"Дівчина з перловою сережкою": чому жінки з картин Яна Вермера неймовірно популярні

Є загадка в популярності нідерландського живописця Яна Вермера Делфтського (1632-1675). Його заново відкрили тільки в середині XIX століття, на сьогодні відомі всього 36 його полотен. За такої мізерної кількості у Вермера мегапопулярність: картини розхапали на меми та рекламу. Вердикт критиків: вони популярні, тому що там "панує радість і благородна розкіш". Але такого добра повно на тисячах полотен. Фокус розгадав, у чому феномен нідерландця.

Сюжети Вермера прості: як правило, у багато прибраній кімнаті молоді жінки шиють, переливають молоко, беруть уроки музики, читають або пишуть листи. Або просто жіночі портрети, на кшталт "Дівчини з перловою сережкою" (1665). І все. Чому ж навколо них такий ажіотаж?

Що стосується знаменитої картини "Дівчина, яка читає лист біля відчиненого вікна" (1657), то ось що писала критика в популярному в нас виданні "Великі художники" (2003): "Дівчина, яка читає листа, найімовірніше, вагітна. Звідси простора кофтинка і широка спідниця, а також зім'яте покривало на ліжку і фрукти, що висипалися з тарілки (символи гріховності), серед яких розрізаний персик з кісточкою, який влаштувався у м'якоті, подібно до плода в утробі матері... Вермер співчуває героїні, оскільки автор листа, схоже, не виправдав її сподівань. Напружена поза, нервовий рум'янець і, головне, жахливе нещадною відвертістю відображення дівчини у шибці: перед нами стара зі скорботним обличчям — так у палючому полум'ї завіси, що спадає на вікно, згоріли надія та молодість, залишилися гіркота і старість".

Експресивна поетична інтерпретація місцями притягнута за вуха. Особливо про вагітність. У Вермера є "Жінка, яка читає лист" (1664) у синій блузі, де за округлим животом чітко видно: жінка справді вагітна.

А тут — струнка дівчина, ну так, у широкій спідниці, але широкі спідниці — не ознака вагітності. Однак правильно помічено нервовий психологічний стан дівчини і те, що її відображення у вікні — вкрай похмуре (хоча стара — перебільшення). Однак якщо лист не про небажану вагітність, то про що він?

Нещодавнє відкриття

2021 року в Дрезденській галереї була після дворічної реставрації ця картина виставлена в первісному вигляді: виявляється, голландський майстер її намалював інакше. Ще 1979-го на рентгенівському знімку дослідники побачили, що в полотні прихована інша картина — з Купідоном, яка була на стіні. Усі думали, що це рішення Яна Вермера — зафарбувати бога кохання, але дослідження показало, що купідона зафарбували пізніше — у 1700 році. Навіщо? Можливо, це зробили за вказівкою якогось вельможі-мораліста, якому не подобався оголений хлопчик із луком?

Ця ж картина з Купідоном є ще на трьох полотнах Вермера — картина належала художнику. Реставратори за допомогою мікроскопа та скальпеля зняли шар чужої фарби й у вересні 2021 року в Дрезденській галереї відбулася репрезентація картини "Дівчина, яка читає лист біля вікна" в тому вигляді, у якому її задумав майстер.

Деякі критики закудахтали: "Ах, як шкода, як добре було без цього безглуздого Купідона, який робить картину лобовою, — замість чудесного мінімалізму порожньої стіни". Але зате з мотивом листа тепер усе зрозуміло — це любовний лист, якщо на стіні Купідон. Так? Не зовсім.

Вони мали б рацію, якби це був не геніальний Вермер. Краще б засукали рукава і взялися до вивчення полотна Купідона, щоб з'ясувати, чим, наприклад, це зображення відрізняється від інших "Купідонів" на картинах Вермера.

Лише наприкінці вересня 2024 року американський дослідник Том Андерсон у виданні Dailyartmagazine звернув увагу на дві деталі в цьому "Купідоні".

"Купідон" є загубленою картиною Сезара ван Евердінгена, заснованою на "Емблемі кохання" (Amorum Emblemata) Отто ван Віна з книги 1608 року. На емблемі зображений бог кохання, який тримає в руках картку з цифрою I. Купідон тут із луком, але без стріл: вразив одного закоханого — і вистачить поки що. На емблемі девіз: Perfects Amor non est nisi ad unum, що в перекладі означає: "Досконала любов передбачає тільки одного закоханого".

І на інших своїх полотнах Вермер використовував цього Купідона, щоб підкреслити ідею вірності. Наприклад, у "Дамі, що стоїть біля спінета" 1670 року (спінет — варіант клавесина) у чарівної жінки в очах прямий заклик до кохання. Заклик розділити прекрасну мелодію й обіцянку раю, як на теплих, сонячних пейзажах безтурботної країни Аркадії, розвішаних по стінах.

Гадаю, це дружина художника Катаріна Болнес, оскільки мистецтвознавці стверджують, що вона зображена в "Грі на гітарі" (1667), адже видно, що це — одна й та сама пані — з певною різницею у віці.

Однак на відміну від цього Купідона в картині "Дівчина, яка читає лист..." у бога кохання під ногами валяється театральна маска. Що це означає? Хтось скинув свою маску і постав тим, ким є насправді — лицеміром. Хто це? Кавалер, звісно. Отже, лист у руках засмученої панянки — про розрив стосунків.

Про це свідчить і друга деталь — пом'ятість листа. На інших картинах Вермера в дівчат у листах — папір рівний. Отже, дівчину після першого прочитання так засмутив зміст листа, що вона в емоційному пориві зім'яла його. А за якийсь час розрівняла і ще раз вирішила перечитати, що розради, зрозуміло, не дало.

Вікно у Вермера позначає відкритість — до світла любові. Тут воно відчинене. Дівчина комусь довірилася, але її почуття були обдурені: маску скинуто.

Коханець виявився віроломним, що для дівчини стало абсолютною несподіванкою. Купідон відзначає, що мова на картині про справи амурні, та на полотні відбувається любовна драма. На інших картинах Вермеєр теж зображував закоханих дівчат, але не в драматичних ситуаціях.

Закохані дівчата

Наприклад, в "Уроці музики" ("Кавалер і дама біля спінета", 1664) є сюрприз на кшталт скинутої маски — тільки кумедний, а не трагічний.

На цьому полотні ошатна дівчина сидить перед інструментом, тоді як молодий і симпатичний учитель стоїть поруч і спостерігає за грою учениці. Зверніть увагу на потилицю дівчини — здається, що та старанно бере акорди на клавішах. Але погляньте в дзеркало на стіні, де її відображення: виявляється, панянка в цей час пожирає вчителя очима.

На знаменитому полотні "Молочниця" (1658-1660) пристойна й пухка дівчина обережно переливає молоко з глечика в горщик. Перед нею хліб. Молоко і хліб — символи життя і чистоти. У "Молочниці" вікно зачинене, решітка на місці — це незаймана діва. Дівчина настільки прекрасна й натхненна, що, здається, підніми вона очі на глядача — одразу ж закохається.

Інша красуня в "Жінці з глечиком" ("Жінка біля вікна", 1664-1665) у лівій руці притримує горня (посудину кохання наповнено), а правою тихенько відчиняє вікно, звідки починає проникати світло. Вираз обличчя — мрійливий: дівчина марить про кохання. Яке воно буде? На стіні шматок карти — героїня готується вирушити в подорож незвіданими землями — світом романтики.

Поговоримо про найпопулярнішу серед мемів і реклами — картину Яна Вермера "Дівчина з перловою сережкою" (1665).

Перлина

Страшенно розумні вчені розповіли нещодавно, що картина притягує увагу глядача блиском у формі трикутника: очей дівчини, її губ і сережки. Хоча відповідь набагато простіша: дівчина дивиться на вас закоханими очима. І дуже довірливо, що підкуповує подвійно!

Взагалі жінки доволі сором'язливі й рідко виявляють почуття у відкритій формі. Тому на сотнях картин різних майстрів вони зарозумілі або сміхотливі, демонстративно байдужі або навпаки зухвало спокусливі, але все це, як правило, маски, щоб приховати свої справжні почуття. І тільки на роботах Вермера дівчата відкрито виявляють закоханість. Художник ніби підглядає за ними, як на картинах, де вони таємно читають або пишуть любовні листи, як це робить чарівна жінка на полотні "Лист" (1671). Або дивляться впритул, як у "Дамі, що стоїть біля спінета" чи "Дівчині з перловою сережкою". А перли, між іншим, символ любові або, точніше — закоханої душі, схованої в оболонці-мушлі. Панянка на картині дивиться гранично довірливо, вона, здається, своїм поглядом зізнається у своєму почутті.

Дівчина і кохання на полотнах Вермера — синоніми. Щоб говорити про кохання, Вермеру не потрібно зображати дам в образах Венери, як робили до нього, наприклад, художники Італійського відродження — той же Сандро Боттічеллі. Ні, це просто молоді жінки середнього стану або служниці — вони такі, які є, тільки закохані. Тож зрозуміло, чому нахабно, по-постмодерному безпардонно, змінюють у сучасній рекламі обличчя дівчини з перловою сережкою — на товар. Наприклад, на круаусан — як зробило одне київське кафе. У такому вигляді синонімом кохання став круасан. "З'їж мене", ніби говорить тобі борошняний виріб: просто, але ефективно.

Через наповненість любов'ю жінок Вермера його полотна так заворожливо привабливі. Навіть на полотні "Звідня" (1656), де здається, що рум'яній дівчині подобається кавалер, який кидає їй у долоню золотий. Насправді — це варіація Вермеєра на побутову сценку з полотна Дірка ван Бабюрена "Звідня" (1622), що належало тещі художника. Тому в ролі друга кавалера з келишком пива майстер зобразив себе, а в ролі розбитної дівиці — знову свою дружину Катаріну.

Формула творчості Вермера: закохана дівчина — повна довіра — світло кохання. Це не може не зворушити серце.

З подібних зображень складно назвати картини інших майстрів. Хіба що полотна "Маха оголена" та "Маха одягнена" (1800) Франсіско Гойї.

Або "Сніданок на траві" (1862) Едуарда Мане. Але все-таки жінки на них, швидше, спокусливі або ті, що спокушають, ніж закохані. Останнє, мабуть, одному Вермеру вдавалося передати повною мірою. Тому його картини сьогодні й коштують фантастично дорого, і неймовірно популярні. Викрадений 1990 року в США "Концерт" (1660) оцінюється в 250 млн доларів.

Що стосується "Дівчини з перловою сережкою", то 2003 року вийшов успішний фільм з Коліном Фертом і Скарлетт Йоганссон (за бюджету в $12 млн зібрав $31 млн і чотири номінації на "Оскара"). Шістнадцятирічна Гріт вступає служницею в будинок знаменитого художника Вермеєра. Мила дівчина привертає увагу майстра, він довіряє їй змішувати фарби. У дівчини є хлопець, але вона переймається магічним світом живопису і розуміє, що в цьому світі Вермер — король, і починає кохати його платонічно. Ян бере одну перлову сережку з коштовностей дружини і, попросивши позувати Гріт, проколює їй вухо. Картина з кожним днем стає все кращою. Дружина знаходить полотно і влаштовує сцену ревнощів, виганяючи дівчину. Заможний замовник дивиться на цю картину, дедалі сильніше занурюючись у глибину почуття, яке транслює Гріт, і розуміє, що перед ним — шедевр.

Коротка біографія Яна Вермера

Народився 1632 року в Делфті (Південна Голландія). Його батько володів таверною, торгував шовками та картинами — тож юний Ян бачив змалку чимало зразків живопису і вирішив стати художником. Його успіхи були такі, що вже 1653 року Вермеєра узяли до делфтської Гільдії Святого Луки (гільдія художників), головою якої він пізніше ставав чотири рази.

У 21 рік закохався в вродливу й рум'яну Катаріну Болнес. Її багата і владна мати-католичка Марія Тінс була проти шлюбу. Ян іде на безпрецедентний крок — переходить із протестантської віри в католицьку. Це вразило майбутню тещу — благословення на шлюб із перспективним зятем-художником здобуто. Молоді переїжджають у будинок тещі з 11 кімнатами. На першому поверсі Вермеєр відкриває майстерню: власне, більшість картин написано саме там. Ціна на його картини зростає — вони коштують по 600-700 гульденів, їх купують заможні жителі Делфта. Поступово зростає і слава, подивитися на роботи Вермера приїжджають з інших міст.

У сім'ї народилося 11 дітей (четверо померли в дитинстві), але високих заробітків Вермера та допомоги тещі цілком вистачало на безбідне життя. Бізнес накрився мідним тазом після вторгнення французів у Нідерланди 1672 року. Після різних поневірянь у спробі заробити Вермер помер від серцевого нападу у віці 43 років, залишивши вдову з маленькими дітьми і великими боргами. Катаріна написала в щоденнику: "Ян помер, бо соромився розорення".

Через два роки вона поскаржилася в клопотанні: "Під час руйнівної і затяжної війни Вермер не лише не зміг продати жоден зі своїх творів, а й на шкоду собі не розлучився з картинами інших майстрів, з якими мав справу". Найбільше на світі він любив жінок і живопис, що видно з його чудової картини "Майстерня художника" або "Алегорія живопису" (1665). Катаріна страшенно не хотіла продавати це полотно, переписавши його на матір, щоб не дісталося кредиторам, але й воно незабаром пішло з молотка.

На 150 років ім'я Яна Вермера було забуте, бо "побутовий" живопис не дуже поєднувався з модним тоді героїко-романтичним, що оспівував історичних персонажів, королів і богів. Інтерес до Вермера зріс в епоху імпресіоністів — аж до культового статусу. Ексцентричний Сальвадор Далі (1904-1989) вважав Вермера найгеніальнішим художником світу.