Вибори в Польщі і фактор України: що кандидати в президенти говорять про війну і Росію

У сусідній Польщі місцеві політичні еліти знайшли собі нову іграшку, через яку вже ламають списи та роблять гарячі заяви в намаганні здобути собі додаткові політичні бали. Мовиться про вибори президента, які відбудуться лише в травні 2025 року.

Проте, вже зараз стали чи не головною темою для обговорення. Звісно, поляки не були б собою, якби не розігрували під час цього й "українську карту". Про ранній старт президентських перегонів в Польщі та основних фаворитів – читайте в матеріалі 24 Каналу.

Чому вибори президента Польщі такі важливі для України

Під час обговорення теми виборів-2025 постає логічне питання: хіба Польща не парламентсько-президентська республіка, де фігура президента здебільшого номінальна, а все вирішує урядова коаліція, що формується за підсумками виборів до нижньої палати Сейму?

Так, політична система Польщі передбачає обмежений інструментарій для президента і віддає більшість повноважень Сейму та уряду.

Проте, номінально найвищий пост в країні все одно важливий через неофіційний статус "батька нації" та найвищого морального авторитету. Нині саме цим займається чинний президент Польщі Анджей Дуда. І в останні місяці робить це доволі вдало, вочевидь розраховуючи на те, що найкраще запам'ятовуються фінальні вчинки.

В умовах, коли в Польщі при владі, внаслідок перемоги на виборах 15 жовтня 2023 року, опинилась прозахідна ліберальна коаліція на чолі з прем'єром Дональдом Туском, а правоцентристи/популісти з партії "Право і справедливість" (ПіС) втратили свої багаторічні керівні позиції, перемога на виборах президента може мати не лише символічне значення, але й цілком практичне. Де-факто, перемога може або закріпити успіх лібералів, або створити непоганий плацдарм для реваншу ПіС вже на парламентських виборах 2027 року, які також не за горами.

Для України вибори президента Польщі були важливими завжди, оскільки саме голова держави традиційно відповідає за культурну дипломатію та спроби історичного порозуміння з сусідами.

З останнім зараз у Польщі великі проблеми, здебільшого штучні, але вони від того не перестають бути тригером, що впливає на ставлення українців і поляків одне до одного. А це в умовах російської агресії, що триває, перетворює "війни пам’яті" на важливий політичний фактор.

Володимир Зеленський і Дональд Туск / Фото ОП

Хто претендує на пост президента Польщі

Польща здавна славиться своєю багатопартійністю, тому кандидатів тут чимало. Наразі не всі політичні сили вже оголосили про висунення своїх кандидатів, проте основні гравці вже визначилися.

• Партія прем'єра Дональда Туска "Громадянська коаліція" доволі очікувано висунула в президенти чинного мера Варшави Рафала Тшасковського. Він вже ветеран президентських перегонів, який змагався з Анджеєм Дудою у другому турі в 2019-му і поступився лише 2%. Дуда тоді, нагадаємо, йшов як незалежний кандидат, але був афілійований від ПіС.

Рафал Тшасковський давно підтримує Україну / Фото warszawa.pl

Нині ПіС не може розраховувати на пана Анджея, бо той вже відбув визначені законом два терміни, крім того, має розбіжності з проводом політсили в особі Ярослава Качинського. І можливо, має плани на створення власної партії.

• З огляду на це ПіС робить ставку на "нові обличчя" та підтримує висунення голови Інституту національної пам'яті – IPN (Instytut Pamięci Narodowej) Кароля Навроцького.

Він не є членом "Права і справедливості" і його номінація відбулася не на партійному з’їзді, а на громадському Конвенті у Кракові 24 листопада, де ПіС була лише одним із учасників. Втім, у тому, що Навроцький матиме підтримку Качинського, сумнівів не може бути. Власне, пан Ярослав вже про це оголосив сам і зробив це публічно:

На наше рішення (номінувати в президенти позапартійного кандидата – 24 Канал) вплинули особисті якості пана Навроцького, але на нього вплинуло також і те, що сьогодні ми маємо особливий стан справ, який, на жаль, і я кажу це з болем, можна охарактеризувати як внутрішню війну. Польсько-польську війну. Ми не хочемо цієї війни. Поляки не хочуть цієї війни. Тому нам потрібна людина, яка заслуговує на довіру, яка не залежить від жодної політичної формації, яка матиме волю, а вона, безумовно, має волю, і яка матиме здатність закінчити цю війну. Не в ім'я інтересів якоїсь партії, а в ім'я інтересів Польщі.

Насправді ж вибір пана Качинського на користь молодого позапартійного історика є нічим іншим як спробою повторити старий трюк – саме так у 2015-му році ПіС "витягла з рукава" маловідомого адвоката Дуду і той несподівано переміг потужного президента Коморовського.

Ярослав Качинський і Кароль Навроцький / Фото TVN24

До слова, варіантів нині було небагато. Якби не Навроцький, вибором чинної опозиції могли б стати депутат Європарламенту Тобіаш Бохеньський, міністри освіти, науки та оборони в уряді Моравецького Пшемислав Чарнек та Маріуш Блащак. Втім, за жодним із них не простежується, на відміну від голови IPN, великих перспектив. Так само, як і у експрем'єра Матеуша Моравецького.

Його вже вважають відіграною картою та вочевидь повісили на скандаліста вину за поразку на парламентських виборах річної давнини. У цій ситуації вибір Навроцького дійсно виглядає як "новий старт" без багажу старих проблем.

Чи є інші кандидати

• Також свої номінації отримали бронзовий призер виборів президента-2020, лідер ліберального руху "Польща 2050" Шимон Головня.
• Власник, з 2013-го року, 37 біткоїнів та один із лідерів відверто проросійської, а отже – маргінальної "Конфедерації" Славомір Менцен.
• Представник "вільних республіканців" харизматичний вусань Марек Якубяк, якого в Польщі неофіційно називають "Батьком пива" (бо той володіє мережею броварень і робить чималі гроші на виробництві крафтового пива).

Фактор Сікорського або кого немає серед висуванців

Люди, які не постійно слідкують за польської політикою, але мають добру пам'ять, мають здивуватися відсутності серед кандидатів Радослава Сікорського, чинного міністра закордонних справ Польщі (та колишнього міністра оборони в уряді Ярослава Качинського – був і такий факт).

Сікорський дуже хотів (і вже не вперше) і навіть, щоб привернути увагу до себе і підсвітити власні амбіції, вдався для не дуже традиційних для самого себе радикальних і навіть скандальних заяв. Зокрема, щодо України, вочевидь, щоб позагравати з правим електоратом.

За обмежений в декілька тижнів час пан Радек встиг:

• заявити про необхідність перехоплення Польщею російських ракет і одразу ж сказати, що це просто його думки,
• порадити Україні віддати росіянам Крим і визнати його назавжди російським, бо він "важливий для Путіна",
• вдатися до чергових спекуляцій з приводу Волинської трагедії,
• посваритися з президентом України Зеленським у Києві та образитися на нього,
• легітимізувати польський шантаж щодо України, пояснивши, що "так буває між сусідами".

Втім, вся це бурхлива діяльність не знайшла розуміння в очах політичних побратимів і партія "Громадянська коаліція" 23 листопада "профутболила" пана Радека, номінувавши 52-річного Рафала Тшасковського. Той переміг Сікорського на партійних праймеріз і здобув солідні 74% голосів, чим дещо нагадав фінальну диспозицію на президентських виборах-2019 в Україні.

Володимир Зеленський і Радослав Сікорський / Фото ОП

Хто фаворит виборів-2025 у Польщі

Відповідь однозначна – Рафал Тшасковський. Пан Рафал давно в політиці і має добру репутацію професіонала, успішного на рівні євродепутата, урядовця та мера столиці Польщі. Він для партії Туска – спокійний та надійний вибір.

Нині саме Тшасковський є фаворитом соціологів і експертів, які вважають його ймовірним переможцем. І хоча говорити про перемогу ще зарано, підстави робити такі припущення дійсно є.

За пів року до виборів соціологія бачить фаворитом Тшасковського і дає йому в умовному турі гарантовані 50%, тоді як кандидат в ПіС може розраховувати лише на 25%.

Як вже зазначалося, на виборах-2020 мер Варшави програв у другому турі Анджею Дуді, але тоді Тшасковський був у не надто зручній позиції. Нагадаємо, що тоді вибори скасували через пандемію коронавірусу і "Громадянській коаліції", яка була в опозиції, довелося замінювати кандидата через раптову відмову віцеспікера Сейму Малгожати Кідави-Блонської.

Обирати нового кандидата довелося в умовах цейтноту: Тшасковський тоді вперше переміг Сікорського, але мав на власну промоцію менше 2 місяців. У цій ситуації фінальний розрив у менш як 2% і понад 10 мільйонів голосів – це швидше успіх, ніж те, що сталося з Камалою Гарріс. Нині ж мер Варшави матиме шанс провести повноцінну кампанію і врахувати всі помилки.

Очікується, що 7 грудня 2024 року кандидат представить власну програму та детально розповість про плани.

Фактор України на виборах-2025

Для нас важливо, що Тшасковський приязний до України і жорстко налаштований проти Росії. Мерія Варшави виділяє 30 мільйонів доларів на облаштування бомбосховищ у столиці Польщі, а також конфіскувала у росіян сумно відомий ЖК "Szpiegowo" (буквально – "Шпигунське"), за який багато років судилася з російським МЗС, але не наважувалася на радикальні кроки до колишніх окупантів Польщі і теперішніх України.

Свою позицію Рафал Тшасковський підтвердив під час численних візитів, а також допомогою українським біженцям у Варшаві.

Взимку 2023 року Рафал Тшасковський був із візитом у Києві, тоді ж він оголосив про передачу старих потягів варшавського метро, а також про участь Варшави та Польщі у відбудові України.

Ми приїхали сьогодні вранці і були нажахані. Віталій показував нам, що відбувається в місті. Зруйновані будівлі, місця, де росіяни намагалися знищити критичну інфраструктуру цього міста. Місця, де гинули люди і велася стрілянина наосліп, ракети влучали в цивільне населення. Це геноцид, про це треба говорити відкрито,
– сказав Тшасковський в ефірі польського телеканалу TVN 24 11 січня 2023 року.

На відміну від Рафала Тшасковського, який у політиці щодо України пропонує давати, дарувати та донатити, його головний опонент закликає забирати та карати.

Мовиться про 41-річного історика Кароля Навроцького, директора Інституту Національної пам’яті та одного з творців моральної паніки навколо Волинської трагедії.

Навроцький – переможець Кубку Польщі-2004 з боксу серед юніорів у вазі до 91 кілограму (цікаво, що нині його побратими по боксерському залу очолюють організовану злочинність в Гданську та Помор’ї), який підробляв в студентські роки як охоронець в готелі, син одного з перших членів "Солідарності" та фахівець з історії Польщі часів радянської окупації.

Зокрема, він був першим істориком, який досліджував організовану злочинність в Польщі в 1980-х, а також визнаним авторитетом, як історик польського футболу.

У березні 2022 року, відразу після повномасштабного нападу Росії на Україну, я звернувся до місцевої влади з проханням завершити декомунізацію польського публічного простору. Реакція була чудовою. З приблизно 60 радянських пропагандистських об’єктів, які ще 2 роки тому спотворювали польські міста, до сьогодні зникла більш ніж половина. З перспективи Російської Федерації такі дії є небезпечними, оскільки вони атакують міф про радянських "визволителів" і підривають "права" Москви на панування на землях, до яких дістався солдат із червоною зіркою на кашкеті,
– Кароль Навроцький про небезпеку "русского міра" і необхідність завершення дерусифікації у статті під промовистою назвою "Хто не з нами, той фашист" від 15 лютого 2024 року.

Пан Навроцький з 2024 року офіційно оголошений Росією у розшук через проведення декомунізації. Що й не дивно, адже керований Навроцьким Інститут національної пам’яті саме опікується деруфікацією Польщі й робить у цьому напрямку багато.

На жаль, займається IPN не лише цим. Іншим традиційним напрямком діяльності Інституту є роздмухування серед поляків антиукраїнських настроїв. Навроцький тут не першопроходець, бо тим самим займалися і попередні керівники IPN, проте, йому за три роки головування в Інституті можна багато чого пригадати.

Зокрема, він провів "чистку" в IPN та позвільняв усих, чиї погляди не відповідали "генеральній лінії", зокрема й тих, що вважали, що конфлікт між українцями та поляками під час Другої світової на Волині та Галичині мав двосторонній характер. Це перетворило наукову інституцію на суто пропагандистську та ще далі віддалило час, коли "війни пам'яті" між Україною та Росією нарешті б добігли кінця.

Навроцький виступив флагманом цих процесів і роздмухав історичний конфлікт з новою силою. Зокрема, він називав Галичину не інакше як "Східна Малопольща", звинувачував Україну та українців у геноциді поляків в часи Другої світової, забуваючи про роль самих поляків у подіях на Волині та в Галичині.

Також Навроцький активно розкручує тему насправді неіснуючої заборони на проведення ексгумації жертв Волинської трагедії, водночас блокуючи роботу з відновлення історичної справедливості щодо українських жертв польського терору на території сучасної Польщі.

Не можна стати частиною європейської цивілізації та міжнародних структур, не поважаючи смерть і не дозволивши поховати 120 тисяч людей (увага, це каже дипломований історик – 24 канал)… Я не знаю, що зробить українська влада, але Україна в цьому контексті поводиться дуже непристойно щодо поляків,
– Навроцький в ефірі Rmf24 поширює фейки про 120 тисяч непохованих жертв Волинської трагедії та звинувачує Україну в усіх гріхах.

Все це відбувається не просто так – Навроцький позиціонує себе як захисник польських інтересів "від спотворення історії українцями". Тому треба бути готовими, що ця сторона стане дуже важливою частиною його президентської кампанії, а значить – варто приготуватися до нових звинувачень в "геноциді", "бандеризації" та інших "українських злочинах".

…ми чекаємо, що українська влада позитивно розгляне наші заявки, щоб ми могли розпочати роботи з пошуку та ексгумації жертв геноциду на Волині та Східній Малопольщі. Ми готові до цього в будь-який момент,
– Навроцький в інтерв'ю виданню Interia навмисно називає українську Галичину “Східною Малопольщею”.

Нагадаємо, вже колишньому міністру закордонних справ Дмитрові Кулебі "прилетіло" за значно меншу "витівку".

До речі, скандальні заяви можуть бути не лише від Навроцького, але й від інших кандидатів. Бо маємо ще й дику "Конфедерацію", яка дуже полюбляє блокувати український кордон за російські гроші, а тепер ще й отримає трибуну та увагу ЗМІ, бо пан Менцен, балотується

Як відомо, на "українському питанні" закінчуються не лише "російські ліберали", але й польські, тому Україні варто приготуватися, що наступні пів року зі західного кордону до нас буде нестись чимало нової дичини, а учасники перегонів ще не раз згадають нас "не злим, тихим словом".