Віталій Сич: Томашу Фіалі бувають якісь не дуже приємні дзвінки чи прохання від політиків, але він тримає удар

Оригінал публікації на сайті «Інституту масової інформації» за посиланням

Скільки людей працює наразі в редакції і чи відчуваєте ви кризу кадрів? 

У нас працює близько 240 людей. Це не лише в редакції, а в усіх відділах і бекофіс, фінансовий відділ, програмісти, SMM і так далі. Брак кадрів ми відчуваємо дуже великий. По-перше, через мобілізацію. Ми делегували до війська вже більш ніж 20 людей. Це багато для нас. Це і журналісти, і SMM-відділ, троє радіоведучих, майже всі дизайнери. Знайти їм заміну дуже важко. Мені здається, що індустрія має не дуже високі зарплати, тому конкуренція серед медіа за фахівців досить гостра. Багато людей пішли чи в PR, чи в NGO, чи в якісь інші галузі.

Як ви шукаєте фахівців: комунікуєте з вишами або все-таки шукаєте людей з досвідом, якщо є потреба?

У нас, у принципі, досить відоме медіа з високими вимогами для себе. Ми не можемо покладатися лише на юні таланти, які будуть розвиватись і розвинуться за п’ять, сім, десять років. Зрозуміло, що нам потрібні люди, які можуть давати результат зараз, але й трудові резерви теж потрібні, бо нереально зараз знайти людей – 10, 15, 20, – які прийдуть і будуть фахівцями одразу й даватимуть результат. Раніше в нас були програми, коли ми працювали з журналістами від трьох до шести місяців за різними напрямами, а потім дивилися, де в них виходить краще, і до тих відділів їх запрошували. Але зараз руки до цього не доходять, бо багато всього. Втім, думаю, ми зробимо подібну програму чи з Українським католицьким університетом, чи з Київським національним університетом ім. Тараса Шевченка.

Які інновації впровадила ваша редакція за останній рік? Чи користуєтеся ви штучним інтелектом, а можливо, ще щось, крім нього, впроваджуєте?

Штучний інтелект ми активно використовуємо під час створення обкладинок, іміджів, картинок і решти. Багато людей намагається це на сайті використовувати, але з цим теж треба бути обережним, бо, якщо Google помічає, що в тебе велика частка ШІ, він може понизити тебе у видачі.

У нас переважно диджитал-медіахаус, у нас найбільший напрям – це сайт, там 13 мільйонів унікальних хостів на місяць. Є радіо з YouTube-каналом. Воно звучить як радіо, але насправді це переважно YouTube-канал. На радіо і вебі – там десь 6 мільйонів “уніків”, а в FM – там менше набагато, приблизно мільйон. Зрозуміло, що ми весь час намагаємося не відставати від трендів, від алгоритмів, розуміти, що треба робити для того, щоб бути в мейнстримі і в YouTube, і в Google, і в SMM. А в нас ще є друкований журнал, є івенти, то цього досить, щоб бути в тренді, відповідати всім диджитальним вимогам, вимогам усіх агрегаторів, майданчиків.

Ми одні з небагатьох, у кого є пейвол, коли користувачі, читачі платять за контент. Ми диверсифікуємося, заробляємо не лише від реклами. Це теж дуже великий шмат роботи й напрям. Бо там є і комерція, і маркетинг. Там потрібно контент виробляти. Ми маємо консультантів у Словаччині, які дуже успішні в цьому напрямі. 

Також у нас непогана розвивалась англомовна версія сайту, а там є американські соцмережі, які в нас узагалі непопулярні. Вони можуть давати багато трафіку, тож ними теж треба займатися. Ми цей напрям розвиваємо, і він потребує багато уваги. Наприклад, Reddit, MSN-агрегатор або Yahoo. У нас уже забули, що таке Yahoo, бо всі про Google думають, а в Америці це теж великий майданчик.

Багато видань відмовляється від друкованої версії, а ви її, навпаки, відновили. Здається, у вас був період, коли ви не випускали журнал?

Ми виходили в щотижневому форматі. Потім, коли прийшла війна, це стало неможливо з погляду логістики, друку журналу. До того ж дистрибуція щотижневого журналу – це справді нелегко. Колись розмовляв із власниками мереж магазинів, супермаркетів, то вони казали мені, що для них умовно друковані медіа, риба, хліб – найважчий товар, бо там найшвидший обіг, там весь час повернення, весь час треба нове: якщо ви не продали, то все. Тому ми з економічного погляду перейшли до щомісячного формату і зараз виходимо дев’ять разів на рік. 

Я вже чую років 15 про те, що друковані медіа померли й що майбутнє за диджитальними медіа. Насправді це так і є в якомусь великому сенсі. Тобто, якщо ви хочете велике охоплення, ви в друкованих медіа його не отримаєте. Якщо ви хочете велике охоплення, то вам треба запускати сайт чи YouTube-канал. Тут нема жодних питань. Але, в принципі, існує досить багато читачів і рекламодавців, яким це цікаво (друковані видання. – Ред.). І плюс ми це вміємо робити. Ядро, яке купує журнал, – це корпоративний сектор, менеджери.

Поговорімо про фінанси. Які у вас джерела? Ви вже згадали про те, що підписка є на сайті, реклама є. Можливо, гранти є чи інші?

Ми зараз із вами говоримо про воєнну економіку, не те, що було до війни, правильно? 

Так, станом на зараз.

У нас у перші місяці війни доходи впали десь до 20% наших видатків. Я думав, що все – кінець. У наших інвесторів не було можливостей нас підтримувати, бо вони самі зазнали величезних втрат. У Томаша Фіали, який є нашим власником, за один день згоріли два великі склади вартістю 70 мільйонів доларів: росіяни спалили. Тобто в нього можливостей не було. Тоді і ми, і я особисто звернулися до міжнародних донорів, щоб нас підтримали. Багато хто дуже добре до нас ставився, нас підтримували й естонські, і чеські фонди, і європейські, і навіть приватні німецькі медіа. У перший рік ми вижили завдяки їм. А потім у нас почав зростати трафік природним чином. Була дуже висока цікавість до новин усередині України. У нас дуже зріс Google, у нас дуже зріс YouTube. Ось умовно в нас радіоаудиторія зросла з одного мільйона унікальних хостів на місяць до дев'яти. Зараз це трохи відкотилося, але було до дев'яти. Зрозуміло, що в нас зросла монетизація від американських техногігантів. А потім повернувся рекламний ринок. Він повернувся не в повний зріст, не таким, яким був до війни, але, в принципі, для воєнного стану, для такої ситуації це краще, ніж можна було очікувати.

Якщо говорити про стан на зараз, то головне джерело надходжень, як і було до війни, – це реклама. Якщо говорити про рекламу, вона розбивається на пряму рекламу, і є спецпроєкти – те, що ви робите безпосередньо для якогось конкретного клієнта. Це займає час, енергію. Тобто реклама – це номер один. Гранти, зрозуміло, “впали”. Я не пам'ятаю, яка була їхня частка в перший рік, але там було відчутно – умовно 30%. Зараз, я думаю, це близько 10%. І я бачу тенденцію до скорочення цієї частки в нас. 

Пейвол нам приносить десь до 20% нашого доходу сайту. Зараз це менше знову ж таки, але це є, і це якось нам допомагає не на 100% залежати від реклами. 

Суттєву частку коштів нам приносила також англомовна версія сайту, яку ми створили безпосередньо напередодні війни. Але коли ХАМАС минулого року напав на Ізраїль, увага наших читачів в Америці і багатьох міжнародних медіа перемкнулася туди. І в нас цей напрям різко впав.

Також ми робимо різні івенти. Їх десь шість-сім на рік. Це дискусійні панелі: NV “Діалоги про майбутнє” і решта. Ці заходи допомагають нам компенсувати якісь втрати в диджиталі. 

Якщо говорити про тренди, то ми досить непогано пройшли 2022–2023 роки, які були складними й важкими. Зараз ситуація в нас стала важчою суттєво через декілька моментів. Нам стає просто важче. 

Була заборонена реклама “ігорки” (ігорного бізнесу. – Ред.). А потім були ще деякі моменти. Я так розумію, що слухач, читач втомлюється від негативного потоку новин, тому потрохи стагнує трафік. У деяких випадках падає кількість переглядів, тому що новинна стрічка не тішить широку аудиторію. 

Ви згадали про ігорний бізнес. Саме через цю рекламу ви не потрапили до Білого списку ІМІ. Чи суттєвою така реклама була у фінансовому плані й чи замінили її іншим джерелом доходу?

Це було суттєво. Це була не реклама, бо рекламу брали майже всі. Це був розділ, спеціально створений під цю галузь. Мені здається, що ми маркували все і це було зрозуміло. Ми подивилися на міжнародну практику від британських великих новинних сайтів. Це така досить поширена історія. Ми це зробили. Якщо ширше дивитися, то я за те, щоб не залежати лише від грантів, а за те, щоб навчатися заробляти самим. Усіма чесними способами, якими можливо.

У принципі, заробляти гроші чесно – це нормально. І треба створювати більше майданчиків, більше можливостей для того, щоб їх заробляти. І оце було однією з таких можливостей. Бо, якщо ти весь час перебуваєш на штучній вентиляції легенів і тебе просто підтримують допомогою, а потім тобі вимикають цю допомогу і ти не можеш сам там заробити собі гроші чи в тебе немає й близько такої аудиторії, яка може забезпечити твою редакцію, твій продукт грошима, це неправильно. Це і був один зі способів заробити такі гроші. Але так, по-перше, у нас закон ухвалено вже, який забороняє рекламу “ігорки”. По-друге, ми спілкувалися з вашою організацією, з директоркою Оксаною Романюк про те, що це є проблемою. Ми обговорювали тут усередині й зробили для себе висновки, і ми цей розділ видалили. Але чим це замінити? Це непросто, бо для всіх медіа це була відчутна частка доходу. 

Чи зверталися до вас рекламодавці, щоб ви поставили їхній матеріал, але без позначки реклами?

Так, регулярно. Вони звертаються регулярно, але в нас же є свої правила, своя репутація на ринку, і всі знають, хто бере без позначки, джинсу чи заказуху. Не секрет. І хто не бере. Якщо в нас є репутація, що ми відмовляли 120 тисяч разів, то, в принципі, вже і не так часто звертаються. 

Є в компанії така дуже поширена практика: якщо в нас є велика співпраця і великий клієнт, вони можуть хотіти так звані редакційні бонуси. Ми теж негативно ставимося до такої практики. Мені здається, що одна з ознак незалежного медіа – це, окрім того, що воно незалежне від своїх власників, воно ще й незалежне від своїх рекламодавців. Зрозуміло, що на цьому просто заробити, але це дуже швидко розлітається ринком, і всі це знають. Мені здається, на цьому можна заробити тисячі доларів, але великі гроші можна заробити лише на репутації й охопленні. 

Чи були спроби власника впливати на редакційну політику?

У нас у цьому сенсі дуже непогано, як мені здається, вибудувані механізми спілкування і співпраці з Dragon Capital, з Томашем Фіалою. Можливо, є якийсь невеликий тиск на комерційні показники, але він і має бути. І в нас є єдиний інструмент і механізм у нашій комунікації з Томашем і “Драгоном”. Це щоквартальні зустрічі, де ми зустрічаємося з інвесторами й звітуємо щодо всіх напрямів, щодо доходів. 

Я знаю, що Томашу бувають якісь не дуже приємні дзвінки, чи поради, чи прохання від політиків чи ще від когось, але, на щастя, він тримає удар і всі ці історії мені не передає. Можемо зустрітися неформально, все це обговорити, але так, щоб мене просили щось робити, щось не робити, то, зрозуміло, такого не буває. Ну, плюс, у принципі, я вам скажу, у нас такі люди дібрані, що це важко зробити. Це люди, які мають історію роботи в незалежних медіа, і вони не будуть це сприймати. 

Для того щоб в інвесторів і власників не виникало спокуси якось вас використовувати у своїх інтересах, медіа має заробляти гроші саме на себе. 

А чи отримували ви дзвінки від якихось політсил? 

Щодо мене, то раніше такі прохання були часто, мене це тішило. Вже багато років такого майже не було. Буквально до минулого тижня, коли з одного держоргану мені запропонували зробити інтерв'ю з колишнім заступником генерального прокурора. Сказали, що це на комерційній основі. Просто людина недосвідчена, напевно, бо ми таким не займаємося. І мені просто потім цікаво спостерігати, в якому медіа вирине це інтерв'ю. Потім подивився, і за два-три дні воно з’явилося в іншому медіа. Я можу лише здогадуватись, на якій основі воно там з'явилося. Але таке буває. Люди просто перепросили й сказали: ні, то ні – хотіли запропонувати комерційну співпрацю. Тобто, якщо є комерційні якісь пропозиції до рекламних відділів, воно, на жаль, буде належним чином марковане. 

З якими викликами ви зіткнулися за останній рік? Ми вже трохи проговорили і про кадри, і про гроші. Можливо, є ще щось.

По-перше, стає менше грошей, менше можливостей заробляти. Це проблема насправді для медіа, яке залежить від своєї спроможності заробляти гроші. По-друге, це мобілізація. Більш ніж 20 людей у нас в армії, як я сказав. Є серед них три дівчини, вони самі пішли. Була перша хвиля, коли люди самі пішли. У нас вибувало по дві людини на тиждень. Це важко. І, по-третє, зрозуміло, що всі втомилися, всі ж працюють три роки. Іноді без вихідних. Радіо працює без вихідних. Що є, в принципі, аномальною практикою на ринку радіо. Там у суботи й неділі ставляться повтори з робочого тижня. У нас усі працюють з оригінальним контентом. Ну і виснаження – люди і сплять погано, ми ж усі в Києві переважно живемо. “Шахеди” літають кожної ночі. Але мені здається, що є ще запас міцності досить великий. І я радий, що всі з цим упорались і гідно проходять такі важкі випробування, спроможні водночас давати не просто якийсь результат журналістський, а ще й гроші заробляти всій комерційній команді. 

На вашу думку, що потрібно зробити для ефективнішої та якіснішої журналістики в Україні? 

Для того щоб у будь-якій галузі були професіонали, чи то IT, чи то медіа, має бути, по-перше, якісна освіта, якої зараз мало. Мені здається, мають викладати люди з реальним досвідом. Не ті, хто колись у “Кіровоградській зірці” працював і взагалі не має стосунку до сучасного світу рекламних ринків, медіа і решти, не ті, хто і під цензурою працював, а люди, які зараз керують успішними як редакціями, так і комерційними відділами, і SMM, і SEO. З журналістською освітою в нас в Україні складно. 

По-друге, мають бути справедливі умови праці й зарплати. Тобто люди повинні мати можливість заробляти гроші в медіа. Якщо зарплати там будуть (я умовні цифри називаю) дві, три тисячі доларів, півтори тисячі доларів, то зрозуміло, що тут буде більше фахівців і вони не будуть обирати інші галузі замість медіа. А для того, щоб такі можливості були, у нас і інших медіа мають бути можливості заробляти чесно достойні суми. Тобто, мені здається, таким шлях розвитку має бути. 

Колаж на головній: ІМІ