Психолог про те, як подолати тривожний стан: Поверніться до рутинного життя і живіть «тут і зараз»

Події останнього тижня багатьох вибили з колії. Хтось скаржиться, що ні про що інше, крім нищівних ракет, не може думати, хтось запитує, де шукати порятунку, хтось просто складає руки з думкою: хай буде що буде - і поринає в депресію. У соцмережах відновилися жарти про Щекавицю, аналітики наввипередки роблять прогнози, від яких стає млосно. Як би ти не намагався тримати себе в руках, а живеш з відчуттям затиснутої в грудях пружини.

Як послабити цей стан тривожності і на чому концентруватися - Коротко про розповів психолог, травматерапевт Мирон Шкробут.

Притча про мудрого старця

- Пане Миколо, а в чому ви шукаєте розради?
- Є речі, які ми можемо змінити, і є речі, які ми не можемо змінити. От, наприклад, чи можу я вплинути на те, будуть ті ракети летіти чи не будуть? Не можу. Єдиний спосіб, яким я можу вплинути, – це молитва, яка дає мені певний ресурс. Усвідомлення того, що є речі, які від мене не залежні, і є вища сила, яка можє мені допомогти.
- Всі ми підсвідомо молимося, навіть не знаючи слів молитов. Але це відчуття... От, зізнаюся, я збиралася купувати комп’ютер, а зараз вже думаю, чи є сенс?
- Сенс є завжди. Виконання власних планів, повернення до рутинного життя – це один із способів подолати тривожний стан. Селянин, знаючи, що він завтра може померти, сьогодні все одно засіває ниву.

Є така хороша притча. Учень запитав у мудрого старця: "Як минає ваш день?" Той відповідає: "Ранком я прокидаюся, молюся Богу, потім пораюся на городі, іду до брата Івана, ми з ним спілкуємося..." І розказує юнакові про все, що робить до сну. Учень знову питає: "А якби ви знали, що завтра буде кінець світу, що б робили?" "Встав би зранку, помолився Богу, попорався на городі, пішов би до брата Івана..." - говорить мудець. "Чекайте, старче, це ж ваш останній день!" - дивується учень. "А чому мій останній день має відрізнятися від мого кожного дня?" - відповів йому той.

У нас є щодень і є сьогодні – оце саме важливе. Найбільше, що в нас забирає сили, це те, що ми існуємо в жахливому майбутньому або жахливому минулому. Ми забуваємо бачити оцю мить, проживати її зараз. От ви зателефонували мені п’ять хвилин тому, і це вже минуле. Ми говоримо - і це зараз. Не треба бути думками десь, гадати - впаде чи не впаде. Треба бути тут і тепер.

Не занурюйтесь в те, що кажуть аналітики

- А якщо не дуже виходить вирватися з отих думок?

- Є вправи на заспокоєння, їх можна знайти в інтернеті. Є така проста порада: перестати метушитися, а дозволити собі лягти на канапу, зі смаком подихати, включити приємну музику. Є спеціальна білатеральна музика для зняття стресу. Вона передається через навушники почергово в праве і ліве вухо. Це американці таке придумали і використовували для військових, які поверталися з Іраку чи Афганістану. Я всім своїм клієнтам рекомендую білатеральну музику, її теж можна знайти в інтернеті.

Також добре взятися за рукоділля чи іншу творчу роботу. Треба шукати те, що нас заземлює, дозволяє побути в цьому моменті.

- Ми більше звикли блукати по новинах та соцмережах.

- Я рекомендував би обмежити доступ до соцмереж, особливо у тривожний період. Вони викидають людину з її моменту. Залиште, наприклад, у телеграмі один-два зважені канали, щоб бути в курсі, що відбувається. І не занурюйтесь в те, що кажуть аналітики. Аналітиків взагалі треба слухати через рік після того, як вони щось казали, тоді буде все зрозуміло, чому вони це говорили.

Зараз більшість новин і так із негативним аспектом, а якщо додатково станете навантажуватися прогнозами, то вас знову викидатиме в оте жахливе майбутнє, яке ще не настало і невідомо, чи настане.

У власне життя - як в укриття

- Кажуть, що чекати біду важче, ніж її переносити. У фейсбуці побачила картинку: дівчинка дивиться на ядерний гриб і вигукує: “Ну нарешті!”. Мені стало трохи зле, а автор посту пише, що лікується від депресії чорним гумором.

- Чорний гумор доречний лише в тому середовищі, яке може його зрозуміти. Наприклад, про те, що людина, яка втратила ногу, економить на одному черевику, можуть жартувати між собою приятелі без ноги. А коли такі речі починають іти на загал, то це вже не гумор, а глузування. Воно точно сили не додає.

- А спілкування з друзями додає? Варто табуювати теми, які непокоять?

- Спікування з друзями – це наше “тут і зараз”, яке приносить ресурс. Спеціально табуювати нічого не треба, але зосереджуватися варто на тому, що дає позитив. Скажімо, розпитати у приятеля чи приятельки, як йому ведеться, яку книжку почитав, яке кіно подивився. Про себе те саме розкажіть. Негативу нам і так достатньо.

- Тобто не скаржитися одне одному на стан, а просто теревенити?

- У роботі психологів найважче – це люди, які приходять поскаржитися. І те погано, і оце погано, а там іще гірше... Виговорилася людина, пішла, а на другому сеансі починається те саме. Бо людина не шукає виходу з проблеми, а виливає її комусь на голову. Психологи таких клієнтів, як правило, зупиняють, а друзі не мають відваги і підставляються. Коли підвищений стан тривожності, розмов зі знайомими, які люблять скаржитися, бажано уникати.

Треба бачити приємне. Наприклад, ваша дитина намалювала квітку. Гарно ж? Гарно! Взагалі необхідно більше спілкуватися з дітьми. Відкласти справи і поскладати разом пазли або пограти в настільні ігри. Відійти від електронного простору, який занадто нас навантажує.

Усвідомте, що майбутнє нікуди не дінеться. Якщо буде ядерний удар, він повз вас не пройде. Навіщо ж жити очікуванням і вбиватися вже сьогодні, втрачаючи дорогоцінні миттєвості “тут і зараз”. Відомо, що паніка – це один із способів інформаційної війни. Занурьтесь у власне життя - як в укриття. Не дозволяйте, щоб інформаційні бомби падали вам на голову.