Війна і сифіліс. Делікатна розмова про інтимне здоров’я українців

«І де той ваш коронавірус?», – запитують колишні «ковідоскептики» під час війни. Про щеплення від грипу, схоже, забули навіть ті, хто робив його з року в рік. Таке лековажне ставлення до здоров’я у складні часі помітно хвилює медиків. Про це йшлося зокрема у матеріалі «Главкома» Рак, війна та гроші: що змінилося у лікуванні онкології?.

Чимало людей дійсно живе кожен день, як останній. Хтось не переймається тривожними симптомами, хтось нехтує звичайними правилами безпеки, а хтось взагалі перестав обмежувати себе у задоволенні. Саме про цю категорію пацієнтів мова піде далі…

Люди не хочуть втрачати можливість розслабитися, визнаєь Оксана Сіра, дерматовенеролог вищої категорії, колишня завідувачка Львівського обласного шкірно-венерологічного диспансеру.

Проте розмову з «Главкомом» лікарка з 40-річним стажем роботи починає не з критики легковажних пацієнтів, які занедбують своє здоров’я. Вона звертає увагу на системні проблеми в українській медицині, які не сприяють покращенню здоров’я громадян, зокрема і в сфері лікування інфекцій, що передаються статевим шляхом.

Рішенням від 6 лютого Львівська облрада реорганізувала шкірвендиспансер, фактично він перестав існувати як окремий заклад, його приєднали до Львівської обласної клінічної лікарні. Необхідність такої реорганізації чиновники пояснили тим, що Національна служба здоров'я з 2024 року не укладає угоди із закладами, які пропонують монопакет медичних послуг. Водночас послуги диспансеру досі так і не стали для пацієнтів безоплатними: ані аналізи, ані консультації лікарів. «Ми свідомо перейшли на півставки з метою збереження дерматологічної служби, оскільки штатний розпис Центру дерматологіі складав лише 1/2 попередніх посад», – зазначає Оксана Сіра.

«Суттєве підвищення захворюваності на венеричні хвороби відбувається тоді, коли є проблеми соціального характеру»

Інфекції, що передається статевим шляхом (ІПСШ), традиційно вважаються у суспільстві чимось ганебним – тим, чого треба соромитися. До вас йдуть, як до стоматолога, в останній момент, коли вже терпіти нема сил?

Давайте розберемося, чому ця тема загалом така заборонена, така сороміцька? Тому що кожна людина вважає себе хорошою і не хоче за собою пам'ятати якісь нехороші вчинки, – тому напевно ця тема дискомфортна.

Напевно, що дискомфорт вносило і те, що за радянських часів обов'язковим було повідомити, якщо у людини діагностовано ІПСШ: у санстанцію, наприклад. Крім того, такий пацієнт мусив привести абсолютно всіх своїх статевих партнерів. З одного боку, це правильно, щоб люди не страждали. З іншого – до інтимного життя людини не можна підключати суспільство.

Наприклад, була така історія. Дівчина 18-19 років з мамою приходить до нас. Вона десь здавала аналіз крові, і у неї під час обстеження виявили позитивну реакцію мікропреципітації. Дочка не заперечувала присутність мами.

Дівчині дуже дискомфортно, вона дуже несмілива, а мама, навпаки, агресивна, в неї світиться благородний гнів в очах: мовляв, як ви могли подумати про мою дитину таке. Оглянули, перевірили аналізи – діагноз підтвердився. Матір не вгаває: «Як це так може бути? Моя дитина ще дівчина, вона ніколи ніде… Я можу руку дати на відсіч, що в моєї дитини такого не може бути». Я попросила матір зачекати у коридорі, доки ми з дівчинкою поговоримо. Ми собі поспілкувалися, і виявилося, що все може бути. Тож, з одного боку, мама не хоче змиритися, що дитина виросла, а з другого боку, вона захищає своє, і вона не може зрозуміти, як таке могло статися.

Щоправда, є і така категорія пацієнтів, які прибігають, показують, що не так, на другий день після статевого контакту.

До слова, сифіліс може проявлятися зовсім у різних, не тільки «чутливих» місцях. Скажімо, пацієнту у неврологічному відділі ставлять діагноз «розсіяний склероз». І ніби все вказує на цей діагноз, але обстежуються на сифіліс, виявляється, це не розсіяний склероз, це ураження головного мозку вже спірохетою.  Або ж потрапляє людина в кардіологію, їй ставлять розширення аорти, готують до операції. Беруть аналізи, і виявляється, що аневризма аорти зовсім іншого генезу, це гума. Може бути гума в кістці. Були такі випадки.

Чи можна з огляду на анамнез пацієнта, знаючи його хронічні хвороби, якось передбачити, де саме може проявитися ця гума?

Це не можна спрогнозувати. Треба дивитися на стадійність хвороби, на різні обстеження, які дають інформацію. Можна приблизно вирахувати час і момент зараження.

З цього випливає наступне питання. Чому за кордоном сифіліс лікують одним уколом (препарату бензатин бензилпенициллина), а у нас це захворювання потребує тривалого курсу лікування? Можливо, саме довге і складне лікування відлякує пацієнтів, і тоді трапляються ось такі запущені стадії?

Ви, напевно, не раз бачили рекламу про те, що достатньо однієї таблетки, щоб позбутися молочниці. Я сумніваюсь, що це спрацьовує.

Ми раніше мали цей препарат, який можна вколоти один раз, і він справді прекрасно працює, але – для профілактики. Для лікування цього не достатньо.

Отже, скільки за нинішніми протоколами має тривати лікування від сифілісу?

Залежить від випадку, від стадії хвороби, від ураження. Був у мене майже сліпий пацієнт. У нього стався гіпертонічний криз, це поштовхом для повного обстеження, і виявилося, що враження очей сталося внаслідок сифілісу.

Йому треба було багато курсів лікування, щоб він почав бачити контури.

Але чи схожі протоколи лікування венеричних хвороб в Україні і в Європі?

Схожі. Виходить так: лікуємося однаково, але діагностуємо по-різному. В Україні все-таки більше уваги звертають на діагностику.

Можу сказати, що зараз в Америці реєструють дедалі більше сифілісу. І, що їх дуже дивує, вродженого сифілісу. Таке обстеження в них є достатньо рідкісним, обстежують тільки тоді, коли мають вагомі причини допустити цей варіант. На мою думку, багато випадків Альцгеймера в Європі та США засновані саме на ураженні сифілісом. Особисто я лікувала шість чи сім пацієнтів, яких привозили з Європи у стані «рослини», а потім на фоні лікування від сифілісу вони ставали адекватними людьми.

В Україні є скринінговий аналіз обстеження на предмет сифілісу, який робиться при медоглядах, коли людина приходить в поліклініку. Цей аналіз дає інформацію про те, чи є зміст обстежувати далі чи ні.

Тобто сифіліс частіше виявляється, коли людина свідомо прийшла до венеролога з певними скаргами чи завдяки саме такому загальному скринінгу?

Ні, все ж таки скринінг має значення. Скринінг вагітних – особливо, адже ми боїмося вродженого сифілісу. Чим швидше жінка стає на облік, тим швидше ми знаємо, в чому справа. Можемо попередити таку історію. Жінка отримує лікування, спостерігається у нас – і тоді все благополучно.

Які статеві інфекції найбільш розповсюджені в Україні нині?

Є 29 хвороб, які передаються статевим шляхом – ВІЛ, цифіліс, гонорея, тріхомоніаз, дріжджова інфекція, хламідіоз, гартнериліоз, контагіозний молюск, короста, гепатити, Епштейн-Бар тощо.

Серед найбільш розповсюджених хвороб – сифіліс, гонорея, трихомоніаз, уреоплазма, генітальний герпес. Загалом суттєве підвищення захворюваності на венеричні хвороби відбувається тоді, коли є проблеми соціального характеру. Ми зараз перебуваємо у війні. Будь-яка статистика, яку ви знайдете, – то лише вершина айсберга. По-перше, не всі люди обстежуються. По-друге, далеко не всі випадки фіксуються, оскільки пацієнти обстежуються приватно.

Якщо говорити про 1990-ті, тоді приблизно по три тисячі випадків сифілісу за рік у Львівській області. Це дуже-дуже багато, і знову-таки, це не повна інформація. Тоді в нас було багато випадків вродженого сифілісу. З 2000-го року до 2014-го, більш-менш затишшя, тоді загалом випадків інфекцій, що передаються статевим шляхом, зустрічалося менше.

«Зараз люди стараються не обмежувати себе в сексуальному задоволенні в будь-якому віці…»

Сімейні психологи констатують, що від початку повномасштабного вторгнення значно збільшилась кількість людей, які почали пробувати себе в одностатевих стосунках. Іншими словами: всі кохаються, як востаннє в житті. Чи помічаєте ви збільшення саме от кількості пацієнтів?

Це досить чутлива тема. Але справді, гей-пар є дуже багато.

Тобто ви спостерігаєте збільшені кількості?

Так.

Також психологи кажуть, що люди віком 60+ також не відмовляють собі у сексі, особливо в останні роки Чи спостерігаєте ви, що немає вікових меж для кохання?

Немає. Це правда. З одного боку, люди цього віку більш помірковані і акуратні. З іншого, і там є випадки захворювань.

Приходила до мене жінка трохи за 70 зі скаргами на висип, схожий на кропив’янку. Я цікавлюся, чи не було у неї статевих контактів. Відповідає: «Та що ви? Я вже забула, що це таке». Я її оглядаю: класичні симптоми сифілісу. Аналізи все підтвердили. Приходить за кілька днів, цікавиться результатами аналізів. Ніяковіє і каже: «Добре, я вам розкажу. «Оце я пішла на базар, скупилася, сіла на лавочці і сидю. Підходить до мене молодик, «командіровочний», і пропонує донести сумки додому. Я погодилась, бо сумки справді дуже важкі були. Я йому за йому чайок, бутербродик зробила… Ну і от оце і сталося. Він переночував і пішов додому. Я вже й забула про все це».

Так, зараз люди стараються не обмежувати себе в сексуальному задоволенні в будь-якому віці, якщо це є можливо. Якщо дозволяє функція статевих органів, якщо є можливість, люди не відмовляються. Це їхні життя і їхні можливості. А чом би й ні?

Ще такий мовлєннєво-психологічний момент. Коли пацієнти розказують про те, що турбує, якими словами вони називають зовнішні статеві органи? Чи можуть українці називати частини тіла своїми іменами?

Зараз – так, і абсолютно спокійно. Можливо, за рахунок того, що суспільство стало більш інформоване про проблеми. Я спостерігаю більша розкутість і відкритість пацієнтів. І потім, у лікаря є 15 хвилин на кожного пацієнта. Тобто я не можу з ним, як психолог, говорити довго, мовляв, а от вас, як ви там станете на праву ногу, більше болить чи менше болить. Безумовно, є якийсь перший момент, коли незручно сказати, але потім людина долає цей бар'єр сама і сама розказує.

Я всім кажу при обстеженні, що ніхто про пацієнтів не буде говорити ні по радіо, ні по телебаченню. На сьогодні, слава Богу, тотальної закомплексованості немає. Якщо у людини виявлено якусь венеричну хворобу, то я кажу, що вона сама повинна повідомити про це своїх статевих партнерів.

Чи можливо якось перевірити, чи пацієнт таки повідомив, чи це лишається на його совісті?

Раніше в нас був патронажний відділ. Пацієнти лишали номер телефона, адресу партнерів і патронажний відділ ходив і перевіряв. Сьогодні цього немає. Є пацієнти, які мали випадкові контакти, а отже, повідомити партнера не можуть. Якщо йдеться про пари, то вони, безумовно, повідомляють, і їхні партнери йдуть обстежуватися.

Але я особисто не можу зателефонувати до когось і сказати, що, мовляв, у вашого колеги от така історія. Слухайте, коли я йду по вулиці чи йду в транспорті і бачу у когось таку класичне характерне для сифілісу облисіння, я ж не можу підійти і порадити перевіритися? Тому я можу пояснити пацієнту необхідність інформування партнера, і хтось погоджується і приводить на обстеження. Хтось – ні.

«Одна жіночка сказала мені, що існує технологія лікування… екстрактом дощових черв’яків»

Ви згадували про передачу сифілісу від матері до дитини. Чи це працює з іншими хворобами – крім ВІЛу?

Так. Те саме можна сказали про герпес. Якщо є висипання на статевих губах, то при проходженні через родові шляхи дитина заражається. Герпес на геніталіях – прямий показ для кесаревого росту. Так само можна заразитися гонореєю, папіломавірусом.

Наскільки розповсюджений побутовий шлях зараження, чи це просто теорія? Скажімо, наприклад: «Пішов ми з друзями на озеро і переплутали рушники…». Чи справді можна таким чином щось підхопити?

З одного боку, може таке бути. Але це має бути, скажімо, маленька лазня, треба, щоб у ній всі були голими, бо для зараження таким шляхом має бути достатньо велика концентрація інфекції в воді. Тобто та вода не має бути ні знезаражена, ні замінена.

З іншого – це щось близьке до міфології.

«Кожен день на земній кулі реєструється мільйон випадків хвороб, які передаються статевим шляхом»

Щодо передачі венеричних захворювань у суспільстві досі існує чимало міфів. Один з них, який можна зустріти багатьох форумах про те, що заразитися венеричними хворобами під час орального сексу… неможливо (хіба окрім ВІЛ). То все ж, чи можна заразитися оральним шляхом?

Звичайно, всіма венеричними хворобами.

Навіть генітальним герпесом?

Так. Раніше розрізняли так званий звичайний герпес (називається він лабіальний герпес першого типу, це той, який вискакує біля рота після, скажімо, перенесення якогось інфекційного захворювання) і генітальний. Нині ж при діагностиці герпесу вже не вказують різниці між першим і другим типом – різниця лише у локалізації.

Гонорея, контагіозний молюск, папілома вірус – все це можна підхопити через оральний секс.

Чи всі ці хвороби можна вилікувати назавжди, чи є якісь, які можна тільки контролювати?

Частину можна тільки контролювати. Скажімо, герпес відноситься до таких хвороб. Вірус живе у нервових гангліях (скупчення нервових клітин – «Главком»). Проявляється герпес тоді, коли є імуносупресія, простіше кажучи, послаблення імунітету. Так само і папіломавірусна інфекція, вірус Епштейн-Бара.

Треба пам’ятати, що на всі хвороби, які передаються статевим шляхом, не виробляється пожиттєвий імунітет. Тобто можна заразитися одним тим самим кілька разів на рік і вилікуватись. І вони всі дуже б’ють по імунітету. Скажімо, сифіліс дає імунну пам'ять на все життя, і позбутися її неможливо. Аналізи завжди даватимуть інформацію не лише про наявний, а й про перенесений раніше сифіліс.

Чи є антибіотикорезистентні венеричні інфекції, і що з ними робити?

Принаймні я таких особливих випадків з такої резистентності я не спостерігала. Можливо, воно мені не траплялись. А от неякісні медикаменти траплялись. Тобто якщо антибіотик не спрацював, це нестовідсоткова гарантія, що проблема в конкретному антибіотику, а в тім, що пацієнтові попалась підробка.

Чи співвідношення ваших пацієнтів, чоловіків і жінок, помінялося за 2,5 роки?

Помінялося, чоловіків стало більше. Найменше пацієнтів – до 18 років, найбільше – у віковій категорії 20-45 років, і потім вже йде на спад. Тобто найбільш статево активні найбільше і заражаються.

Чи траплялися вам пацієнти, які намагалися вилікуватися навіть не народними, а псевдонародними методами? З якими найбільш екзотичними «протоколами лікування» чи «профілактики» ви стикалися?

Я не хотіла б розповідати про якісь варіанти, аби читачі не захотіли випробувати їх на собі. Одна жіночка сказала мені, що існує технологія лікування… екстрактом дощових черв’яків.

Вона чавила черв’яків?

Я не знаю, що вона з ними робила, але вона десь вичитала, що таким чином можна вилікувати сифіліс.

Важливо знати, що кожен день на земній кулі реєструється мільйон випадків хвороб, які передаються статевим шляхом. На жаль, ми ще не доросли до того, щоб бути відповідальними до себе і до своїх статевих партнерів. Так, до нас приходять пацієнти, які почали підозрювати у себе ІПШС, але я думаю, далеко не всі заражені до нас доходять. І знову ж таки: йдуть до будь-яких інших лікарів, в приватні організації, хтось в аптеках консультується. Тим часом неправильно, неадекватно пролікована хвороба потім дає багато проблем, з яких важче вийти. Про ваш діагноз ми не розповімо ні по радіо, ні по телебаченню. І ми з повагою ставимося до самооцінки людей.

Я часто бачу, що до нас приходять люди тільки тоді, коли закінчуються гроші. Спочатку йдуть у кілька приватних закладів, а потім приходять до нас і розповідають, мовляв, я лікувався у різних клініках, і толку жодного. Розумієте, далеко не всі приватні заклади хочуть займатися венеричною проблемою.

А у вас безоплатне лікування?

Ні.

Наталія Сокирчук, «Главком»