Кров довгоживучих людей демонструє суттєві відмінності

Столітні люди, які раніше вважалися рідкістю, стали звичним явищем. Дійсно, вони є найшвидше зростаючою демографічною групою населення світу, чисельність яких приблизно подвоюється кожні десять років з 1970-х років. Як довго люди можуть жити, і що визначає довге і здорове життя, було цікаво з того часу, як ми знаємо. Платон і Аристотель обговорювали та писали про процес старіння понад 2300 років тому. Однак прагнення зрозуміти секрети виняткового довголіття нелегке.

Він передбачає розгадку складної взаємодії факторів генетичної схильності та способу життя, а також те, як вони взаємодіють протягом життя людини. Тепер наше нещодавнє дослідження, опубліковане в GeroScience, оприлюднило деякі загальні біомаркери, включаючи рівні холестерину та глюкози, у людей, які живуть після 90 років. Люди, які не досягли 11 та 10 років, давно викликають великий інтерес для вчених, оскільки вони можуть допомогти нам зрозуміти, як жити довше та, можливо, також як старіти з кращим здоров’ям.

Поки що дослідження довгожителів часто були невеликими та зосередженими на вибраній групі, наприклад, за винятком довголітніх, які живуть у будинках для людей похилого віку.

Величезний набір даних

Наше дослідження є найбільшим на сьогодні дослідженням, у якому порівнюються профілі біомаркерів, виміряні протягом життя серед людей з винятковою довгого життя та їхніх однолітків з коротким життям. Ми порівняли профілі біомаркерів людей, які дожили до 100 років, і їхніх однолітків з коротким життям і дослідили зв’язок між профілями та шансом стати столітнім.

Наше дослідження включало дані 44 000 шведів, які пройшли оцінку стану здоров’я у віці 64-99 років — вони були зразком так званої когорти Amoris. Потім за цими учасниками спостерігали за даними шведського реєстру протягом 35 років. З них 1224, або 2,7%, дожили до 100 років. Переважна більшість (85%) столітніх людей були жінки.

Було включено 12 біомаркерів крові, пов’язаних із запаленням, метаболізмом, функцією печінки та нирок, а також потенційним недоїданням і анемією. Усе це було пов’язано зі старінням або смертністю в попередніх дослідженнях. Біомаркером, пов’язаним із запаленням, була сечова кислота – продукт життєдіяльності в організмі, спричинений перетравленням певної їжі.

Ми також розглянули маркери, пов’язані з метаболічним статусом і функцією, включаючи загальний холестерин і глюкозу, а також маркери, пов’язані з функцією печінки, такі як аланінамінотрансфераза (Alat), аспартатамінотрансфераза (Asat), альбумін, гамма-глутамілтрансфераза (GGT), лужна фосфатаза (Alp) і лактатдегідрогенази (LD). Ми також розглянули креатинін, який пов’язаний з функцією нирок, і залізо та загальну залізозв’язувальну здатність (TIBC), яка пов’язана з анемією. Нарешті, ми також досліджували альбумін, біомаркер, пов’язаний з харчуванням.

Висновки

Ми виявили, що в цілому ті, хто дожив до свого сторіччя, як правило, мали нижчі рівні глюкози, креатиніну та сечової кислоти, починаючи з шістдесяти років.Хоча медіанні значення для більшості біомаркерів у столітніх і нестолітніх людей суттєво не відрізнялися, довголітні рідко демонстрували надзвичайно високі або низькі значення. Наприклад, у дуже небагатьох довгожителів раніше в житті рівень глюкози був вище 6,5 ммоль/л або рівень креатиніну вище 125 мкмоль/л.

Значення багатьох біомаркерів як у столітніх, так і в тих, хто не живе в столітньому віці, виходять за межі діапазону, який вважається нормальним у клінічних рекомендаціях.Ймовірно, це пов’язано з тим, що ці вказівки розроблені для більш молодого та здоровішого населення. Досліджуючи, які біомаркери були пов’язані з ймовірністю досягнення 100, ми виявили, що всі, крім двох (алат і альбумін) із 12 біомаркерів показали зв’язок із ймовірністю досягнення 100. Це було навіть після врахування віку, статі та тягаря захворювань.

Люди з найнижчою з п’яти груп за рівнями загального холестерину та заліза мали менші шанси досягти 100 років порівняно з тими, хто мав вищий рівень. Одночасно люди з більш високим рівнем глюкози, креатиніну, сечової кислоти і маркерів функції печінки також зменшили шанси стати столітнім. В абсолютному вираженні відмінності були досить невеликими для деяких біомаркерів, тоді як для інших відмінності були дещо істотнішими.

Для сечової кислоти, наприклад, абсолютна різниця становила 2,5 відсоткових пунктів. Це означає, що люди в групі з найнижчим рівнем сечової кислоти мали 4% шансів досягти 100 років, тоді як у групі з найвищим рівнем сечової кислоти лише 1,5% дожили до 100 років.

Навіть якщо відмінності, які ми виявили, загалом були досить незначними, вони свідчать про потенційний зв’язок між метаболічним здоров’ям, харчуванням і винятковим довголіттям. Дослідження, однак, не дозволяє зробити висновки про те, які фактори способу життя або гени відповідають за значення біомаркерів. Однак розумно вважати, що такі фактори, як харчування та споживання алкоголю, відіграють певну роль.

Слідкувати за показниками нирок і печінки, а також глюкози та сечової кислоти, коли ви стаєте старше, мабуть, непогана ідея. З усім тим, випадковість, ймовірно, відіграє певну роль у певний момент у досягненні виняткового віку. Але той факт, що відмінності в біомаркерах можна було спостерігати задовго до смерті, свідчить про те, що гени та спосіб життя також можуть відігравати певну роль.