Квіти до Меморіалу жертвам Голодомору. Ексрадник президента розказав, хто запровадив традицію

З приходом на Банкову третього президента України Віктора Ющенка вшанування жертв Голодомору, яке цього року відзначається 23 листопада, було внесено у програми для іноземних делегацій. Про це у своїх спогадах, які опубліковані на «Главкомі», розповів екскерівник служби протоколу Георгій Чернявський.  

За словами Чернявського, вшанування жертв Голодомору іноземними делегаціями стало основним елементом змін до протоколу, які вніс президент Ющенко.  

Як зазначив колишній головний прототоліст України, спершу це було покладання квітів до пам’ятного знаку на Михайлівській площі, а невдовзі, коли звели меморіал жертв Голодомору, «Свічу», – до цього меморіалу. 

Історія Голодомору

Голодомор – це геноцид української нації, вчинений керівництвом Радянського Союзу в 1932–1933 роках, аби упокорити українців, остаточно ліквідувавши український спротив радянському режиму.   

6 липня 1923 року було утворено Союз Радянських Соціалістичних Республік, до якого увійшла й Українська Соціалістична Радянська Республіка. Союзний договір передбачав повну рівноправність республік, проте Україною фактично керував Кремль.  

У 1928 році керівництво СРСР оголосило курс на «колективізацію». Селян почали насильно заганяли у колгоспи шляхом терору та пропагандистської війни з незгодними, на яких режим вішав ярлики «куркулі», «буржуазні націоналісти», «контрреволюціонери» та знищував цих людей.

Політика комуністичного тоталітарного режиму викликала опір українського народу. Історики зафіксували близько 4 тис. масових виступів селян на початку 1930-х років проти колективізації, політики оподаткування, пограбування, терору та насильства. Не бажаючи втратити Україну, радянський режим вибудував план винищення частини української нації, замаскований під плани здавання хліба державі. 

На початку 1930-х років політика колективізації в Україні зазнала краху. Селяни масово покидали колгоспи. Для збереження колгоспів і майна у руках держави режим 7 серпня 1932 року прийняв репресивну постанову, яка в народі отримала назву «закон про п’ять колосків». Постановою ЦВК і РНК СРСР  все колгоспне майно прирівнювалося до державного. Голодних селян за збирання в полі залишків урожаю карали ув’язненням на 10 років з конфіскацією майна або розстрілом.  

Кремль створив умови життя, розраховані на знищення частини української нації, шляхом повного вилучення всіх продуктів харчування. Постанова ЦК ВКП(б) і Раднаркому СРСР від 22 січня 1933 року за підписами Сталіна і Молотова заблокувала українців в межах голодуючої території, заборонивши виїзд із УСРР і Кубані за хлібом. До жодного іншого адміністративного регіону СРСР чи республіки подібного рішення не було застосовано.

Сталінський режим проголосив голод в Україні неіснуючим явищем і відмовився від допомоги, яку пропонували численні неурядові організації, зокрема закордонні українські громади та Міжнародний Червоний Хрест. Навесні 1933 року смертність в Україні набула катастрофічних масштабів. Пік Голодомору припадає на червень. Тоді щодоби мученицькою смертю помирало 28 тисяч осіб, щогодини – 1168 осіб, щохвилини – 20.  

Все це відбувалося за наявності великих запасів зерна у централізованих державних резервних фондах та масштабного продовольчого експорту.

Радянський Союз намагався вмовити міжнародну громадськість «не помічати» масового вбивства українців за допомогою пропаганди та підкупів окремих журналістів, але пам’ять народу є незнищенною, і з становленням незалежності України заборону говорити про Голодомор було зірвано.

У 2006 році Законом України «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні» Голодомор визнано геноцидом українського народу. У 2010 році постановою Апеляційного суду міста Києва доведено геноцидний характер Голодомору, намір Сталіна, Молотова, Кагановича, Постишева, Чубаря, Хатаєвича, Косіора знищити частину української нації.