Джейн Остін на обкладинці-ребусі The Economist: до чого тут Трамп та праворадикали

Портрет британської письменниці Джейн Остін на обкладинці The Economist - поряд з електромобілями, Сатурном, символом долара та юаня та іншими символами наступного року – викликав ступор у знавців-дешифраторів обкладинок The Economist.

Сам журнал у своїй редакційній статті, чи то абсолютно серйозно, чи то додаючи загадковості, пояснив: у міс Остін, однієї із найвідоміших письменниць, ювілей – 250 років. І відзначатимуть його з розмахом у всьому світі.

Для США - це подія, яка за значимістю не поступається ядерній загрозі (на обкладинці The Economist у вигляді атома), бо Остін за останні 20-30 років для деяких американців стала більш значимою, ніж Тарас Шевченко для українців. Автор так званих романів про мораль, місцями сатиричних (хоча для більшості це все ж таки любовні романи), перетворилася на символ – символище! - традиційного укладу, об який сучасні американці часто витирають ноги.

У її романах головні героїні – жінки та дівчата, здебільшого скромні та розважливі. А головні герої-чоловіки – шляхетні, розумні та надійні. Є, звичайно, і персонажі з непристойною поведінкою, але вони зазвичай одержують по заслугах. Все це присмачено неабиякою часткою сарказму гострого пера Джейн Остін - але він лежить глибоко, так що на поверхні лише історія про гідну дівчину, яка бачить сенс життя в тому, щоб вийти заміж за гідного джентльмена, а гідний джентльмен шукає гідну дівчину.

Для нинішніх надтолерантних до статевого питання США все це нудно… могло бути, але ні. Передова країна, виявляється, таємно мріє про такий собі домострой, де чоловік - глава сім'ї, дружина в усьому йому підкоряється, а кругом поспіль білі леді і джентльмени.

Гордість Трампа проти чутливості Байдена

І тут можна поговорити і про другу причину, чому Джейн Остін опинилася на обкладинці авторитетного The Economist: культ письменниці (ми вже сказали) і трактування її романів під час останньої виборчої президентської кампанії.

Так-так, чепці та циліндри і «я б охоче вибачила йому його гордість, якби він не поранив мою» (роман «Гордість і упередження») абсолютно незбагненним чином були задіяні в протистоянні Трампа та Байдена/Гарріс. Коментатори американського плебісциту відразу видали базу: «Гордість і упередження» - це про Трампа, а ще один твір Джейн Остін «Розум і чутливість» - про Байдена.

- Трамп - це лише слова і мало суті. Він вболіває за владу, а не керування. Управління в Америці вимагає компромісу, а компроміс не входить у словниковий запас Трампа. Таким чином, він не є гідним лідером... Підхід Трампа - це сама суть «Гордості та упередження». Його ставлення до союзників Америки по НАТО, людей, з якими ми перебудовували світ після Другої світової війни, демонструє ту саму зарозумілість, - ділився в соцмережах історик і художник Джон Хендерсон. - Проти цього – «Розум і чутливість» президента Байдена. Байден успішно запровадив вакцини від COVID-19. Він також сприяв розплутуванню наших логістичних ланцюжків через пандемію. Байден успішно відстоював демократію, захищав Україну від російської агресії, не спровокувавши Третьої світової війни… Байден вірить в Америку; він служив країні як державний службовець понад 40 років. Він готовий іти на компроміс, щоб просувати країну вперед.

«У листопаді 2024 року Америці не потрібні гордість чи упередження Трампа; їй потрібні почуття та чутливість, справді проникливість Байдена», - стверджували лідери думок, проте реальність виявилася іншою. Двісті років тому можна було охнути і позбутися такої несправедливості. Зараз леді та джентльмени йдуть до суду чи стирають пальці до крові, друкуючи принизливі коментарі в інтернеті. Іноді стріляють, але зазвичай мимо, і зачеплене вухо опонента стає повноцінним елементом виборчого процесу.

«Небезпечно розумні» читають класику

У середині 2010-х ім'я Джейн Остін пронеслося над рядами ультраправих націоналістів США, любителів підбурювати та провокувати. Чому радикали раптом прониклися інтересом до британської літературної класики – щодо цього є кілька версій, які самі праві не підтверджують і не спростовують.

Основну думку висловив у 2016 році Майло Яннопулос, колишній редактор альтернативно-правої платформи Breitbart News: прагнучи відрізнити себе від своїх кузенів-«скінхедів» з-поміж прихильників переваги білої раси, альтернативні праві люблять демонструвати інтелектуальну перевагу.

"Скінхеди, здебільшого, - це малоінформовані, низькоінтелектуальні головорізи, спричинені азартом насильства та племінною ненавистю. Альтернативні праві - набагато розумніша група людей, що, можливо, пояснює, чому ліві їх так ненавидять. Вони небезпечно розумні", – заявляв Яннопулос.

Також дослідники цієї феноменальної популяризації жіночої письменниці виділяють й інші моменти, які могли зацікавити не лише радикалів. Наприклад, у її романах панує «сексуальна чистота», яка нині рідкісне явище і в книгах, і в кінематографі, і в житті – сумують за нею і молоді пані, і поважні матрони. Та що там! Чоловіки теж мріють, щоб його обраниця була безневинна, а дружина цнотлива. У Остін немає фемінізму (насправді він є – але треба думати про те, коли її читаєш, а не чекати, коли ж справа закінчиться весіллям. - Ред.), гендерної невизначеності та інших неоднозначних атрибутів сучасності, там все чітко: чоловік хоробрий, розумний, діловитий (і бажано з обличчям британського актора Коліна Ферта, який найбільш яскраво втілив образ містера Дарсі в кінематографі), жінка – красива, слабка, чий світ обмежується домом та сім'єю.

До речі, на початку минулого століття суфражистки марширували вулицями Лондона на підтримку прав жінок, несучи плакат із зображенням Джейн Остін та вимагаючи права голосу для «слабкої статі». Виглядає дивно, але протестувальники були впевнені: Остін, напевно, була б на боці освічених жінок своєї епохи, які прагнули розширити виборчі права.

Зараз, схоже, плакат із Джейн Остін готові нести ультраправі, які борються за «скріпні сімейні цінності». А звідси – рукою подати до домострою та «жінка не людина, а друг людини».

Втім, що насправді мали на увазі в журналі The Economis, поміщаючи на обкладинку Джейн Остін, – так і залишається таємницею, що інтригує.