Цікава ідея, але є питання з реалізацією: Петро Олещук - про план стійкості Зеленського

Виконання плану стійкості залежить не лише від України, а й від партнерів та тих ресурсів, якими вони спроможні нам допомогти, переконаний експерт.

​Президент Володимир Зеленський представив у Верховній Раді внутрішній план стійкості України. В інтервʼю Главреду експерт аналітичного центру "Обʼєднана Україна" Петро Олещук розповів, що передбачає цей план та що він змінить у протистоянні з Росією.

План стійкості, представлений президентом, складається з 10 пунктів. За словами Зеленського, повну його версію ми побачимо вже в грудні. Судячи з того, що було озвучено з трибуни Верховної Ради, як би ви охарактеризували цей план загалом?

Можна сказати, що план досить неоднорідний. Він складається з багатьох компонентів, частину з яких можна реалізувати досить оперативно, а для інших знадобляться серйозні ресурси та значні зусилля. Я б сказав, що цей документ є, у певному сенсі, формою комунікації влади із суспільством в умовах, коли накопичилося багато питань і проблем. Є певний елемент нерозуміння щодо того, куди рухається держава, які її завдання і пріоритети. До цього додається постійний інформаційний, психологічний тиск, ситуація на фронті та регулярне оприлюднення чергових мирних планів і ініціатив. На цьому тлі план стійкості виглядає як формат комунікації з суспільством, який обрав для себе президент України.

Якщо говорити про пункти плану, які можна реалізувати найближчим часом, що саме ви маєте на увазі?

Наприклад, адміністративні питання, такі як створення нових органів чи інституцій, можна вирішити відносно швидко. Скажімо, створення посади військового омбудсмана. А ось інші аспекти, зокрема ті, що стосуються духовності чи культурної політики, потребують значних зусиль, а також системної та довготривалої роботи.

Який із пунктів, на вашу думку, буде найважче реалізувати найближчим часом?

Важко визначити якийсь один пункт, який би був найважчим. Він там не один, бо насправді всі вони потребують певних ресурсів, можливостей і часу. До грудня ще можливі будуть серйозні зміни, але тут питання навіть не в тому, наскільки це складно, а в тому, як розподілятимуть ресурси та які строки встановлять для реалізації.

Тобто, ви вважаєте, що всі пункти плану можуть бути реалізовані, якщо на це будуть відповідні ресурси та час?

Так, я вважаю, що реалізація цього плану можлива, але її успіх залежатиме від наявності ресурсів і чіткої організації процесу. До того ж, варто розуміти, що цей план стосується досить осяжної перспективи, а не якихось віддалених цілей.

Дивіться відео інтервʼю Петра Олещука Главреду про план стійкості Зеленського:

Якщо говорити про часові рамки, наскільки, на вашу думку, розрахований цей план?

Мова йде про досить наближену перспективу, тому що і ОПК, і гроші, і енергетика – це те, потрібно вирішувати вже зараз. Те саме стосується і безпеки. Водночас питання людського капіталу чи громад, культури, політики героїв – ті речі, які, вочевидь, стосуються віддаленого стратегічного моменту. Ми з вами насправді обговорюємо те, що презентовано у загальних рисах. Тому що для кожного з напрямків потрібно запропонувати нормативно-правові акти. Наскільки я розумію, то коли ми говоримо про питання культури (такі як "Культурний Рамштайн"), історичної памʼяті і її збереження відповідним чином, то і вони, і озвучений інститут помічника ветерана потребуватиме нормативно-правових актів. Як ідея – цікаво. Як це буде втілюватися в життя – треба опиратися на нормативні документи та підзаконні акти, тому на ВРУ чекатиме інтенсивна робота щодо реалізації цих рішень та створення нових адміністративних органів.

Зеленський з трибуни Верховної Ради повідомив, що план внутрішньої стійкості є продовженням плану перемоги, який був представлений раніше, і що один без одного обидва плани не можуть бути реалізовані. Що впливатиме на реалізацію саме внутрішнього плану?

Треба зазначити, що внутрішній план виник тому, що після оприлюднення плану перемоги було багато запитань через те, що він переважно стосується дій партнерів для допомоги Україні. Відповідно, виникло і питання про те, що може зробити сама Україна. Зрозуміло, що тут усе залежить не лише від України, а й від партнерів та тих ресурсів, якими вони спроможні нам допомогти. Це, до речі, так само стосується і внутрішнього плану, тому що він стосується українських спроможностей. Наприклад, в аспекті виробництва дронів, де заявлені досить амбітні плани.

Крім того, що їх можуть виробляти коштом власних бюджетних зусиль України, ми знаємо, що зараз активно запроваджується скандинавська модель допомоги, яка зводиться до того, що ті або інші держави певним чином інвестують в український ВПК, і на основі цих вкладень забезпечують українську армію тією чи іншою зброєю чи обладнанням. Наприклад, прем’єр-міністр Данії під час візиту в Україну оголосила про виділення 140 мільйонів доларів видатків уряду Данії на розвиток українського військово-промислового комплексу. Таким чином не лише надавати зброю і кошти, а й вкладати кошти у ВПК, і це досить серйозний ресурс, за допомогою якого Україна може досягати своїх цілей.

Тому тут все працює в комплексі. Нам треба зрозуміти, що в умовах глобалізації війни, адже північнокорейські війська вже воюють на боці Росії, КНДР разом з Іраном постачають РФ ракети, сподіватися, що все можна буде подолати виключно зусиллями України, надто необачно з нашого боку.

З іншого боку, це не означає, що Україна не повинна мобілізовувати власні ресурси і адекватно їх використовувати. Тому є речі, які має зробити Україна та ті, які обʼєктивно залежать від наших партнерів.

Тобто фінансування і реалізація цього плану безпосередньо залежать від західних партнерів?

Так, у тому числі. Є, звичайно, і українські ресурси, але вони обмежені. І ми розуміємо, що порівняно з російськими ресурсами вони не співмірні.

А наскільки Захід, до речі, зацікавлений у тому, щоб вкладатися у внутрішній план?

Ми бачимо, як деякі держави вкладаються і готові вкаладатися надалі, хоча далеко не всі з них є партнерами України. Зрозуміло, що для когось це може бути потенційно цікавим, і, наприклад, є проєкти, які частково реалізовані. Наприклад, Україні обʼєктивно одним з лідерів у виробництві сучасних дронів, тому певна співпраця можлива. Але її обсяги з різними державами не можуть бути однорідними: десь це може бути лише обмін технологіями, а десь – створення спільних підприємств.

Зацікавленість у підтримці України з боку західних країн є, але вона не є однорідною. І ми повинні розуміти, що у сучасному західному світі усі будуть дивитися в бік США – які в них будуть настрої, орієнтації та загалом ставлення до україно-російської війни. Тому зараз хтось з потенційних учасників міг взяти тактичну паузу та вичікувати.

Тобто це залежатиме від позиції Білого дому, так?

Звичайно. Питання навіть не в тому, як саме вони впливатимуть на ситуацію, а в тому, що на Заході на США звикли дивитися, як на орієнтир. Це – обʼєктивна реальність, подобається вона нам чи ні.

Як, на вашу думку, може реагувати Росія? Якщо багато пунктів і в плані перемоги, і в плані внутрішньої стійкості залежать від країн Заходу, наскільки РФ може впливати на Захід, аби зменшити їхню допомогу та знизити темпи запровадження цих планів?

Від початку повномасштабної війни (та й задовго до того) Росія активно впливає на Захід. Цей вплив має кілька напрямків. Перший – політичний, тобто фінансування політичних сил, які виступають проти підтримки України та за спроби відновити відносини з Росією. Подібних прикладів досить багато – є навіть досить успішні, коли проросійські сили в країнах Європейського Союзу здобували серйозну підтримку або навіть досягали успіхів на виборах. Це стосується і окремих політиків.

Другий – загроза тероризму відносно держав Заходу. Ми знаємо про затримання диверсійних груп у державах ЄС та про диверсійні акти на підприємствах, пов’язаних із виробництвом зброї. Наприклад, недавні випадки пошкодження інтернет-кабелів між Німеччиною та Фінляндією по дну Балтійського моря чи подібна історія з інтернет-зʼєданням країн Балтії. Ці інциденти є очевидними диверсіями та сигналами готовності Росії у перспективі переходити до терористичних методів тиску.

Зрозуміло, що усі ці диверсії проросійські політики використовуватимуть як аргумент, щоб обґрунтувати необхідність примирення з Росією. Росіяни, безперечно, будуть продовжувати гнути ту саму лінію – грошей для цього у них достатньо, інструменти політичного впливу теж, як і агенти політичного впливу та численні лідери думок, які будуть просувати проросійські наративи. Цепочалося не вчора, і, очевидно, завтра теж не завершиться.

Коли Зеленський презентував план стійкості, він заявив, що відновлення кордонів Україні, очевидно, доведеться чекати ледь не до смерті Путіна. Якщо найближчим часом реалізація плану зустріне перешкоди, наслідки серйозними можуть бути наслідки?

Ситуація досить складна і характеризується наявністю великих проблем. Проблеми, які є в Україні, нікуди не зникнуть автоматично. Окрім предентації плану, президент закликав чесно обговорювати проблеми для пошуку рішень. Я не чекаю, що все буде легко, просто, зрозуміло. Проблеми будуть, і росіяни будуть намагатися їх посилювати. У війні на виснаження Україна може виснажитися швидше за Росію, тому що ресурсів України значно менше, як і можливостей, аби підтримувати таку війну.

Але не треба думати, що в РФ немає проблем – вони так само наростають. Ніхто не може сказати, де та точка, коли ці проблеми перетворяться на щось серйозне, що глобально вплине на характер бойових дій та їхні перспективи. Тому Україна має готуватися до різних варіантів, адже нікому невідомо, куди всіх заведе ескалація. Росія все активніше залучає різні маргінальні терористичні режими з метою їхньої підтримки, а сама таким чином включається в численні конфлікти за межею України, підтримуючи своїх партнерів та союзників. Привид Світової війни дуже довго висить над нами, і все це розуміють. І ніхто не може гарантувати, що в певний момент цей конфлікт не набуде глобального характеру, а Україна не стане в ньому одним з фронтів такої війни.

Тому робити якісь прогнози у цій ситуації – надзвичайно невдячна справа. Є багато варіантів, за якими може розвиватися ситуація. Вони можуть включати як спроби з боку партнерів заморозити війну в Україні і таким чином заспокоїти себе хоча б на деякий час, так і навпаки, коли конфлікт глобалізується раптово і з абсолютно непрогнозованими наслідками.

Варіанти є різні, і треба розуміти, що й обставини для України теж постійно змінюються. Коли тисячу днів тому починалася повномасштабна війна, давали 72 години на існування України. Зараз ситуація інша – це не означає, що вимальовуються дуже добрі перспективи, але все пішло геть не так, як прогнозували абсолютно всі в Україні, Росії та державах Заходу. Тому треба бути готовими до різних варіантів.