Скандал із 120-мм мінами для ЗСУ: анатомія зради

Міноборони розпорядилося забрати з фронту всі неякісні мінні постріли українського виробництва, які або не долітали до ворога, або не вибухали взагалі. За даними ZN.UA, йдеться про відкликання щонайменше 100 тисяч мін, чого вистачило б на півроку економного витрачання. Найпопулярніша зброя цієї війни — 120-міліметрова міна — з’явиться тепер у військових хіба що через місяць-другий, та й то імпортна, а значить, не скоро. А все тому, що підлеглі Рустема Умєрова, які мали контролювати якість мін від підлеглих Олександра Камишина, банально приховували проблеми виробника. Хтозна, скільки це тягнулося б, але відео з неякісними мінами почали викладати в соцмережі рядові військові, а проблему підсвітив відомий журналіст Юрій Бутусов. Ось вам хрестоматійний приклад того, як корупція і нехлюйство перетворюють прекрасну ідею на зраду.

Рік тому Мінстратегпром під керівництвом Олександра Камишина доклало зусиль, аби підприємства «Укроборонпрому» Германа Сметаніна отримали замовлення Міноборони на снаряди та міни на десятки мільярдів гривень. Логічно, адже Україна повинна мати на війні якомога більше своєї зброї, щоб менше залежати від союзників. Ми не будемо називати конкретне підприємство, чиї міни стали предметом скандалу, аби уникнути звинувачень у розкритті чутливої інформації. Тож мова про «завод Х» (звісно, ворогам ця інформація відома, бо по заводу вже влучали не раз, але закон є закон).

За законами і правилами, процедура поставки української зброї через закупівлі Міноборони має виглядати так:

• Генштаб каже, яка зброя йому потрібна;
• Міноборони доводить до Агенції оборонних закупівель (АОЗ), чого і скільки треба законтрактувати;
• Головне управління технічного оцінювання та контролю якості озброєння та військової техніки МОУ має попередньо перевірити спроможність того чи іншого заводу виготовляти ту зброю взагалі у необхідних кількостях. Це так звані воєнпреди, вони фізично сидять на збройних заводах. Це повністю зона відповідальності Рустема Умєрова як міністра оборони, якому і підпорядковуються воєнпреди;
• після дозволу воєнпреда АОЗ укладає контракт і дає аванс на запуск виробництва;
• потім воєнпред має постійно перевіряти якість виробів, що сходять із конвеєра. Знову ж таки, тільки після перевірки якості випущеного товару воєнпредом закупівельники підписують накладні та остаточно оплачують товар;
• якщо воєнпред пропускає неякісний товар, то останній офіційний запобіжник — це рекламації від військових командирів.

Якщо ж командири за звичкою не бажають виносити сміття з хати, то останній неофіційний запобіжник — це відео у соцмережах і скарги від солдатів журналістам. У ситуації з мінами все дійшло саме до цього останнього рубежу самозахисту.

А починалося все так. 2023 року В.Зеленський перенаправив податок із зарплат військових (так званий військовий ПДФО) із місцевих бюджетів до державного. З нього 43 млрд грн було заплановано на збільшення виробництва зброї в Україні, тобто для підприємств «Укроборонпрому». Це гроші не на збільшення закупівель зброї, а саме на збільшення можливостей заводів її випускати.

Правильне рішення. Україна для перемоги у війні повинна менше залежати від поставок зброї непередбачуваними союзниками і зацікавлена в підтримці власних виробників. З іншого боку, мова про мільярди в конкретних руках, які іноді затьмарюють розум.

Отже, ще взимку 2023–2024 років під дахом Міноборони та Мінстратегпрому проходили наради, присвячені втіленню прекрасного задуму. Зокрема, на нараді в Міноборони 6 лютого (протокол є в розпорядженні редакції) слухали питання щодо укладання контракту між АОЗ і заводом Х. Начальник Центрального управління координації зовнішньоекономічної діяльності МО генерал-майор Євген Замотаєв довів необхідність виконати рішення ставки Верховного головнокомандувача та Ради нацбезпеки і оборони України щодо невідкладного укладання контрактів на постачання боєприпасів передусім із вітчизняним виробником, що і запропонувала АОЗ. Присутній на нараді начальник Департаменту державного гарантування якості Міноборони Євген Курбет не заперечив проти нарощування контрактів із заводом Х. Відтак, на нараді вирішили рекомендувати АОЗ опрацювати проєкти контрактів із заводом на різні види боєкомплектів. У тому числі на постачання 120-мм мінних пострілів в обсязі 300 тисяч із можливістю збільшити обсяги до 370 тисяч.

Наче все за планом, а от далі відповідальні особи хакнули власну систему запобіжників проти неякісного товару, щоб «маржа» осідала у відомстві Камишина.

Ще у січні цього року військове представництво МОУ перевіряло спроможність укроборонпромівського заводу Х виготовляти різні міни, авіабомби та артилерійські снаряди різних калібрів.

Спочатку воєнпред вказав на такі ризики (документи є в розпорядженні редакції):

• поставки комплектуючих і сировини критичного імпорту (порохів, вибухових речовин);
• підготовка кваліфікованого персоналу, виробничих площ і додаткового технологічного оснащення;
• безперервної роботи персоналу та електроживлення.

Також воєнпред наголосив, що ще не було освоєно серійного виробництва підривника М-12. Хоча техумови на нього у заводу вже були. Це та сама деталь на самісінькій головці міни, яка відповідає за кінцевий вибух при влучанні.

Однак зрештою воєнпред підписав позитивний висновок: «Підприємство в цілому спроможне забезпечити виконання робіт з виготовлення та постачання виробів в наступних обсягах […]». Про міни 120-мм було вказано, що завод Х може виготовляти 300 тисяч штук на рік з урахуванням завантаженості.

Агенція оборонних закупівель перед підписанням контракту вирішила уточнити у воєнпредів оцінку спроможності заводу, щоб впевнитися, що підприємство виготовить обіцяне. Тим паче його потужності вже прострілювалися російськими ракетами. 9 лютого АОЗ отримала від воєнпреда ще більш благосний висновок — з урахуванням завантаженості завод може робити 670 тисяч мін на рік. Тож 14 лютого АОЗ уклала великий контракт на поставку 120-мм мін із заводом Х.

Трохи згодом АОЗ, аби пересвідчитися, що все йде за планом, попросила воєнпредів ще раз оцінити спроможності заводу. І отримала у відповідь запевнення, що оскільки воєнпреди повністю перевіряли цей завод 2023 року, додаткова перевірка у повному обсязі не потрібна, а «підприємство в цілому спроможне виконати заявлені зобов’язання та своєчасно погасити наданий аванс за державними контрактами з постачання виробів для потреб ЗСУ».

Цього разу зі звіту воєнпреда Міноборони зникли ризик щодо виробничих площ і кваліфікованого персоналу та згадка про відсутність серійного виробництва підривника М-12.

Зменшення ризиків за площами і персоналом можливе — завод дійсно розширив виробничі потужності. Але зникла згадка про підривники, а це вже біда, що стала однією зі складових катастрофи.

Усі ці звіти лягали на стіл керівництву Міноборони. Умєров не міг не зауважити неадекватної оцінки спроможностей заводу його підлеглим, але не зважав на це. Або не хотів доповідати Зеленському про нереалістичність потужних амбіцій. Або не прагнув відмовлятися від освоєння мільярдних потоків на пару з Камишиним, одним із небагатьох незамінних менеджерів сучасності, за версією Банкової.

Перші 120-мм міни з заводу Х поїхали на фронт у червні. Про великі проблеми з ними тоді справді чутно не було. Потім була перерва на пару місяців, і у вересні завод продовжив поставки. Отоді проблеми і почалися.

Під час стрільб (із 18 вересня по 10 листопада) зафіксовано таке:

• міни відхилялися від точки прицілювання на 100–600 метрів по дальності;
• були невиходи мін зі ствола міномета;
• нерозриви мін у цілі;
• міни падали на траєкторії польоту на відстані 10–150 метрів від міномета;
• при зміні прицілу міна неправильно змінювала дальність польоту;
• поодинокі випадки невиходу металевої частини міни з труби, догоряння пороху в стволі.

Однак воєнпред жодним чином не фіксував цих проблем. Невідомо навіть узагалі, скільки і яких мін він перевіряв перед відправкою на фронт.

Тож реакції військової влади на це не було, аж поки 6 листопада журналіст Юрій Бутусов оприлюднив відео партії мін, у яких на десять пострілів був лише один розрив.

Тільки 18 листопада Центральне управління забезпечення засобами ураження озброєння Командування сил логістики ЗСУ (ЦУЗЗУО КСЛ ЗСУ) повідомило про «численні технічні несправності вже поставлених мінометних пострілів» у різних військових частинах.

Проблеми ті самі — невиліт міни зі ствола, нерозриви у цілі, відхилення від точки прицілювання на сотні метрів. В одній частині із 17 пострілів дев’ять мін не долетіли до цілі до 600 метрів, сім не розірвалися (три взагалі не вийшли зі ствола) і лише одна міна влучила в ціль. При зміні мін на інший тип від іншого виробника влучання з другого пострілу в еліпс розсіювання 20 метрів, ціль була знищена з чотирьох пострілів (два прямі влучання).

19 листопада командир однієї з військових частин нарешті наважився написати офіційну рекламацію і викликати представника заводу для документування біди. 20 листопада, коли документи дійшли до АОЗ, вона повідомила про це Генштаб. Того ж дня Юрій Бутусов опублікував відео з міною, що не вилетіла зі ствола.

Нарешті почалося довгоочікуване реагування. Начальник ЦУЗЗУО КСЛ ЗСУ Сергій Панов доручив командирам інших військових частин організувати рекламаційну роботу по заміні мінометних пострілів ВОФ-843Б. Станом на зараз відомо про відкликання 100 тисяч мін, і лише після перевірки по всіх частинах стане зрозумілий розмір фіаско. Співрозмовник ZN.UA сказав, що зараз ЗСУ в дуже економному режимі використовують до 20 тисяч мін на місяць.

21 листопада Міноборони нарешті скликало велику нараду з цього приводу за участі представників офісу президента під керівництвом тимчасового в.о. міністра Івана Гаврилюка (у Умєрова були якісь причини на той день не бути міністром). На цій нараді відкрилася жахлива картина нікчемності всієї системи контролю за виробництвом зброї.

Начальник управління воєнпредів Євген Курбет щось розповів про існуючий порядок приймання, і йому доручили перевіряти більше мін зі 100% партій і взагалі збільшити кількість пострілів під час випробувань. Це означає, що до цього міни приймали на основі перевірки малої кількості пострілів і не з усіх партій, суто заради галочки.

Представник Мінстратегпрому пообіцяв замінити мінометні постріли всіх партій, що були поставлені в ЗСУ, і зауважив про необхідність провести «якісну перевірку продукції, що постачається до ЗСУ». Тобто до цього контроль із боку Міноборони був щонайменше неякісним. Але представник Департаменту військово-технічної політики (ДВТП) МОУ пішов іще далі і взагалі заявив про «відсутність системи контролю якості перед постачанням продукції до ЗСУ».

Ще раз, представник Міноборони заявив, що у Міноборони відсутня система контролю якості перед постачанням продукції до ЗСУ. Ось вам і управління Рустема Умєрова.

Прозвучали на нараді й «технічні» претензії. Той самий представник ДВТП заявив, що всі міни потрібно постачати із штатними підривниками М-12. Бо, як з’ясувалося, міни комплектували іншими підривниками В-429, які надходять виробникам як давальницька сировина від Командування сил логістики ЗСУ. Ці нештатні підривники В-429 спрацьовують «тільки під час комплектування другим зарядом». Але де ж завод візьме підривник М-12, якщо після того, як воєнпред прибрав цей ризик зі свого останнього звіту про спроможність заводу, виробництва підривників М-12 так і не запустили.

Це те, що стосувалося НЕвибухання мін при влучанні. А тепер про НЕдольоти, причиною яких є проблеми з пороховим зарядом. Порох у мішечках або спецупаковці «намотується» на хвіст міни, і саме його вибух виштовхує міну зі ствола з певною швидкістю, від якої і залежить дальність і точність польоту.

В Україні немає власного виробництва порохів, вони лише імпортні. Виявилося, що ніхто не знає, у кого завод Х купував порох, а головне — для імпортних порохів в Україні немає навіть методики перевірки. Тому тільки на цій нараді Центральному НДІ озброєння і військової техніки доручили розробити програму і методики перевірки порохових зарядів до цих мін з урахуванням впливу зовнішнього середовища (від -3 до +60С°).

У сухому залишку: міни з фронту відкликають, АОЗ має з-під землі дістати імпортні міни (ймовірно, за більші гроші, бо іноземні постачальники вже знають, що в України наразі немає альтернативи), а прекрасна ідея розвитку власного виробництва зброї повністю дискредитована.

Хоча ані у пана Умєрова, ані у пана Камишина не мало би зараз бути інших, важливіших, завдань.