Ну що ж? І неможливе

Боже великий, єдиний,

Нам Україну храни.

О. Кониський

Життя важке, у ньому йде жорстка невгамовна боротьба. На цьому шляху український народ чатують на суворі випробування. І все голосніше чути увертюру апокаліпсису, з судилищами, корупцією, податками, штрафами, тарифами і це все під час війни з Росією, що спопелює. Тільки ось навіщо, шукаючи рішення пірнати то опівночі, то на світанок. Адже ми були країною з якою розмовляли, слухали, сперечалися, але все ж таки вважалися. Так, було управління силове, але ж було в країні й інше, чого сьогодні і близько немає.

Розграбували велику країну і тепер шукають на чиїсь плечі покласти провину? Все, що наші пращури споруджували і чим ми пишалися – зруйнували, знесли, позакривали, пограбували, а винних немає. Коли ж усім істина відкриється, що країна йде практично на дно, коли люди з кожним днем біднішають, а «слуги» В.Зеленського спокійно грабують усю країну. Ці люди не мають ні душі, ні болю, коли вони позбавляють народ правди, честі та свободи. А що зі світом? Чи воюватимемо до останнього українця? Але все-таки надія в серцях народу тліє. Люди сподіваються на «незбагненне диво», врятувати країну до нового життя де немає сліз , страху, болю, ні крові, а тільки бенкет, свобода, любов, свобода слова, а у владі голосно заговорила б совість. Які ж бурі призначені для України за тих часів глухі? Наближення «небачених проблем» і Боже мій, «нечуваних репресій» під час війни.

Президент В.Зеленський у парламенті виклав план перемоги над Росією.

Що це таке? План побажань чи план наступу всіх фронтах? Можливо, депутати парламенту в це повірили, адже його зустріли бурхливі та тривалі оплески, як на XXVI з'їзді КПРС.

Найгучніша нота, яка прозвучала у плані перемоги – це ухвалення України до НАТО. Ну що ж! І неможливе можливе. Будемо вірити, що президент поверне нам життя, хоч із болем у серці, щоби зовсім не померти. Чекатимемо на припинення війни, миру, залишимося живим, адже щоб зрозуміти себе, ми обираємо президентів.

Ну що ж? І неможливе – можливо