Війна може закінчитися швидше, але... Що нам треба знати про команду Трампа

Новообраний президент США вже визначив кандидатури на більшість ключових посад у своїй майбутній адміністрації. Рекрутинг відбувається рекордними темпами: від дня виборів минуло менш як два тижні. Рішучість Дональда Трампа особливо помітна порівняно з хаосом перехідного періоду та початку його першої каденції. Нині він виглядає значно краще підготовленим і впевненішим, добираючи кандидатів на значущі посади відповідно до власних уподобань і порад тих зі свого найближчого оточення, хто допущений до вирішення кадрових питань. Серед них, зокрема, його «другий номер» Джей Ді Венс, сини Дональд-молодший та Ерік, Ілон Маск і адвокат президента Борис Епштейн.

Головним критерієм добору кадрів є абсолютна лояльність до «боса» й уміння обстоювати його ідеї та вчинки в ЗМІ. Ці якості цінуються на порядок вище, ніж компетентність і досвід. Трамп зробив висновки зі свого попереднього президенства, коли в його оточенні були так звані дорослі, тобто люди, які мали власну думку й могли навіть сперечатися з «лідером». Така поведінка підлеглих суперечить уявленням Трампа про власну персону та створює для нього психологічний дискомфорт. Він вважає найбільшою помилкою своєї першої президентської каденції наявність серед співробітників «зрадників» на кшталт колишніх голови об’єднаного комітету начальників штабів генерала Марка Міллі, глави адміністрації генерала Джона Келлі або міністра юстиції Вільяма Барра.

Його теперішня адміністрація складатиметься виключно з людей, які на 100% поділяють «генеральну лінію» Трампа: відхилення від неї матимуть для порушника сумні наслідки. Отже, індивідуальні історії та погляди членів нової адміністрації є важливими настільки, наскільки дають змогу зробити припущення щодо обрисів майбутньої політики Трампа. Його підлеглим відведено роль імплементаторів рішень президента, відомого схильністю керуватися власними емоціями, уявленнями й інтуїцією, діяти, часто не беручи до уваги думки експертів або навіть усупереч їхнім рекомендаціям.

Тотальна відданість особі президента та його ідеям є наріжним каменем кадрової «роботи» Трампа, але здійснені ним дотепер призначення або оголошення про призначення можна розділити на дві групи.

Перша складається з людей, які на додачу до лояльності мають необхідну компетентність і певний професійний доробок або принаймні політичний досвід, потрібні для ефективного виконання посадових обов’язків. До цієї групи можна зарахувати керівницю адміністрації президента (першу в історії США жінку на цій посаді) — керівницю виборчої кампанії Трампа Сюзі Вайлз, радника з питань національної безпеки — конгресмена Майкла Волца, претендентів (мають бути затверджені Сенатом) на посади держсекретаря — сенатора Марко Рубіо, міністра внутрішніх справ — губернатора штату Північна Дакота Дуга Бургума (також призначений «царем (головним відповідальним в уряді) з питань енергетики» і головою Ради з питань національної енергетики), міністра у справах ветеранів — колишнього конгресмена Дуга Коллінза, міністра енергетики — керівника великої енергетичної компанії Кріса Райта, постійного представника США в ООН — конгресвумен Еліз Стефанік, директора ЦРУ — Джона Реткліфа, керівника Федеральної агенції із захисту довкілля — колишнього конгресмена Лі Зельдіна й «царя з питань імміграції» — колишнього главу Федеральної агенції у справах імміграції та митниці Тома Хомана.

До першої групи призначенців формально можна було б віднести також колишню членкиню Палати представників і губернаторку штату Південна Дакота Крісті Наом, яка має отримати одне з найпрестижніших і найвпливовіших відомств — Міністерство внутрішньої безпеки. Втім, головним чинником її призначення — попри відсутність належного досвіду в правоохоронній сфері — стала її зіркова репутація серед прихильників Трампа, об’єднаних навколо його політичних лозунгів «Зробімо Америку знову великою!» та «Америка понад усе!». Такі міркування зумовили внесення Трампом до переліку топпосадовців ультралоялістів, які й утворюють другу групу призначенців, — конгресмена Мета Гетца (міністр юстиції), популярного ведучого програми на телеканалі «Фокс ньюз» і колишнього військового Піта Гегсета (міністр оборони) і колишньої конгресвумен та військової Тулсі Габбард (національний координатор із питань розвідки).

Цим призначенням не завадили ні висунуті проти Гетца звинувачення в інтимних зв’язках із неповнолітньою та вживанні наркотиків, ні відсутність у Гегсета будь-якого досвіду вирішення військово-стратегічних питань на вищому рівні (недавно стало також відомо, що його було звинувачено в сексуальній агресії), ні систематичне поширення Габбард наративів російської пропаганди й таємне відвідання нею сирійського диктатора Башара Асада. Натомість ці ультралоялісти, за очевидним задумом Трампа, найкраще підходять для того, щоби «зачистити» підпорядковані ним міністерства від його ворогів, через яких він буцімто став об’єктом розслідування щодо неправомірних зв’язків із Росією під час першого президенства й зазнав «політичних переслідувань» після залишення посади. В цьому ж регістрі — висунення на посаду міністра охорони здоров’я кандидатури Роберта Кеннеді-молодшого, який є відносним новачком в орбіті Трампа, але добре відомий своїм запереченням корисності вакцин та іншими «неортодоксальними» ідеями.

Особи, номіновані на всі ці посади, мають бути затверджені Сенатом, що виглядає як непросте завдання навіть з урахуванням переходу контролю над ним до республіканців, зважаючи на серйозні репутаційні проблеми кожного з кандидатів. Висловлюються припущення, що, пропонуючи саме цих осіб на високі посади, Трамп намагається, серед іншого, перевірити ступінь лояльності до нього всієї республіканської фракції Сенату. Він навіть наполягає на тому, щоби ці, як і решта внесених ним кандидатур, були затверджені його одноосібним рішенням в обхід традиційних сенатських процедур. Новообраний президент особливо настійливо наполягає на затвердженні кандидатури Мета Гетца, якого він розглядає як найважливішу постать у своєму кабінеті.

З початку минулої виборчої кампанії Трамп повторював тезу, що його нова каденція буде президенством «помсти». Крім конкретних ворогів і зрадників, його гнів спрямований проти традиційних еліт загалом, того сегменту суспільства, що його він називає deep state. Контроверсійними призначеннями своїх прихильників-екстремалів Трамп має на меті деморалізувати вашингтонський істеблішмент, викликати в нього шок і глибокий переляк, показати, що в місті з’явився новий шериф. Такі дії нового старого президента резонують із антисистемними настроями його виборців і є його варіантом відповіді на загальносуспільний запит на здійснення в країні реальних змін.

Складником плану Трампа з реорганізації американського життя є те, що відомий теоретик сучасних крайніх правих Стівен Бенон назвав «деконструкцією адміністративного управління». Завдання щодо реорганізації державного апарату президент доручив представникам приватного сектору — Ілону Маску та Вівеку Рамасвамі, також успішному бізнесмену, майже мільярдеру, який досить швидко знявся з республіканського відбору кандидатів у президенти та з ентузіазмом агітував за Трампа. Їх призначено співголовами нового департаменту ефективності уряду, який, наскільки це можна зараз зрозуміти, виконуватиме дорадчі функції й має підготувати пропозиції щодо змін у конфігурації державного апарату, компетенції державних органів, їх можливої ліквідації та скорочення кількості федеральних чиновників. Маск обіцяє віднайти можливості для економії державних витрат на 2 трлн дол.

Найбагатша людина у світі, яка взяла дуже активну особисту участь у виборчій кампанії Трампа й інвестувала в неї близько 200 млн дол., користується надзвичайною симпатією й практично необмеженою довірою нового президента. За свідченнями американських спостерігачів, Маск постійно перебуває поблизу Трампа, намагаючись брати участь у обговоренні всіх важливих питань — від добору кадрів до зовнішньої політики (він був присутній на телефонних розмовах Трампа з Реджепом Ердоганом та Володимиром Зеленським і провів зустріч із постпредом Ірану в ООН). Він установив практично родинні зв’язки з членами клану Трампів. Водночас складно передбачити, як довго триватиме «медовий» період у відносинах між власниками двох суперего, особливо з огляду на те, що «всюдисутність» Маска починає дратувати провідних членів президентської команди.

Приклад Маска свідчить про великий вплив, який мають у світі Трампа його довірені особи, котрі часто не обіймають офіційних посад. Зокрема ключовою фігурою в пошуку шляхів урегулювання близькосхідної кризи може стати зять президента Джаред Кушнер. В українському контексті увагу привертає Борис Епштейн, адвокат Трампа ще з 2016 року, автор успішної юридичної тактики, що полягала в затягуванні судового розгляду висунених проти нього звинувачень, аби запобігти ухваленню судових рішень до дня виборів. Американець російського походження, який має репутацію симпатика російської влади, наразі лобіює своє призначення сцецпосланцем щодо «російсько-українського конфлікту». Судячи зі ступеню його впливу на Трампа, Епштейн має шанси на успіх, хоча серед претендентів на цю посаду називали прізвища ряду досвідчених дипломатів.

На цьому тлі цілком логічним виглядає питання, що нового ми дізналися про майбутню зовнішню політику Трампа за два тижні, що минули з моменту його обрання. Призначення на основні посади у зовнішньополітичному та безпековому блоці підтверджують намір Трампа зробити акцент на китайському напрямку: Рубіо, Волц і Стефанік мають стійку репутацію «яструбів», прихильників жорсткої лінії щодо Китаю. Найближчий після інаугурації час покаже, чи введе адміністрація Трампа обіцяне 60-відсоткове мито на китайські товари і яке місце в її китайській політиці посідатимуть заходи військово-політичного характеру, включно з підтримкою союзників у регіоні. Водночас є інформація про те, що Трамп схиляється до перегляду введеної Конгресом США заборони на ТікТок: це може свідчити про його намір і далі вдаватися до «дипломатії оборудок» задля отримання поступок від Китаю або забезпечення інтересів окремих американських компаній.

Якщо вірити витокам інформації після розмови американського й ізраїльського лідерів, Трамп схильний надати Беньяміну Нетаньягу набагато більшу свободу дій порівняно з адміністрацією Джо Байдена. Беззастережною підтримкою Ізраїлю є відомий Майкл Гаккебі, номінований на посаду посла США в цій державі. Водночас не можна виключати, що новий президент продовжить зусилля щодо загального врегулювання на Близькому Сході в дусі «угод Авраама». Опосередкованим підтвердженням цього стане згадане вище залучення до процесу Кушнера, який має добрі стосунки із саудівською королівською родиною.

Новий радник президента з національної безпеки, кандидати на посади держсекретаря та постпреда в ООН мають вельми показові траєкторії ставлення до російсько-української війни. У 2022–2023 роках вони рішуче засудили російську широкомасштабну агресію й підтримали нашу державу, голосували за надання Україні допомоги. Згодом ця поведінка змінилася підтримкою лінії Трампа на скорочення допомоги Україні (всі вони голосували проти її останнього великого пакету) та врегулювання «конфлікту» через перемовини, навіть якщо це вимагатиме поступок від України: вони вважають, що США мають «вивільнитися» від війни в Україні та зосередити увагу на викликах в Азії. Погляди Габбард, яка має координувати роботу всіх розвідувальних органів США, можна взагалі охарактеризувати як українофобські.

Сам Трамп і далі декларує наміри припинити війну між Росією та Україною, традиційно уникаючи пояснень, як саме і на яких принципах він збирається це зробити. Нам залишається орієнтуватися на формулу, озвучену Венсом, яка фактично є планом капітуляції України. Втім, навіть вона, вочевидь, не задовольнить апетитів російського диктатора: такий висновок можна зробити з його телефонної розмови з Олафом Шольцем. Якою буде реакція на це з боку Трампа, заклики котрого уникати ескалації вже проігнорував Кремль? Як відреагують у Трампа на дозвіл Байдена використовувати ATACMS для ураження цілей у Росії? Чи є реалістичною раніше заявлена опція надання Києву за цих обставин військової допомоги в нечуваних обсягах і ширшої номенклатури?

На всі ці «кляті» запитання відповідей немає. Так, із «політикою команди, яка зараз очолить Білий дім», війна може закінчитися швидше, але для всіх нас екзистенційно важливо, щоби вона завершилася на умовах, прийнятних для України.