Що відбувається із протестами у Грузії і чому влада ще не перемогла

У суботу, 16 листопада, Центрвиборчком Грузії підбив остаточні підсумки парламентських виборів 26 жовтня.

Оголосити про закінчення виборів не завадили ані масштабні протести під офісом виборчкому, ані масштабна критика цих виборів Заходом, ані навіть облиття фарбою самого очільника ЦВК.

На перший погляд, це перемога партії влади "Грузинська мрія" – вона отримала більше половини місць у новому парламенті та зможе самостійно формувати як новий уряд, так і курс країни.

Однак ця перемога "Грузинської мрії" може виявитися пірровою, вважають засновник Грузинсько-Українського центру Аміран Хевцуріані і редактор "Європейської правди" Юрій Панченко в статті "Грузинська мрія" оформлює перемогу: чи залишилися в опозиції шанси на революцію.

Далі – стислий її виклад.

Одна з ключових складових початкового успіху "Грузинської мрії" – роз'єднаність опозиції та певний шок від масштабів фальсифікацій на виборах 26 жовтня.

Масштабні протести почалися лише за кілька днів після закінчення голосування, а головне, перший масовий протест на довгий час виявився єдиним.

Опозиція, як виявилося, берегла сили своїх прихильників – однак ця стратегія виявилася явно помилковою.

А ті протести, які опозиції вдалося зібрати – а вони були реально масовими, – були підкреслено мирними, і тому не змогли вплинути на плани влади.

Натомість, стратегія "Грузинської мрії" – перемогти протести, виснаживши їх, легалізувати результат виборів, а потім вступити в переговори з ЄС, пропонуючи певні поступки в обмін на визнання виборів.

Один із небагатьох інструментів, який має опозиція, – відмова від роботи в парламенті.

Однак напередодні цьогорічних виборів "Грузинська мрія" спростила старт роботи нового парламенту – тепер для його відкриття достатньо лише простої більшості депутатів.

У відповідь опозиція погрожує бойкотувати законодавчу роботу, щоби своєю присутністю не легітимізувати парламент, обраний з такими порушеннями.

Ба більше, в опозиції намагаються скласти мандати, хоча реалізувати це буде дуже нелегко.

Така невизначеність дає "Грузинській мрії" шанс "купити" або залякати окремих опозиційних депутатів.

І це залякування вже почалося.

Прем'єр-міністр Іраклій Кобахідзе вже погрожує опозиції забороною у разі відмови від роботи в парламенті.

І таку заборону вони можуть організувати через Конституційний суд.

Але, це небезпечний шлях.

Ще одна подія, від якої залежить результат виборів, – оприлюднення повного звіту Бюро з демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ.

Саме цього звіту чекають західні країни, щоб ухвалити остаточне рішення щодо визнання чи невизнання минулих виборів, і відповідно – влади в країні.

Хоча, слід визнати, якими би не були висновки, рішення про визнання чи невизнання виборів буде політичним.

А отже, воно враховуватиме не тільки рекомендації міжнародних спостерігачів, а й розклади у Білому домі, готовність європейських лідерів діяти жорстко (на жаль, можливості ЄС часто блокуються великим другом грузинської влади Віктором Орбаном) і навіть перебіг вуличних протестів, а також готовність депутатів від опозиції протистояти тиску влади.

І нарешті, ключове питання: що може змінити невизнання з боку Заходу виборів у Грузії та запровадження санкцій проти керівництва країни?.

Відповідь дуже проста – все або майже все.

Досі в ЄС і США уникали по-справжньому жорсткої політики щодо Грузії.

Перемога проєвропейської Грузії не буде легкою.

Однак рішучість Заходу здатна розвіяти розчарування і втому й дати зрештою реальний шанс на успіх.

Докладніше – в статті Амірана Хевцуріані і Юрія Панченка "Грузинська мрія" оформлює перемогу: чи залишилися в опозиції шанси на революцію.