не народжений для війни. Хтозна, можливо, я був народжений для державної служби чи бізнесу? Але я тут, як і багато хто. Але знаєте, є люди, які, можливо, б ніколи й не були дотичними до армії, але тут ми бачимо, як фантастично розкривається їх потенціал. Звичайна цивільна людина може розкритись як надзвичайно талановитий пілот, майстер роботи з вибухівкою або сильний військовий менеджер. Такі приклади дуже надихають!

Ми тут, у CODE 9.2, з різних сфер, різних регіонів, але об'єднані спільною метою. За інших обставин, ми, певно, і не познайомилися б. Але я вдячний долі, що ми зустрілися та стали друзями.

А ще багато залежить і від командирів. Особисто для мене дуже важливі їхні цінності, ставлення до служби та побратимів. Наш командир "Флінт" (Олександр Настенко, Герой України – 24 Канал) – це людина з великого бізнесу, в якої у житті все склалося. Він легко міг би бути десь за кордоном, але на початку вторгнення він пішов захищати Батьківщину, роблячи це в розвідувальному взводі, особисто штурмуючи, зачищаючи та будучи на вістрі разом з “Дідом”, який прийшов добровольцем також маючи успішний бізнес. Вони 24/7 зайняті війною. Я щиро радий служити з ними, плюс – я можу у них вчитись, що для мене дуже важливо.

Сподіваюся, що для когось і мій приклад матиме значення. Адже дійсно, будучи заброньованим, я пішов добровольцем та підписав контракт не на перший і не на другий рік великої війни.

"Перемогти Росію можемо тільки ми": чому все ще варто долучатися до армії

Існує така думка, що за понад 2 роки повномасштабної війни усі, хто хотів служити, уже пішли в армію, а інші добровільно не підуть. Чи погоджуєтеся ви з цим, і чи існують, на вашу думку, способи переконати людей?

Люди досі йдуть в армію добровольцями, хоча їх і не так багато. Я знаю таких людей. Що їх переконує? Хтось відчуває, що прийшов час. Хтось – що більше не можна сидіти. Хтось не хоче ховатись від ТЦК, а хоче сам обрати підрозділ для служби. Найголовніше – доносити людям, що в армії є різні посади та різні завдання. Тим паче нещодавно змінили нормативні акти й тепер бригади можуть безпосередньо брати людей до себе, а вже потім відправляти на навчання.

Час від часу до нас звертаються знайомі, рідні, які отримали повістку або вже знаходяться в навчальному центрі, і хочуть потрапити до нас. Однак, коли розподіл вже відбувся, – нічого не змінити, все вирішено без тебе. Тому найкращий варіант – подати заявку через Дію і потрапити одразу до нас, не чекаючи повісток. Головне – бути придатним та пройти співбесіду.

Співбесіда – це не тільки про те, що бригада з'ясовуватиме, чи гідний ти служити в їхніх лавах. Це нагода спитати про все, що тебе цікавить: про зарплату, побутові умови, відпустки. Питань багато. І ти можеш дізнатися, чи підходить цей підрозділ тобі. У мене не було поганого досвіду, але підозрюю, що точно були випадки, коли після співбесіди люди і підрозділи не були впевнені, що підходять один одному...

Умови, які зараз створюють в Україні, максимально сприятливі для того, аби людина обрала, де вона хоче служити й добре проходила військову службу.

Зараз у суспільстві немає того відчуття піднесення, яке було раніше, відповідно, і мотивації в потенційних нових бійців не вистачає. Що можете сказати тим, хто вагається йти чи ні в армію?

По-перше, нашу роботу за нас ніхто не зробить. На початку повномасштабного вторгнення всі наводили приклад з грабіжником, який вривається до тебе додому. Так і ворог увірвався в нашу країну і крім нас його ніхто звідси не вижене. Немає сенсу думати, що приїдуть якісь ефемерні військові, переможуть на полі бою Росію. Ні. Це можемо зробити тільки ми.

По-друге, піднесення немає – так. Але це в будь-якому випадку важка праця. Частина людей, які мобілізувалися на початку повномасштабного вторгнення, справді думала, що це закінчиться через кілька місяців. Але ні, війна триває.

Що я можу сказати тим, хто вагається? Я можу тільки дати пораду. Скоріше за все, більшість, якщо не всі, рано чи пізно будуть служити в армії. А тут є величезна кількість задач, які можна виконувати. І немає сенсу боятися, бо страх відчувають усі. Це нормальна людська якість, і я не впевнений, що хотів би бачити в підрозділі людину, яка не відчуває страху взагалі. Чи страшно мені було йти в армію? Так. Чи страшно мені зараз? Так. Але питання в тому, яке почуття всередині себе ти зробиш домінуючим – чи те, що тобі страшно, чи те, що треба робити цю важливу роботу.

Я гадаю, буде добре в майбутньому сказати собі і своїм дітям, що воля в тобі перемогла страх чи вагання. Я точно знаю, що я і мої побратими відповімо на питання: "Де ти був в ці історичні часи?".