Ядерний конфлікт. Чи зупинить Трамп тандем Росії та КНДР?

Відкрита агресія Росії проти України набула нових якісних ознак після вступу у війну Північної Кореї. Саме так варто розглядати участь військових формувань КНДР у протистоянні із ЗСУ, й немає особливого значення, йдеться про Курську область РФ чи власне територію України. Важливо насамперед те, що на додачу до тисяч контейнерів зі зброєю до Росії поїхали тисячі солдат КНДР. Міністр закордонних справ Північної Кореї під час нещодавнього візиту до Москви заявила, що КНДР буде поруч із Росією до перемоги в її «священній війні». Тим часом парламенти обох країн ратифікували підписану в червні угоду про стратегічне партнерство, умови якої фактично передбачають оборонний союз. Сама ця угода, а також дії КНДР є брутальним порушенням резолюцій РБ ООН щодо Північної Кореї, і тому були різко засуджені не тільки Україною, а й на рівні «сімки», ЄС і НАТО. Щоби передбачити наслідки цього кроку, важливо зрозуміти мотивацію сторін і спрогнозувати їхні можливі подальші дії.

Після приходу до влади в Росії Путін послідовно протягом більш як двох десятиліть вибудовував відносини з КНДР. Починаючи з 2000 року, ще навіть до того, як він був «обраний» президентом із благословіння як Бориса Єльцина, так і Білла Клінтона, Путін відвідав КНДР і уклав договір про дружбу, добросусідство та співробітництво з батьком нинішнього її очільника Кім Чен Иром. Саме 2000 року Північна Корея отримала першу невелику кількість збагаченого урану. Відтоді Москва та Пхеньян рухалися в напрямку стратегічного партнерства, яке сьогодні набуло безпрецедентного характеру фактичного оборонного союзу. Для Росії КНДР є ідеальним інструментом впливу на безпекову ситуацію у Східній Азії — зоні винятково важливих інтересів як США, так і ЄС та КНР. Користуючись фобіями Кім Чен Ина, його фактичною ізоляцією та бідністю КНДР, стимулювати або, навпаки, уповільнювати агресивну риторику й дії Пхеньяна є нескладним і відносно недорогим завданням. Тим часом вигода очевидна: через залучення Північної Кореї цілком можливо тримати в напрузі Сполучені Штати та їхніх союзників, а також доводити Китаю свою цінність і «стратегічну далекоглядність».

З погляду КНДР, присутність у регіоні збройних формувань армії США є загрозою існуванню режиму Кім Чен Ина. Тим більше, що протягом останніх чотирьох років поступово активізувався безпековий діалог у трикутнику США—Південна Корея—Японія. Продовження ракетної та ядерної програм потребує ресурсів, а Китай, який завжди був основним торговельним партнером і джерелом допомоги, виступає проти ядерної програми КНДР.

Важливо взяти до уваги, що після років пандемії економіка КНДР 2023 року зросла на 3,1%, торгівля — на 74,6% (2022-го — на 123,9%), експорт — на 104,5%, імпорт — на 71,3%, а серед основних торговельних партнерів беззаперечним лідером залишається Китай, але також Нідерланди та Польща, нехай і з невеликими об’ємами. Звісно, баланс поточного рахунку — не на користь КНДР, але ця країна вочевидь прагне покращити свою економічну ситуацію. Стратегічні відносини з Росією, котра не дотримується санкцій і готова нарощувати як економічну, так і військово-технічну співпрацю з Північною Кореєю (хоча як постійний член РБ ООН мала б чітко дотримуватися санкційного режиму), є надзвичайно важливими для Пхеньяна. Крім інших чинників, партнерство з Росією також відкриває можливість для маневру в складних відносинах із КНР. Загибель певної кількості солдат КНДР у війні проти України не є перепоною для Кім Чен Ина, а експорт значних обсягів зброї є безумовно вигідним.

Японія категорично засудила відправлення північнокорейського контингенту на територію РФ. Відбулись активні консультації у двосторонньому й тристоронньому форматах із США та Південною Кореєю, посилено заходи спостереження за військовою активністю КНДР. У Токіо чітко усвідомлюють ескалацію потенційної небезпеки, пов’язану з отриманням КНДР від Росії новітніх технологій у галузі ракетобудування, досвіду ведення сучасної війни, зокрема із застосуванням дронів, та підготовкою до можливих провокацій на кшталт запуску балістичних ракет у бік Японії. Протягом трьох минулих років КНДР здійснювала регулярні пуски ракет різного класу й дальності, які могли загрожувати Токіо. У столиці Японії навіть двічі оголошували про ракетну небезпеку. Агресивні дії КНДР є однією з основних причин реалізації програм переозброєння Сил самооборони та створення технічних можливостей не лише для удару у відповідь, а й для превентивного удару в перспективі. Водночас у Токіо є чітке розуміння, що збройний конфлікт із КНДР цілком може перерости у справжню війну, в яку можуть вступити, згідно з договірними зобов’язаннями, Китай та Росія. З іншого боку, не лише в Японії, а й загалом у регіоні Східної Азії активно обговорюють сценарій, за якого нова адміністрація США ухвалить рішення утриматись від участі в іще одному конфлікті (на Корейському півострові), та ще й з поганою історією в ретроспективі. Якщо КНДР справді отримає, як прогнозують, технології виробництва МБР із дальністю, що дасть змогу досягати території США, це означатиме високу ймовірність повномасштабного ядерного конфлікту. Наразі не є очевидним, який саме сценарій влаштовуватиме Дональда Трампа.

Найвразливішою стороною з погляду ескалації безпекової ситуації в регіоні з огляду на участь КНДР у війні проти України є Південна Корея. Попри потужний оборонний комплекс, військовий контингент США на своїй території та цілодобове спостереження за будь-якою військовою активністю на території КНДР у Сеулі не можуть не враховувати надзвичайної близькості північнокорейських засобів ураження та вразливості території РК. Незважаючи на багаторічні зусилля Сеула з нормалізації відносин, наразі Пхеньян вдався до кроків, які повністю знищили всі лінії комунікацій між Північчю та Півднем. Ким Чен Ин проголосив Південну Корею ворогом номер один. Окрім ракетної програми КНДР, стурбованість Сеула викликає й програма зі створення виробництва дронів, які можуть стати серйозною загрозою з урахуванням досвіду застосування Росією «шахедів» проти України. Наразі Південна Корея також проводить консультації та переговори зі США та Японією для вироблення спільних кроків у разі неочікуваної ескалації. Звісно, ключовою є позиція США, які мають зобов’язання захищати Південь. На думку японських експертів, Ким Чен Ин є непередбачуваним і поводиться дуже зухвало, постійно провокуючи РК. Це може свідчити про наявність певних домовленостей, насамперед із Росією. Вкрай важко прогнозувати, яку причину може вигадати очільник КНДР для атаки на Південь, як це вже було в історії. Тут не забули, що в першій конституції КНДР від 1948 року її столицею було названо Сеул. Занадто багато аналогій проглядається в сучасній ситуації з подіями на Корейському півострові у 1947–1950 роках, включно зі слабкою спроможністю ООН протистояти спробам розв’язування конфліктів.

У нинішній ситуації Китай обрав позицію невтручання. Всі коментарі стосовно участі солдат КНДР у війні проти України зводяться до того, що КНР не може впливати на відносини двох суверенних держав — Росії та Північної Кореї, й тому утримується як від схвалення, так і від засудження їх взаємодії. Пекін, за словами офіційних осіб КНР, «послідовно виступає за припинення бойових дій і встановлення миру». Така позиція КНР розглядається в регіоні як безвідповідальна для країни, що претендує на роль глобального світового гравця.

Насправді, як вважають обізнані із ситуацією в Пекіні фахівці, Китаю зовсім не подобається втягування Північної Кореї у війну. Основним інтересом Китаю, що перебуває в центрі його зовнішньої політики, є економічний чинник. На сучасному етапі економіка КНР — далеко не в найкращій формі (експерти-економісти звертають увагу на непропорційне зростання ідеологічних чинників у регулюванні інвестиційної, монетарної та виробничої політики, ніж власне економічних). За цих умов війна у Східній Азії, та ще й із залученням «зовнішніх» гравців — США та Росії, загрожує кризою світового масштабу, в якій не буде переможців. З іншого боку, допоки не відбудеться діалог із новою адміністрацією США, Китай не має стимулів для втручання у відносини двох своїх стратегічних партнерів, які ведуть війну проти третього.

Безперечно, центральною в проблемі Північної Кореї є позиція США. У 2018–2019 роках Дональд Трамп тричі зустрічався з Кім Чен Ином, проте суперечності стосовно ракетної та ядерної програм КНДР тоді подолати не вдалося. Відтоді Пхеньян припинив контакти з Вашингтоном. Нинішня ситуація відрізняється від реалій першої каденції Трампа. Тоді проблему Північної Кореї можна було розглядати більш-менш незалежно від інших викликів США у стратегічно важливих регіонах світу. Проте зараз вона стає тісно пов’язаною з війною Росії проти України в Європі, відбувається на тлі значного погіршення відносин із Південною Кореєю, що загрожує всій Східній Азії, і все це — ще без урахування розвитку співпраці КНДР з Іраном.

Росію та КНДР єднає переконання, що Захід в особі США й НАТО є екзістенційною загрозою для їхніх режимів, і Росія намагається скористатися цією «єдністю» для виборювання собі місця на геополітичному Олімпі, зокрема за рахунок військового потенціалу Північної Кореї. Зі свого боку, КНДР у такий спосіб отримує додаткові й досить міцні, з погляду Кім Чен Ина, гарантії безпеки. Вочевидь, заради своєї мети Росія більше не стримуватиме ядерних амбіцій КНДР, як робила це раніше, й тим самим надасть поштовх ядерному розповсюдженню, яке за такого сценарію здається неминучим.

Чи зможуть США контролювати цей вид ескалації, якщо навіть у простішій ситуації їм це не вдалося? На думку японських аналітиків, перетинаючи найнебезпечнішу межу з усіх можливих, Путін фактично іде ва-банк, аби продемонструвати неспроможність міжнародного порядку, що ґрунтується на правилах, виконувати функцію підтримання міжнародного миру, якщо окремі «круті» держави повстають проти нього. Робиться висновок, що політика «контрольованої ескалації», яку США здійснювали щодо агресії Росії проти України, не призвела до позитивного результату. Затягування з наданням Україні всієї необхідної зброї дало змогу Путіну реалізувати план щодо втягування у війну КНДР, і тепер «контролювати ескалацію» потрібно буде відразу і в Європі, й у Східній Азії. В умовах реальної ядерної загрози варто припинити помилятися. Час для перевірки геополітичних теорій вичерпано. Треба діяти.