Дружина власника Playboy: як шукала Гефнеру дівчат, про шлюб і відверті зйомки в його будинку

У 20 років Кристал Гарріс відвідала вечірку в особняку Playboy, після чого її життя змінилося. Г’ю Гефнер помітив дівчину в натовпі, й вона стала однією з його «подружок». Кристал була змушена змагатися з іншими жінками за своє місце в високоієрархічній системі, однак швидко піднялася на вершину й отримала пропозицію вийти заміж. Але їй ставало дедалі складніше зрозуміти, ким вона є насправді.

Відверті зізнання Кристал Гефнер у книзі «Говори лише хороше. Як я вижила в Playboy і віднайшла себе»

Цієї зими українські читачі отримають унікальну можливість зазирнути за завісу життя однієї з найбільш обговорюваних пар світу завдяки мемуарам Кристал Гарріс, вдови засновника легендарного журналу Playboy Г’ю Гефнера, які вже викликали хвилю скандалів у США.

У своїй книзі під назвою «Говори лише хороше» Кристал Гарріс відкрито розповідає про життя з Гефнером, їхній шлюб, закулісся маєтку Playboy Mansion і зізнається у всьому, що залишалося прихованим від очей громадськості.

Viva.ua має можливість ознайомитися з фрагментами цієї сенсаційної історії та поділитися ними з вами ще до виходу книги в Україні.

Як Кристал жила у будинку Г’ю Гефнера

Ті рідкісні випадки, коли ми виїжджали з маєтку, часто траплялися тому, що Геф отримував за це гроші: сотні тисяч доларів, плюс витрати на проїзд, просто щоби показатися десь на людях. Це була наша перша велика поїздка разом. Це була подорож до Італії, а не якась куца поїздка до Веґаса на одну ніч.

Я дивувалася з того, що я відчувала, захищаючи його, коли спостерігала за її залицяннями. Я не просто захищала своє місце чи становище серед його подруг, а турбувалася про нього. Попри всю свою прагматичність і владу, він був наївний, забуваючи, що деякі люди хочуть просто використати його. Він не прикидався, він щиро не міг припустити й думки, що хтось може керуватися в спілкуванні з ним лише своїми інтересами. Я відчувала те, що важко назвати справжнім коханням до забуття, радше теплом, турботою, піклуванням, подібними до любові до друга чи далекого родича.

Утім, коли мова заходила, щоби поїхати з будинку, він прагнув зробити все можливе, щоб у маєтку було все, чого тільки ми забажаємо. Там проводили вечірки. До маєтку приходили знаменитості. Люди відчайдушно прагнули потрапити туди, де ми жили. Ми мали все.

Зрештою, я зрозуміла, що його миттєва гнівна реакція, коли я згадувала про подорожі, одноденні поїздки чи навіть про побачення, як у звичайної пари, можна пояснити тим, що за видимістю світського багатія, який літає лише класом люкс, ховалася людина, яка страждає на агорафобію.

Хоча Геф не любив нікуди виїжджати, він обожнював, коли його бачили в місті. Це була загадка. Тож час від часу, зазвичай у четвер, ми поміщали Гефа в безпечну бульбашку, щоб він міг показати нам себе, довести, що він усе ще мужчина. Ті з нас, які були його офіційними подружками, і всі інші дівчата, які в цей час жили в маєтку (була група дівчат, які постійно змінювалися, ночували в одній зі спалень чи в гостьовому будинку, перш ніж повертатися до свого звичного життя, на відміну від нас, які лишалися тут надовго), взували свої найвищі підбори, одягали обтискні сукні та застрибували до лімузина. Потім виходив Геф, одягнений у свій вихідний піджак із чорними шовковими лацканами.

Він мав при собі одноразовий фотоапарат, який можна купити в будь-якій крамниці з усіляким дріб’язком, і вмовляв нас позувати йому. Геф хотів, щоб ми на камеру виставляли все напоказ, задирали спідниці, розставляли ноги, не приховували нічого. Чимало дівчат велося на це, і я спостерігала, як камера робила дедалі більше до біса відвертих знімків — стоси й гори потенційного матеріалу для шантажу, який він, можливо, захоче використати. Також Геф вів маленьку чорну записну книжку, де занотовував імена всіх жінок, із ким коли-небудь підіймався до спальні.

Нещодавно я знайшла маленькі отвори по обидва боки величезного телевізора, в ногах ліжка, куди можна помістити приховані камери. Коли я спитала в нього про них, він просто знизав плечима.

— А тоді для чого вони? — запитала я.

— Колись я чимало знімав, — гордовито відказав він. — Я знімав годинні відео на касети VHS, сотні касет із сексом.

— А люди знали про те, що їх знімають? Я могла тільки уявити, що і хто може бути на цих касетах.

— Це моя спальня. Мій дім, — гримнув він роздратовано.

Коли я промовчала у відповідь, він почав ніби захищатися.

— Я знищив їх усі. Після випадку з Пам і Томмі.

Скандал із касетою, на яку записали секс Пам Андерсон і Томмі Лі, налякав його. Він розповів мені, що на деяких касетах було зафільмовано, як він спить із кількома жінками, деякими зірками першого ешелону. На інших були дикі оргії, також зі знаменитостями, політиками, бізнес-лідерами, деякі з них були одружені. Він назвав лише одне конкретне ім’я, відомої телеведучої, яка все ще працює на телебаченні і яку обожнюють в Америці, втім у маєтку вона стала жертвою.

Я знала, що за межами орбіти Playboy я не маю жодних перспектив. Мені було двадцять два роки, без диплому з коледжу, без роботи, без справжньої родини, на яку я могла б покластися, без нічого, що могло б дорівнятися до того казкового життя, яке я маю тут. У моїй голові пронеслася сотня думок, я втратила рівновагу. Я злякалася, що мене теж можуть вигнати і я не буду поруч із Гефом. Водночас мій страх клаустрофобії нестримно наростав, і мені було дедалі складніше приховувати його, надто на перервах між зйомками. Я могла усміхатися, а всередині на мене накочувала хвиля сум’яття, і що дужче я намагалася прогнати її, то більше мене накривала тривога. У мене починалася параноя. Ніякого особистого простору: всі дзвінки я здійснювала з вінтажного телефона в маленькій кімнатці, і всі могли почути розмову, бо на стелі був вентиляційний отвір, який з’єднувався з поверхами вище, а під дверима була помітна щілина. Геф завжди перебував десь неподалік. Я ніколи не наважувалася зачинити двері, боячись, що він подумає, ніби я відгороджуюся від нього або що я задумала щось погане. Нічого такого я не планувала, але я почала висловлювати розчарування, що лише наростало.

Я отримала все, про що колись мріяла. Я мала все, про що мріяла кожна дівчина, яка проїжджала крізь ці ворота, як і багато інших дівчат, які щодня закидали Гефа листами. Один раз на тиждень він виходив за ворота, щоб обдарувати натовп своєю широкою усмішкою та привітними обіймами.

Якби мене завтра видворили, крім мого одягу, не залишилося б жодних доказів мого існування, навіть ум’ятин на великому ліжку, де я спала. Я була впевнена, що мені знайдуть заміну вже за двадцять чотири години у вигляді іншої жінки зі ще світлішим волоссям, більшими цицьками та рівнішим носом.

Уперше я лягла під ніж хірурга для збільшення грудей у коледжі, тоді я працювала моделлю й усвідомила, що мені не вистачає принадності в цій частині. Моя мама порадила мені лікаря, того самого, який колись оперував її. Як вона висловилася, «трішки підправити» або «трішки підняти».

Усі дівчата вставляли імпланти, мали зроблені носи та відкачували жир — іншого шляху, щоб витримувати конкуренцію, не існувало. Цього ніхто не казав уголос, але мені було зрозуміло: якщо я хочу тут лишитися, я не маю іншого вибору. А надто в мене не було іншого вибору, якщо я прагнула отримати той важіль, що катапультував би мене на наступний рівень.

Геф мав здатність як піднести тебе, так і змішати тебе з лайном, часто навіть під час однієї розмови. Я звикла завжди триматися на межі, ніби тобі постійно щось загрожує. Але я не любила дивитися на те, як він так поводився з іншими жінками. Чомусь за них я відчувала більший гнів, ніж за саму себе.

Була одна важлива причина виходити в люди: Геф прагнув знайти свіжих дівчат. Інколи Геф когось виділяв. Траплялося, що обирала і я. Йому подобалося, щоби було п’ять дівчат, а я знала, що саме йому до душі. Насправді бути не самій у його спальні було величезним полегшенням, бо тоді не лише я займалася з ним сексом. Коли з ним спали й інші дівчата, я могла перепочити. Та й на вечірках завжди знаходилося безліч дівчат, які прагнули застрибнути до Гефа в ліжко. Вони підходили до мене на кожній вечірці, відчайдушно прохаючи, щоб я обрала саме їх. Я роздвоювалася: інколи мені хотілося відмовити їм задля їхнього ж добра.

Одного разу я згадала, що хочу віддати свою стару машину, яку мені подарував Геф, мамі. Я очікувала, що він усміхнеться й кивне головою, адже старі машини завжди комусь віддавали, щоб вони не займали місця в гаражі. Утім я помилялася. Він накинувся на мене:

— Я тут не для того, щоб утримувати твою родину.

Я миттєво відчула, що мене принизили. Я не мала на думці просити щось від нього, просто хотіла, щоб машина дісталася моїй мамі, а не пішла на благодійність. Він тонко нагадав мені, що я тут ніхто.

Так, правда, я терпіти не могла кожен божий день, але особливо я не переносила ранок п’ятниці. День виплат. Уперше я отримала гроші, коли ще тут жили близнючки, припускаю, вони хотіли приховувати це від мене якомога довше, але через кілька тижнів після того, як я переїхала, я почула, як вони говорили про те, що «отримують гроші від Гефа». Я вискочила в коридор, де вони стояли.

— Які виплати ви маєте на увазі? — запитала я. Неохоче вони пояснили, що по п’ятницах кожна з нас отримує гроші, які ми маємо можливість витратити на одяг, косметику чи прикраси, без яких ми не зможемо бути справжніми дівчатами Playboy. Ми самі можемо вирішувати, що купити, але тільки щось із цього списку. Утім ми мали йти й просити, щоб нам дали гроші.

Як вони одружились

Ми одружилися в новорічну ніч 2012 року. В останній день року. Мені було двадцять шість, йому було вісімдесят шість. Він був одягнений у чорний смокінг із рожевим тюльпаном на лацкані. На мені була ніжно-рожева сукня без бретелей, зі спідницею з м’яких рюшів, схожих на зів’ялі троянди, до самої підлоги. Рекламний агент із Playboy приніс стос весільних журналів, і я обрала першу-ліпшу сукню, яку побачила, коли розгорнула номер. Мені сподобалося те, що сукня рожевого кольору. Я сказала собі, що коли виходитиму заміж по-справжньому, то на мені буде сукня білого кольору. Уранці у день весілля я зробила допис у твітері: Сьогодні довгоочікуваний день, я  стану місіс Кристал Гефнер. Почуваюся дуже щасливою, везучою і благословенною. Обітницями ми обмінювалися під аркою з білих і рожевих квітів, прикріпленою до подвійних вигнутих сходів у самому серці маєтку Playboy.

Сходів, якими я наче ціле життя тому підіймалася в костюмі французької покоївки, перебуваючи в полоні чоловіка у шовковій сорочці, який очолював парад на все готових дівчат. Ми трималися за руки. Він видавався набагато старшим, ніж понад рік тому, коли подарував мені музичну скриньку з обручкою. Здавалося, наче час наздоганяв його. Його обличчя було блідувате, за цей час він трохи схуд і змарнів. Окрім нас, на весіллі було всього десять гостей. Було запрошено мою маму й вітчима Теда, за яким вона вже давно була заміжня і якого я дуже полюбила. Я дізналася про нього більше, і він виявився порядним чоловіком. Були ще брат Гефа з дружиною, а також кілька його друзів і родичів. Після церемонії ми випили шампанського й розрізали торт. Я пишалася тим, що ми організували все тихо й скромно, як миле старомодне весілля — на противагу пишному, рекламному святу з купою знаменитих гостей, яке спочатку запланувала машина Playboy. На той момент я вже не думала про те, що мій наречений був на шістдесят років старший за мене й що мої почуття до нього можна описати двома словами — «все заплутано». Я навчилася ставитися легше до всього, що відбувається в житті. Ще в грудні, за кілька тижнів до весілля, я отримала документи на шлюбну угоду від Гефа та фонду Playboy Foundation. Там не було нічого такого, що могло б мене здивувати: порівняно з його активами моя винагорода була зовсім мізерною. Фонд контролював більшу частину його статків, але не його самого. І вони не горіли бажанням віддати мені левову частку з його накопичень. Контракт складався з купи сторінок дрібнющого тексту, де було в деталях розписано, чого мені не можна робити. Вони навіть не забули зазначити, що я не маю права використовувати логотип із головою кролика. Я віднесла шлюбний контракт до юриста, щоб завірити його нотаріально.

— Я не можу вам дозволити підписати це, — сказав той. — Це повальна несправедливість.

Мені було начхати. Я не намагалася досягнути справедливості, я просто хотіла швидше покінчити із цим усім. Тож я звернулася до іншого юриста, який не став сперечатися, коли я сказала йому, що не хочу вести переговори. Він допоміг мені підписати його, а більшого я й не потребувала.

Після одруження все якось змінилося. Геф, здавалося, став більше мене поважати. І оскільки я перестала боятися, що мене виженуть із дому, то почала перетягувати на себе дедалі більше впливу й качати права. Я вже не була просто лялькою, якою можна крутити, як заманеться. Зникла напруга моєї непевності — тепер я достоту знала, що є повноправною частиною цього світу. Він знав це. Це знала я. Тож ми спокійно осіли. Коли до маєтку приходили гості, він представляв їм мене. Раніше я була непомітним реквізитом, про який говорили не більше, ніж про годинник на зап’ясті, і на який звертали увагу не більше, ніж на годинник. А тепер він питав: «Ви знайомі з моєю дружиною?». Я бачила в цьому прогрес. Здавалося б, нічого значного, але я відчувала, що це моя перемога.

У ті часи, коли до маєтку напливала сила-силенна подружок Playboy, ми всі разом виходили надвір, щоби поспілкувалися між собою, навіть якщо це було трохи поверхнево й завжди завчасно продумано. Попри те що ми всі були наснажені духом конкуренції та не прагнули поступатися одна одній, ми все одно тягнулися до якогось товариства. Нам хотілося знайти подруг, які особливо цінні, якщо проживають такий самий досвід, як і ми. Це був меч із двома гострими кінцями. Ми знали, що будь-яка дівчина радо зіштовхне тебе зі скелі, щоб зайняти твоє місце в будинку, але водночас ми хотіли мати подруг і нам не було з кого обрати, окрім як із цих дівчат. З-поміж усіх я можу назвати свою єдину подругу — Ембер. Її не запросили на весілля, позаяк Геф наполягав, щоби були присутні лише родичі та близькі друзі, тож подружкою нареченої стала Мері. Тільки-но я переїхала в маєток, я уважно прислухалася до того, що базікають інші дівчата, і мотала на вус, що тут прийнятно, а що категорично не можна робити. В їхніх розмовах важко було віднайти якесь раціональне зерно. Вони говорили про пластичну хірургію так, ніби це все одно, що зробити нові нігтики. Багато з них робили лабіопластику: укорочували статеві губи. «Я не хочу, щоб там щось теліпалося!» А от коли справа доходила до того, як удало влаштувати життя, ці дівчата видавали сповнені холодного прагматизму фрази, хоч такі репліки й могли звучати допотопно.

«Багато залежить від того, за кого ти вийдеш заміж», — казали вони. От що знала я: коли ти безгрішна, ти нікому не потрібна. Я бачила, як мої батьки проходили через це. Я сама пройшла через це. Коли ти живеш у нужді, думаєш, як протягнути від зарплати до зарплати, або залежиш від чиєїсь щедрості, ще й потім отримуєш докори за це; коли вони роблять так, щоб ти точно знала, що вони тобі допомагають, і ти маєш бути вдячною за це. Мені було знайоме це відчуття. І я знала, що, коли ти маєш гроші, ти автоматично отримуєш владу. Уся увага людей прикута до тебе. Коли ти фактично з дна пробиваєшся до вершини, ти вмить починаєш вважатися дуже цінною. Тоді я була місіс Гефнер, я мала хоча б щось. Я мала це ім’я. Я отримала печатку легітимності, якої в мене ніколи не було в статусі його дівчини. Ставши дружиною Гефа, я вмить відчула, що мені більше не потрібно з усім погоджуватися й потурати його найменшій забаганці. Я отримала більшу свободу дій, більше можливостей для самореалізації, втім я мала з розумом обирати, до чого мені прагнути.

Навіть попри те що ми були одружені, вся система маєтку, як і раніше, зосереджувалася на Гефові. Усе було облаштовано так, щоб задовольнити кожну його примху. І працівники всіляко полегшували йому життя. На вечірках вони поселяли певних дівчат у певні кімнати, ближче до нього; випивку подавали не раніше й не пізніше потрібного часу. Якщо він на когось поклав око, то робили все можливе, щоб ця дівчина затрималася на вечірці й потім піднялася до його спальні разом із нами. Напередодні вихідних працівники його офісу перебирали сотні світлин дівчат і обирали тих, які, на їхню думку, заслуговують отримати запрошення на вечірку — один із працівників п’ять років тому так само обрав мене. Вони контролювали, щоб конверт «на пальне» не був порожній. І найголовніше, що всі брали участь у цій чудасії, ніби все, що вони роблять, цілком нормально. Ніби немає нічого мерзенного в торгівлі жінками, у тому, щоб обирати їх як закуски до меню. Просто звичайний день у маєтку Гефа.

Після одруження порядки в домі не змінилися, чим я була достоту задоволена. Бути дружиною Гефа в чомусь — це певна робота, така сама як і бути його дівчиною. Суть її полягала в тому, щоби підтримувати міф про Playboy і образ самого Гефа й бути всім, чим він забажає, щоб ти була, щомиті, повсякчас. Це була робота, на якій мене підвищили. Відтоді як я втекла, нічого не змінилося, але той факт, що я покинула його будинок, змінив ставлення Гефа до мене. Я зачепила почуття його самоцінності. Він був чоловіком, якого жодна жінка не могла покинути, а мені вистачило снаги, тому він став поважати мене, хоча Геф і не знав, що таке повага до жінок. Ні на крихту. У його ставленні до жінки, навіть під лупою, не можна було розгледіти повагу. Мені ще здавалося, що він злегка боїться, щоб я знову не збаламутила його панівного становища. Мені ще сильніше довелося фільтрувати оточення Гефа. Усі від мене чогось хотіли. Якщо хтось приходив на якусь подію в будинку, то шукав мене, щоби перекинутися слівцем. На 99,9 відсотка вони прагнули через мене дістатися до нього. Ніхто не хотів поговорити зі мною просто заради мене. Для них я була ні чим іншим, як драбиною до Гефа.

Одного разу на кіновечір хтось із постійних гостей привів нову людину — милу літню жінку, невисоку, але міцної статури, яка видалася мені доброзичливою і прихильною. Наприкінці вечора всі підійшли до мене, щоби представити нову гостю — тій було дев’яносто років, вона щодня займалася йогою і написала про це книжку.

— Ось моя книга, — промовила вона, простягаючи мені примірник. — Це тобі.

Я була зворушена, це було так незвично, щоб людям було не байдуже на мене, на мої вподобання. Утім, коли вони роз’їхалися по домівках, я розгорнула книжку й побачила, що вона підписана для Гефа й містить довгу приписку про те, що вони будуть раді, якщо він допоможе просунути її в маси. Я згорнула книжку, відклала її та почала докоряти собі за те, що мені так легко замилили очі. Не минало й вечора, щоб не трапилося щось подібне. Мені це все остогидло. Тож я була змушена відгородити себе стінами. Я усміхалася й грала роль дружини та господині, але насправді тримала безпечну відстань між собою і всіма іншими. Усі мали якийсь мотив. Ця дивна зміна ролі для мого ж захисту призвела до того, що я стала захищати й Гефа. Я як його дружина стала опікуватися порядком у маєтку. Десятиліттями тут панував гармидер і безладдя. За стінами маєтку я не мала роботи, тож, оскільки він став моїм постійним домом, я почала вити в ньому своє родинне гніздечко. Я перебрала гори фотографій, альбомів, відео та пам’ятних речей. Спадщина Гефа була в повному безладі, а до неї тепер належала і я.

Гефу дарували достобіса всього — це були дійсно дорогі речі від талановитих митців, корпорацій, знаменитостей, навчальних закладів. Один лікар навіть подарував йому пасмо волосся Майкла Джексона. Коли Геф отримував якийсь презент, він просив працівників покласти його до «сховку подарунків». Коли я пішла перевірити подарунки на мільйони доларів, які мали зберігатися в маєтку, я їх не знайшла. Його сховок був порожній, за винятком кількох дрібничок, які не мали особливої цінності: дитячої музичної скриньки, кількох дешевих снігових кульок, непримітних сувенірів із кінофільмів. Мені не вистачило сміливості сказати йому, що його подарунків нема, що люди, яким він так довіряв, зрадили його. Я сказала про це Дженніфер, новій секретарці, яку найняли, щоб допомагати Мері. Мері була майже одноліткою Гефа, але вона, як і він, не збиралася йти на пенсію. Дженніфер стала моєю близькою подругою. Тямуща й майже мого віку, вона стала першою жінкою в маєтку, яка, як мені здавалося, була на моєму боці. Вона вельми вдало розділяла своє професійне та приватне життя. Дженніфер, на противагу Мері, не втягувалася в якісь драми дівчат. Вона сприймала свою роботу просто як роботу. І цим мені щиро подобалася. Я попросила Дженніфер не казати Гефу, що всі його цінні подарунки вкрали. Це розбило б йому серце. Його співробітники, які мали були йому як члени родини, як друзі або як особливі гості, витягнули звідти все, хоча й не було жодного способу підтвердити здогадки. Я знала, що він навряд чи вже підніметься до свого сховку, тому вирішила тримати це від нього в секреті. На дверях сховку я поставила замок, і коли Гефу дарували щось цінне, я систематизувала все і вносила до комп’ютера, натякаючи співробітникам, що його адвокат має копію документа з усім, що лежить у сховку, і ключ зберігає в себе довірена особа, тобто я. Він занадто довіряв своїм співробітникам. Він підписував купи документів, навіть не дивлячись, що саме йому дають на підпис. Я намагалася його надоумити.

— Ти бодай переглядаєш, що це за документи? — запитала я. — Гадаю, тобі не завадило б знати, що саме ти підписуєш.

— Нам треба довіряти людям, які працюють на нас, — байдуже відказав він.

Я думала про сховок, що тепер стояв пусткою: мене із моїм чоловіком об’єднувала одна спільна річ — ми сліпо довіряли людям. Різниця полягала лише в тому, що я була впевнена, що всім довкола від мене тільки те й треба, що скористатися мною, але водночас у кожному я бачила щось хороше. А Геф і уявити не міг, щоб хтось мав нахабство перечити йому, чи обкрадати його, чи не поважати. Його невігластво було його даром. Коли він став верзти щось незв’язне й засинати посеред ігор чи кіновечорів, ми вирішили перевірити його запаси «на випадок кінця світу».

Я відчинила його спеціальну шафу в спальні, щоби поглянути, чи лишилося там щось: не було нічого. Колись повні пляшечки зі знеболювальними засобами були порожні. Рівень його залежності, його безрозсудність і те, який вплив на нього мали речовини, змусили всіх пильнувати доступ Гефа до них. Запаси «на випадок кінця світу» перестали поповнювати. Після того як почастішали випадки смертей знаменитостей через лікарів, які давали їм пігулки в необмеженій кількості, люди з його оточення стали обачнішими. Нам доводилося видавати йому опіати так само, як він давав нам — у контрольованих дозах. Щойно ми одружилися, я поклала край принизливому ритуалу з випрошування грошей. Натомість я попіклувалася про те, щоб напряму отримувати свої гроші, а не простягати долоню для пожертви, як жебрачка. Я подала до офісу номери моїх кредитних карток, щоб гроші мені надходили на них. Це додало мені трішки більше самоповаги, і я не переставала відкладати кожну копійку.

За умовами шлюбного контракту, раптом так станеться, що ми розлучимося, я йду фактично з порожніми руками. Тож я заощаджувала й навчилася інвестувати у фондовий ринок. Я створила ТОВ, вивчила нерухомість і придбала спочатку один будинок, а потім іще один із ремонтом, який я могла б перепродати або здавати в оренду. Я дізналася про пасивний дохід і робила все можливе, щоб забезпечити собі різні джерела заробітку. Я працювала діджеєм щосуботи у Веґасі, в клубі Hard Rock, за 7500 доларів. Геф відвозив мене туди вранці, він не забороняв мені підзаробляти в такий спосіб за умови, що до кіновечора я вже буду вдома. Я розвивала свої соціальні мережі. Я вивчила нові криптовалюти та почала формувати окремий фінансовий портфель. Отримала кілька брендів-спонсорів. Я наполегливо працювала над тим, щоб стати успішною бізнес-леді, тож у результаті мала дохід з оренди нерухомості й денної торгівлі, ділові партнерства в таємниці від усіх. У плані фінансової безпеки я пообіцяла собі більше ніколи в житті не покладатися ні на кого, окрім себе. Хоч як було нелегко, але я досліджувала це питання, я вчилася.

Я почала просувати сторінки Гефа в соціальних мережах: я вчила його писати твіти, але зруштою самотужки публікувала твіти за нього. Йому сутужно давалися сучасні технології, і я розуміла, що все, що він опублікує, стане його спадщиною, частиною його історії. Я також мала слово у виборі дівчат Playmate, яких він розглядав для журналу, вивчаючи звужене коло кандидаток. Дані про них мені надсилали нові редактори. Він став покладатися на мене ще більше.

На початках моя роль дружини полягала в тому, щоби бути поруч із Гефом: блискуча білявка, яка завжди ходить із ним під ручку, розкішна, його аксесуар, який ніколи не розтуляє рота. Але незабаром я почала ходити з ним під руку, щоби підтримати його, і коли ми були на людях, ніхто й припустити не міг, що здоров’я починає його підводити, що він може розгубитися. Я підтримувала його якомога непомітніше, щоб ніхто ні про що не здогадався. Він довіряв мені, і мене це тішило. Я не хотіла підвести його. Він почав залежати від мене фізично, а також довірив мені свою найбільшу таємницю, про яку нікому не можна було дізнатися: його поважний вік давався взнаки, і навіть юрби молодих дівчат не могли зарадити цьому або зробити так, щоб уникнути цього. Звісно, всі довкола знали, скільки йому років, але моє завдання було зробити так, щоб він вірив, що ніхто їх не помічає. До того ж я почала відчувати певну відповідальність за непохитність його місця у світовій культурі. Він був Г’ю Гефнером — іконою, легендою; я не хотіла, щоб чоловік, яким він ставав із роками, знищив образ того, ким він був в очах інших. Це був нелегкий шлях.

Я мала бути ідеальною дружиною з не менш ідеальним тілом. Мені це вдавалося. Я працювала як проклята, щоб відповідати образу взірцевої дружини. Зв’язок між нами тільки міцнішав, і ми прикидалися, що графік життя в домі можна легко за потреби скоригувати. Здебільшого ми так і чинили, позаяк він почав швидше втомлюватися. Він ставав менш жорстоким. Йому подобалося, що я перебирала всі альбоми, а коли я їх упорядковувала, він сидів і гортав їх один за одним, розповідаючи мені історії, які трапилися з ним десятки років тому. Мені подобався цей бік його характеру. Він був немовби старий дідуган, який розповідає купу всіляких історій, почасти вельми пікантних. Він не перестав бути нарцисом, який турбується лише про свої потреби й свій комфорт, але коли Геф починав розповідати історії, які зринали в його пам’яті від перегляду сторінок зі світлинами, він час від часу ставав самим собою, можливо, навіть трохи вразливим. Ми годинами працювали пліч-о-пліч і ставали ріднішими, нам було дедалі затишніше в товаристві одне одного. Ми оголили одне одному частини себе справжніх. Це було мені навдивовижу. Ми провели стільки часу разом, і лише після того як побралися, по-справжньому пізнали одне одного. А потім я занедужала.

Фото: instagram.com/crystalhefner