Енергетичний перехід за п’ять років. Чи готові ми?

Європа планує здійснити перехід до економіки без викопного палива до 2030 року. Чіткі «декарбонізаційні» зобов’язання має й Україна. Чи готові до цього переходу бізнес, наукові й освітні установи, місцеве самоврядування та інші зацікавлені сторони?

Відповіді на ці запитання шукають виконавці проєкту WEnnovate («Спільне створення більш зв’язаних екосистем для перехідних європейських інновацій»), який за кошти програми «Горизонт Європа» здійснюють інституції України, Угорщини, Словаччини та Нідерландів. Україну в проєкті представляють ДНУ «Київський академічний університет» (КАУ) і Фонд розвитку інновацій (Український фонд стартапів, УФС).

«Мета проєкту: побачити, що потрібно вдосконалити, які проблеми розв’язати, щоб здійснити енергетичний перехід», — пояснює наукова керівниця проєкту від КАУ, завідувачка кафедри менеджменту інновацій університету Наталія Гаращенко.

Конфлікт між сьогодні й завтра

Науковиця наголошує, що під час виконання проєкту дослідники зауважили конфлікт між короткостроковими завданнями під час війни і довгостроковими зобов’язаннями країни щодо енергетичного переходу.

Наприклад, під час обговорення у фокус-групі представники громад зазначили, що на місцях не вистачає робочих рук, що органи місцевої влади змушені ухвалювати термінові рішення, зокрема, щодо забезпечення електроенергією. Інакше кажучи, громадам не до інновацій.

Чи можливо розв’язати цей конфлікт?

Однозначної відповіді на це запитання поки що немає. На думку директора Навчально-наукового інституту енергетики, автоматики і енергозбереження НУБіП України Віктора Каплуна (яку він висловив під час дискусії «Розвиток інноваційних екосистем для забезпечення енергетичного переходу: український контекст» на Міжнародному енергетичному бізнес-форумі «5Е»), сьогодні є надто багато «якщо». Ворог б’є і битиме по енергетичній інфраструктурі. У випадку блекауту люди, що живуть у багатоповерхівках, деякий час протримаються. Але вже сьогодні бажано розуміти, як діяти у кризовій ситуації на всіх рівнях — родини, кварталу, містечка чи великого міста.

Партнер компанії Solar Plex (яка створює гібридні електротеплові сонячні станції) Олександр Рябцев, навпаки, конфлікту між терміновими завданнями і довгостроковими зобов’язаннями країни не бачить. «Війна — це ще й можливість, — каже він. — Ми можемо не тягнути в майбутнє технології, створені пів століття тому, а дивитися, що пропонує наука».

Засновники цього стартапу часто жартують, що «Сонце є надійнішим партнером, ніж Путін». Пан Олександр переконаний, що сонячні електростанції можуть покривати значну частку потреб в електроенергії. До того ж через 10–15 років альтернативні джерела енергії, які встановлюють сьогодні громади чи ОСББ, окупляться.

Наталія Гаращенко також зазначає, що варто враховувати, скільки в майбутньому коштуватимуть ті чи інші рішення. «Якщо ми не впровадимо нових технологій, то будемо платити за викиди, — наголосила науковця. — Дешева (станом на сьогодні) енергія у майбутньому обійдеться дорожче, ніж комплексні рішення щодо впровадження альтернативних технологій».

Що кажуть громади?

А чи знають про «зелений перехід» у громадах? Чи впроваджують альтернативні джерела енергії? Думкою щодо цього ділиться радник правління Всеукраїнської асоціації об'єднаних територіальних громад Олексій Рябоконь. «Хочу пояснити, в якому шоці інколи перебувають лідери громад, коли чують пропозиції щодо впровадження технологій альтернативної енергетики», — каже пан Олексій.

За його словами, чимало лідерів місцевого самоврядування поки що не розуміють, який економічний і соціальний ефект матиме впровадження таких технологій. Окрім того, ресурс, який вдається залучити від грантових чи кредитних програм, не дуже великий, і його неефективне використання може зашкодити громаді та дискредитувати ідею впровадження технологій альтернативної енергетики.

Потрібне просвітництво

Результати проєкту WEnnovate свідчать, що часто саме відсутність знань про інновації стримує людей від активних дій. Що ж потрібно зробити, аби підвищити обізнаність людей? Кого і чого навчати?

Представники місцевого самоврядування, які взяли участь у фокус-групах чи дослідницьких інтерв’ю, наголошують, що хочуть більше дізнатися про досвід тих, хто вже упроваджує нові технології. А також мати можливість навчатися. «Спеціальності, пов’язані з упровадженням відновлюваних джерел енергії, мають стати другою освітою людей, які працюють у місцевому самоврядуванні», — наголошує Олексій Рябоконь.

Керівниця відділу партнерства та міжнародної співпраці Українського фонду стартапів Олена Ворошилова також вважає, що потрібні навчальні програми та інформаційні заходи, які підвищуватимуть обізнаність у енергетичному секторі. За словами пані Олени, у світі є чимало технологій у галузі «зеленої» енергетики, і українці мають розуміти, які з них можуть стати в пригоді для виживання в умовах війни та для відбудови країни після її завершення.

«Саме завдяки таким проєктам, як WEnnovate, ми підвищуємо обізнаність і готуємо підґрунтя для ширшого застосування нових технологій в енергетиці», — зазначила вона.

Сфера енергетики є пріоритетною в усіх програмах УФС. Але, на жаль, на грантове фінансування енергетичних інновацій наразі надходить мало заявок (8% від загальної кількості). І лише 2% заявок (від тих, що були подані) отримують грант. Також за останні два роки не було подано жодної заявки, яка пропонувала б рішення щодо зберігання енергії, інновацій у сфері розумних мереж, альтернативних джерел енергії тощо. Тому одним із завдань Фонду є промоція можливостей, які є на національному та міжнародному рівнях.

Гарним рішенням для людей, які не є фахівцями в енергетиці, можуть бути короткострокові навчальні програми або семінари з роз’ясненням переваг тих чи інших технологій. У цьому переконана керівниця Центру аналітики та бізнес-моделювання сталого розвитку Києво-Могилянської академії Ніна Чала. «До речі, розповідати про нові спеціальності потрібно і дорослим, і школярам», — додала пані Ніна.

Найефективнішою популяризацією тих чи інших спеціальностей серед школярів може бути їхня участь у дослідженнях. Такий приклад має Пирятинська громада, яка співпрацює з Інститутом біології КНУ імені Тараса Шевченка. «Ми домовилися, що науковці залучатимуть до досліджень школярів місцевого ліцею. Результат — у цей інститут щорічно вступають студенти з Пирятина, — розповів Олексій Рябоконь. — Тому є сенс максимально залучати школярів до досліджень, пов’язаних з «зеленою» енергетикою».

Довести розробку до розуму

Також для впровадження інновацій потрібні, власне, самі інновації. І тут без сучасних наукових розробок не обійтися. Що думають про проблеми та перешкоди на шляху розвитку та впровадження інновацій науковці?

Дослідники, які взяли участь у проєкті (у фокус-групі та експертних інтерв’ю), зазначили, що мають складнощі з доведенням розробки до готового продукту та з упровадженням апробованих зразків. Це відбувається, зокрема, тому, що «бізнес не готовий до тривалих термінів окупності», а інших можливостей залучити фінансування замало.

Одним із рішень, що сприятимуть інноваціям, на думку виконавців проєкту, може стати створення Проєктного офісу, в якому працюватимуть науковці і фахівці високого рівня, які вміють працювати з грантами та розуміють мову бізнесу.

До речі, щоб розробляти нові технології, вчені мають розуміти, яку економіку будує країна. Про це говорить директор Інституту промислової екології Олександр Сігал. «Енергетика обслуговує економіку. На побудову енергетичного комплексу потрібно приблизно десять років. Мені як вченому важливо розуміти, на що орієнтуватися. Якщо через десять років ми плануємо виплавляти метал, то це одна енергетика, якщо плануємо займатися електронікою, то інша», — зазначив він.

Тому потрібно формувати розуміння енергетики майбутнього, налагоджувати співпрацю між різними стейкхолдерами. Саме це й роблять виконавці проєкту WEnnovate. Вони створили карти інноваційних екосистем кожної з чотирьох країн, визначили потреби, проблеми та перешкоди щодо їхнього розвитку. Проєкт триватиме до кінця 2024 року, його учасники планують представити національні плани дій з розвитку інноваційних екосистем кожної країни та спільну програму дій. Також у кожній із чотирьох країн буде створена Лабораторія політик (Policy Lab).

Де ми зараз?

На якому ж етапі енергетичного переходу ми перебуваємо? Це запитання ставимо бізнесмену Олександру Рябцеву.

«На мою думку, ми все ще на старті. Щоб рушити, нам не вистачає безпеки, — відповів він. — Водночас війна руйнує старе, що лишилося від Радянського Союзу. Ми можемо ухвалювати інноваційні рішення, які забезпечуватимуть енергетичний перехід. Я оптиміст, упевнений, що хоча ми й стоїмо на старті, але цей старт — низький, і далі ми рухатимемося дуже швидко».