Останній аргумент Путіна. В України з'явилися шанси переламати ситуацію на фронті

Події, які впливають на перебіг російсько-української війни, стрімко розвиваються.

Прийняття адміністрацією США, а за нею й іншими нашими партнерами, рішення про зняття обмежень у використанні західної зброї для ударів по військових об’єктах на території Росії викликало, без перебільшення, неабиякий переляк у керівництва країни-агресорки. Їх влаштовувала існуюча картина війни.

Якщо вдуматися, сформована ситуація по своїй суті цинічна і шокуюча. Агресор майже три роки зі своєї території, прикриваючись власним кордоном ніби стіною, не тільки розстрілює як у тирі військові та промислові об’єкти на нашій території, а й тероризує мирне населення, вбиваючи людей ракетними й авіаційними ударами в житлових будівлях, лікарнях, супермаркетах. А жертві терору партнери забороняють оборонятися, завдаючи по вбивцях удари у відповідь.

Нарешті цю жахливу ситуацію зламано.

Двох ударів потужною зброєю — по арсеналу в Брянській області та захищеному пункту управління в Курській — вистачило, аби агресор зрозумів, що ситуація кардинально змінилася.

Україна нарешті отримала можливість завдавати удари по аеродромах противника, щоб відігнати його тактичну авіацію від лінії бойового зіткнення і знизити інтенсивність її використання. Що стосується армійської авіації (бойових вертольотів), то за умови ефективної розвідки в інтересах завдання ракетних ударів по майданчиках їхнього базування (розосередження, підскоку) у нас з’явилася можливість узагалі припинити їхнє використання.

При цьому головну увагу більшості експертів зосереджено на дальності застосування переданих нам ракет ATACMS, залишаючи поза увагою характеристики їхніх бойових частин. Але в цьому чи не головна їхня цінність. Вони включають набір від потужних моноблоків до різнотипних касетних головних частин із різноманітними бойовими елементами, включаючи розумні суббоєприпаси, що здатні знаходити, ідентифікувати і з високою ефективністю знищувати цілі, в тому числі й ті, які рухаються.

З’явилася можливість знищувати логістичні центри оперативного і стратегічного рівня на значну глибину від лінії бойового зіткнення. Це робить проблематичною організацію забезпечення військ ворога в обсягах, необхідних для проведення масштабних не тільки наступальних, але і оборонних операцій.

Засмутився Кримський міст, відчуваючи свій близький кінець.

Його знищення разом із взяттям під ефективний і потужний вогневий контроль портів Криму, — а наші Військово-морські сили так само, як і Повітряні сили, показали, що можуть це робити, — створить фактично стратегічне оточення всього угруповання військ у Криму.

З’явилася можливість ракетними ударами зруйнувати і тримати під вогневим контролем транспортні комунікації вздовж Азовського моря, якими йде логістичне забезпечення військ ворога в Запорізькій і Херсонській областях, а у разі руйнування Керченського мосту — ще й у Криму. Те, що не вдалося зробити нанесенням удару військами 2023 року, можна буде зробити зараз за умови ефективного використання ракетної зброї.

Усе це разом узяте створило передумови для докорінної зміни ситуації на фронті. Відкривається перспектива здійснювати наземні наступальні операції, причому не за рахунок неприйнятних втрат наступаючих військ, а внаслідок завоювання вогневої переваги на оперативну глибину.

Такі можливості не реалізують миттєво. Але шанси реальні за умови постачання партнерами ракетного озброєння в необхідній оптимальній кількості і при знятті обмежень на його використання.

При цьому бездумно кидати ракети по другорядних цілях теж не потрібно. Цілей дуже багато. Кожен удар необхідно ретельно готувати. Бити тільки по «найжирніших» цілях. Кожен удар — це спланована операція з проривом ППО. Кожна ракета має влучити в ціль. При цьому за партнерами може бути залишений контроль над ефективністю використання наданої ракетної зброї.

У Москві розуміють кінець безкарності. Реакція була традиційною і цілком відповідала російській стратегії ведення війни — блеф і ядерне залякування партнерів України.

Уже 19 листопада були законодавчо внесені відомі зміни до ядерної доктрини РФ.

А 21 листопада стався дещо дивний з військового погляду удар по Дніпру. Дивовижність полягає в тому, що блоки індивідуального наведення не несли в собі вибухової речовини.

Хоча Україна офіційно оголосила, що удар було завдано ракетою, яка за показниками польоту відповідає класу міжконтинентальних балістичних ракет, протягом усього дня в ЗМІ жваво обговорювали, якою саме була ракета та інші пов’язані із цим ударом деталі.

Нарешті наприкінці дня з-під коряги виліз бункерний фюрер і заявив, що ними був завданий удар ракетою із серії «аналоговнет», мета якого — вчергове налякати наших партнерів із вимогою до них припинити постачання нам зброї та погрозами на їхню адресу.

Нас напряму не залякує. Розуміє, що безперспективно.

Думаю, що удар планувався саме по «Південмашу». Мало знаємо про ракету, але з того, що знаємо, можна зробити певні висновки.

1. Ракета такого класу (незалежно від її назви) призначена для завдання ударів ядерними боєприпасами. Для того щоб донести 1,5 тонни звичайної вибухівки, безглуздо використовувати 50-тонну ракету. Ми пам’ятаємо, що ще 2022 року для ударів по захисниках Маріуполя агресор застосовував тритонні бомби, які скидали з літака, а в червні 2024-го керована авіаційна бомба ФАБ-3000 М-5 зруйнувала житловий будинок у населеному пункті Липці, що на північ від Харкова. Такі бомби вагою 3000 кг несуть заряд у 1200 кг вибухової речовини, тобто стільки ж, скільки могла принести і ракета, якою вдарили по Дніпру. Але фінансова ціна такого удару для агресора не співмірна.

Для міжконтинентальної балістичної ракети потрібен значно потужніший заряд — ядерна боєголовка. Але в ракеті, що вдарила по Дніпру, блоки індивідуального наведення взагалі не містили вибухової речовини. Удар був нанесений, так би мовити, ваговим макетом.

Демонстрація рішучості вийшла якась нерішуча.

Цей «прояв гуманізму» відбувся на тлі завдання цього ж дня десятків ударів по житлових будинках населених пунктів у тому числі і Дніпропетровщини, які забрали життя наших мирних співгромадян.

Справа не в гуманізмі, який раптово охопив терористів, а у відсутності суббоєприпасів у звичайному спорядженні для цього типу ракет. І зробити такі суббоєприпаси за короткий час навряд чи можливо.

Заміна ядерних зарядів, які за великої потужності мають відносно невелику вагу, на боєзаряд у звичайному споряджені, що мав би більш-менш значну потужність, призведе до значного збільшення маси боєголовки ракети.

Чи розрахований ракетний носій під такі зміни? Для точної відповіді потрібна точна оцінка інженерів. Але, виходячи з того, що на «Південмаш» прилетів ваговий макет, зі створенням відповідної неядерної боєголовки в агресора великі проблеми.

2. Ядерний тип боєголовки визначає порівняльно низькі вимоги до точності ракети — задекларовано 150 метрів. Таке відхилення від точки прицілювання неприпустиме для боєголовки навіть із значною кількістю (1,2–1,5 тонни) звичайної вибухової речовини. Але воно абсолютно нормальне при ударі ядерним боєприпасом. Відхилення буде нівельовано за рахунок радіусу дії вражаючих факторів ядерного вибуху.
3. Ракета, яка летить на 4–6 тис. км, не несе боєприпасів тактичної ядерної зброї (надмалої та малої потужності). У боєголовці ракети боєприпаси щонайменше середньої потужності (тротиловий еквівалент 10–100 кт).
4. Через значну потужність ядерних зарядів у суббоєприпасах точки прицілювання для кожного з них визначаються на значній відстані один від одного, враховуючи радіус дії вражаючих факторів кожного заряда. Ті відеофрагменти, які ілюстрували удар по Дніпру, показують зовсім іншу картину. Блоки індивідуального наведення розведені на незначну відстань, а їхні суббоєприпаси взагалі не розведені і б’ють майже одночасно в одну точку. Це може свідчити про те, що або нам продемонстрували відеофрагменти, пов’язані з іншими подіями, або система розведення блоків індивідуального наведення і суббоєприпасів на цій ракеті не опрацьована.

Як висновок — удар по Дніпру з воєнного погляду був абсурдним. Він не ніс загрози ні заводу «Південмаш», ні будь-яким іншим військовим чи промисловим об’єктам.

Зіштовхнувшись із потребою реагувати на рішення наших партнерів і ефективні удари України, розуміючи наслідки нарощування таких ударів з погляду впливу на перебіг війни в цілому, керівництво агресора постало перед необхідністю продемонструвати готовність до чергової ескалації конфлікту шляхом посилення своїх ударів.

Однак сил, засобів і способів для цього у ворога не залишилось.

По нам уже били всім, що було у ворога. Били майже безкарно, ховаючись на своїй території, захищені до недавнього часу державним кордоном від застосування по них високотехнологічної ефективної зброї.

І якби в нього було ще щось таке, досі не застосоване, то ворог використав би його без будь-яких додаткових приводів. Але більше нічого немає.

Залишилась ядерна зброя. Її використання неможливо повністю виключати, але воно вкрай малоймовірне.

Формат статті не передбачає висвітлення аспектів ведення війни із застосуванням ядерної зброї. Тому обмежимося, з військового погляду, наведеним вище висновком.

Та не меншої уваги заслуговує оцінка ймовірності російських ядерних ударів із військово-політичного погляду. У разі їхнього нанесення агресор опиниться в ізоляції з боку практично всіх країн світу, включаючи лідерів Глобального Півдня — зокрема Китай і Індію. Така ізоляція — швидкий неминучий кінець для Росії в короткостроковій перспективі.

Таким чином, удар по Дніпру мав виключно психологічно-інформаційний характер і був ключовою частиною інформаційно-психологічної операції, в якої є чітко виокремлені етапи проведення.

На підготовчому етапі операції, напередодні завданого удару, на тлі заяв посадових осіб РФ, які були переповнені невизначеністю, в інформаційному полі розпочалось активне обговорення можливостей міжконтинентальних ракет агресора. При цьому акцент робився на ракетному комплексі «Рубєж». Відбувалося формування відчуття тривоги і страху в свідомості суспільства України і країн Заходу.

Удар по «Південмашу» і заява Путіна після цього удару — ключова інформаційна подія операції.

Однак на цьому операція не закінчується, а, швидше, вступає в свою основну стадію.

Неможливо самим лише ударом по Дніпру і виступом диктатора примусити уряди України і країн-партнерів змінити раніше прийняті рішення. Для цього потрібно створити тиск на керівництво цих країн зсередини, з боку суспільства. У створенні такого тиску і полягатиме подальший розвиток інформаційної операції.

На цьому її етапі слід очікувати подальших агресивних заяв керівництва РФ, залучення до проведення операції проросійських політичних діячів, експертів, журналістів, новинних сайтів, інших інформаційних ресурсів, груп у соціальних мережах, громадських організацій — усього угруповання сил для здійснення гібридних операцій, яке створене, керується і фінансується Росією, в тому числі і в інших країнах. До цього слід додати пул корисних ідіотів, які приєднаються до цього процесу. Варто очікувати масових протестних акцій у країнах Заходу, організованих цими проросійськими силами, з вимогою припинити допомогу Україні (ескалацію конфлікту, вбивства людей і таке інше) і примусити її до миру на умовах Росії.

Це основна мета операції, яка розгортається і проводиться на наших очах і за нашої певної участі.

Путін бачить у нас пасивний об’єкт, на який спрямований інформаційний вплив. Розуміння того, що відбувається, дає можливість свідомо протистояти цьому впливу.

Водночас Україна та партнери в жодному разі не повинні зупинятися саме в цей критичний момент.

Заяви більшості провладних західних політиків показують: вони теж розуміють, що удар по Дніпру — це блеф і шантаж.

І головне зараз — не моргнути першим, як до цього йшло. В іншому випадку, відчувши слабину і знайдений спосіб тиску, агресор, просуваючи свою гегемонію по світу, продовжуватиме ядерний шантаж з будь-якого приводу за кожної спроби протистояти його агресивній політиці.

На підтвердження своєї рішучості Захід може оголосити, що у зв’язку з ударами по Україні міжконтинентальними ракетами планує поставити їй ракетні комплекси «Томагавк» і розпочинає підготовку українських військових фахівців до їхньої експлуатації.

Агресор повинен отримати чіткий сигнал, що у разі загроз, прямих чи прихованих, застосувати проти України ядерну зброю таку саму зброю буде передано Україні з метою забезпечити реалізацію нею права на самооборону.

Уже сама заява, а тим більше підготовчі дії з її реалізації дадуть агресору сигнал — час залякувань закінчився, Росію вестимуть до миру через примус силою.

При цьому потрібно продовжити ефективні удари по ворогу в глибині з максимальною силою.

Безумовно, ворог і надалі завдаватиме удари по Україні тими чи іншими ракетами. Вони не матимуть причинно-наслідкового зв’язку з нашими ударами. Ворогу не потрібен привід. Він бив і б’є по нам усім, що в нього було і є.

Але за умов, що склалися, це буде не односторонній розстріл агресором країни — жертви агресії. Це буде обмін ударами. І як показала ефективність перших двох ударів ЗСУ по об’єктах у глибині території ворога, ми маємо потужні шанси докорінно змінити воєнну ситуацію на нашу користь.