Чому дозвіл США бити по Росії може виявитися пасткою для України

США дозволили Україні завдавати ударів ракетами ATACMS по території Російської Федерації. Але поки що радіти цьому не варто, тому що цей дозвіл може бути військовою і політичною пасткою для України.

Дозвіл бити ракетами ATACMS з’явився після зустрічі двох президентів Сполучених Штатів Америки – чинного, тобто Джозефа Байдена, та новообраного, тобто Дональда Трампа, інавгурація якого відбудеться 20 січня. Тому не можна виключати того, що була досягнута домовленість, яка задовольняє обох президентів.

Байден, надаючи дозвіл бити по Росії за два місяці до завершення своєї каденції, фактично унеможливлює будь-які звинувачення з боку української сторони на адресу його команди. Мовляв, демократи надали Києву "вундерваффе", що може переломити хід війни на користь України. Тобто тепер Україна не зможе говорити, що була за крок до перемоги, але позиція Заходу і відсутність дозволу завадили перемогти. Україна хотіла F-16 – їй їх надали, а всі питання щодо мінімальної кількості цих літаків – не до Штатів, а до українського Генштабу, який за три роки не підготував достатньої кількості літунів, які володіють англійською. Україна хотіла дозволу бити ATACMS по Росії – вона його отримала.

Та головне питання – скільки ракет ATACMS дали Україні. Адже кількість ракет ATACMS обмежена навіть у самих Сполучених Штатах: їх усього декілька сотень, не тисяч, а саме їх 800 одиниць. Всі ракети США передати не можуть, виходячи з питань власної безпеки. Та навіть якби США передали всі ці ракети, їхня максимальна дальність – вього 300 км. Відповідно, вирішити питання нейтралізації активності ВКС Російської Федерації, тобто літаків, які завдають ударів по українських містах, цими ракетами не можна. Бо росіяни вже давно передислокували літаки, причому це стосується фронтової армійської авіації, навіть не стратегічних бомбардувальників. А стратегічні бомбардувальники базуються на аеродромах Саратов (800 км) та Оленья (1500 км). Таким чином, ATACMS взагалі ніяк не може нейтралізувати російську авіацію.

Крім того, питання про надання дозволу бити вглиб території РФ мусується вже півроку – за цей час росіяни підготувалися і просто перенесуть польові склади БК та бази паливно-мастильних матеріалів вглиб своєї території, навіть не набагато, на 50 км далі, але це не дасть можливості використовувати ATACMS по них.

Згадайте, як нам передавали перші HIMARS – це робилося в тиші кабінетів, тому був ефект раптовості, і першими про отримання HIMARS дізналися росіяни, коли на 70 км щось прилетіло і вибухнуло. З ATACMS уже такого ефекту не буде. Звісно, перенесення баз матеріально-технічного забезпечення на відстань більше 100 км певним чином ускладнить логістику для противника, але унеможливить ураження цих об’єктів нами.

Тож навіть якщо Україні нададуть 100 або 200 ракет ATACMS (хоча маю великі сумніви в тому, що буде така кількість), перебіг війни це не змінить.

Втім, рішення про дозвіл вигідне обом президентам США – і чинному, і новому. Байден тепер зможе сказати, що йде з чистою совістю і виконав усі зобов’язання перед Україною, ба більше, навіть перевищив очікування і надав ATACMS. А наша зовнішньополітична риторика базувалася на твердженні, що Захід не дає нам виграти війну, мовляв, от дав би нам ATACMS – ми би виграли. Тепер, відповідно, за два місяці до інавгурації Трампа ATACMS дали. І цього терміну більш ніж достатньо, щоб продемонструвати США ефективність використання цих ракет і зміну ситуації на полі бою.

Тепер Трамп, який вступить на посаду, зможе сказати Києву, мовляв, у вас уже є всі "вундерваффе", які ви від нас хотіли, крім ядерної зброї, але це не призвело до зламу ситуації на полі бою. Тоді Україна опиняється в дипломатичній пастці, коли аргументувати подальші власні наративи щодо недостатньої військово-технічної допомоги Заходу і відсутності прогресу ми не зможемо. Відповідно, так ми даємо козир Трампу, який буде вимагати закінчення війни, аргументуючи це тим, що у нас все є, але перемоги немає. Трамп змушуватиме нас сісти за стіл перемовин.

Втім, дозвіл бити по Росії – це тиск і на Москву, не тільки на Київ. Раніше Путін заявляв, що дозвіл використовувати американські далекобійні ракети по території Росії буде розцінюватися Москвою як безпосередня участь США у війні. Він говорить про те, що, по-перше, інформацію про цілі ударів Україна може отримати тільки від супутникової розвідки, тобто від країн Заходу. По-друге, він говорить що сам пуск здійснюється операторами США. Відповідно, Путін робить висновок: якщо будуть удари по Росії, їх здійснюватимуть військовослужбовці США, які перебувають на території України.

Саме так і німці аргументують те, чому не дають Україні Taurus: просто надати Taurus – це передати "залізо", їх треба ще й обслуговувати та мати можливість експлуатувати. Відповідно, мають бути німецькі спеціалісти, а Німеччина не готова на це піти, бо так вона буде стороною війни з усіма наслідками, в тому числі по Німеччині може щось прилетіти.

Та повернімося до того, як тепер США зможуть тиснути на Росію. План Трампа говорить про демаркаційну лінію протяжністю 1300 км. Чому саме 1300 км? Йдеться про те, що лінія самого фронту – це 900 км, 300 км – це відрізок держкордону між Сумською і Харківською областями, а 100 км – це ділянка в Курській області, яка контролюється ЗСУ.

Фактично Трамп заганяє Путіна в глухий кут: мовляв, якщо Путін хоче домовлятися про заморозку безпосередньо по лінії бойових дій, добре, нехай, але ж бойові дії тривають не лише в Україні, а й на території Росії. Путін тепер не може заперечити, бо це він запропонував враховувати територіальні здобутки. Навіть якщо ЗСУ на території Росії контролюватимуть одне село з двома мешканцями, всього 10 км кв, це буде дуже серйозний репутаційний удар по Путіну, оскільки це визнання української присутності на російській території. Це матиме серйозні наслідки для Росії і створить колосальні політичні проблеми для самого Путіна. Тобто це підводні камені для Росії.

Тож головний театр бойових дій сьогодні – це не Донецька область, не Покровський чи Курахівський напрямки, а Курщина. В Курській області відбуваються шалені атаки, і росіяни намагаються за будь-яку ціну витіснити наші підрозділи звідти, бо Путін прекрасно розуміє подальші можливі сценарії.

Удари США дозволили саме по Курській області, щоб мати змогу говорити Росії, що ЗСУ битимуть західними ракетами не по всій її території, а виключно там, де тривають бойові дії. Це хитрий дипломатичний хід, тобто дозвіл начебто і дали, але він дуже обмежений. Саме тут собака і порився.

Для України цей дозвіл, як мертвому припарка. Бо дуже обмежене використання, ми навіть не зможемо бити по інших територіях Росії, окрім Курщини. Саме тому зарано радіти. Але, разом із тим, це і для росіян "привіт". США дали нам сигнал, що готові підтримати українську присутність у Курській області, як єдиний можливий варіант зламати плани Путіна, ба більше, готові надати Україні ATACMS. Це соломонова, тобто хитра, політика. Україні, таким чином, дають можливість утримати території Росії в Курській області.

Чому Україні дозволили бити американськими ракетами тільки по одному регіону Росії – все просто: тому що кількість ракет ATACMS обмежена. Умовно кажучи, якщо буде надана сотня цих ракет, і удари ними будуть розпорошені по всій території РФ, це не матиме сенсу. Ну, вдаримо ми по складу в Брянській області, потім – у Воронезькій, потім – десь іще, противник мінімізує втрати, і все А якщо сто ATACMS будуть використані концентровано, по одній території, обмежено, ефект буде більш відчутним.

Отже, ми не можемо виключати того, що це рішення про дозвіл було ухвалено двома президентами США, воно узгоджене і задовольняє обох. З Байдена воно знімає відповідальність за надання або ненадання допомоги Україні, а Трампу дає можливість тиснути на Україну. А для Росії це сигнал про те, що США готові до ескалації.

До речі, дозвіл бити американськими ракетами по Росії надається на тлі підвищення ставок Путіним. Йдеться не тільки про вступ КНДР у війну, але й про останню масовану ракетну атаку.

Згадайте історію з імовірною телефонною розмовою Трампа і Путіна. Була ця розмова або ні, проскочив один меседж: Трамп просив Путіна не вдаватися до ескалації і не бити по українській енергосистемі. Путін відповів на це підняттям в повітря стратегічних бомбардувальників, але пуск тоді не відбувся. Таким чином, Путін показав, що начебто готовий дослухатися до порад США і домовлятися. А потім показав, що, якщо Україна не готова домовлятися, то будуть наслідки – і здійснив масовану ракетну атаку. Удар відбувся після телефонного дзвінка Шольца Путіну. Дзвінок був узгоджений із іншими країнами, і Шольц виражав колективне бачення Британії, Німеччини та США (на Шольца, як на людину, яка йде в політичне небуття, переклали всю відповідальність). І тепер, після ракетного удару, на Заході зніяковілий від такого нахабства Російської Федерації – як це, плюнути на колективне рішення Заходу і затоптати їхню репутацію? От Путін и отримав у відповідь дозвіл на використання американських ракет Україною по території Росії.

Путін відповість на все це подальшими ударами по українській енергетичній інфраструктурі. У нього є лише одна можливість відповідати. Адже він зараз не може вирішити навіть свого основного завдання – вихід на кордони Донецької області.

На використання тактичної ядерної зброї Путін не піде. Він не суб’єктний в ухваленні такого рішення – товариш Сі буде категорично проти. Індія і Китай пояснили Путіну, що війна війною, але ядерна тема має взагалі бути знятою з публічного простору.

Тому у відповідь ми можемо чекати від Росії посилення ракетних ударів і атак БПЛА. Причому, зауважте, Путін же, собака, б’є не тільки по енергетичній інфраструктурі, але й по цивільній. Таким чином, він показує можливі сценарії: продовження ударів по енергетиці та масштабування ударів по цивільній інфраструктурі.

Дмитро Снєгирьов, військовий аналітик, співголова громадської ініціативи "Права справа", спеціально для Главреда