Законопроєкт «Про академічну доброчесність»: битва за зміни чи чергова амністія для плагіаторів?

Питання академічної доброчесності завжди було та залишається у фокусі уваги академічної спільноти. З ініціативи громадськості проводяться гучні розслідування, в яких фігурують ректори й міністри, ініціюються народніпремії на кшталт «Академічна негідність року». Проте самої лише народної ініціативи недостатньо, для ефективної боротьби з академічною недоброчесністю потрібне й законодавче поле. Необхідні ефективні механізми контролю над дотриманням доброчесності та незворотні наслідки для порушників. Улітку в парламенті законопроєкт №10392 «Про академічну доброчесність» (далі — законопроєкт) пройшов перше голосування і зараз очікує другого читання. Коли воно відбудеться — наразі невідомо. Сам законопроєкт готували чотири роки. Як зазначено на сайті ВР України, його ухвалення «стане історичним кроком, оскільки аналогів йому не існує в жодній державі європейського простору», бо «закон забезпечуватиме можливість підняти на більш високий, відповідний європейським стандартам рівень культури в усіх закладах освіти і наукових установах, утвердити цінності академічної доброчесності як в академічному середовищі, так і в суспільстві загалом».

Дуже не хотілося б, аби цей законопроєкт ліг під сукно та «загубився» у вирі інших, тому академічна спільнота має постійно привертати увагу до нього, організовувати публічні дискусії та підкреслювати суспільну значущість проблеми.

Втім, важко говорити про розроблення законопроєкту, коли відповідальним за підготовку першого й другого читання є голова Комітету Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій Сергій Бабак, якого звинувачували в плагіаті докторської дисертації. Згодом вінвідмовився від наукового ступеня, заявивши, що «…наше завдання — сформувати нову культуру академічної доброчесності… І починати потрібно з себе».

Виклики у сфері академічної доброчесності

Плагіат як феномен існує з часів появи людського мислення, та це довга історія, що потребує окремої статті. Якщо ж говорити про сучасні виклики у сфері академічної доброчесності, то в Україні основними проблемами залишаються такі.

Корупція (продаж дисертацій, дипломів, маніпуляції в процесі атестації підривають довіру до системи освіти).

Культура толерування списуванню, яка закладається ще зі школи.

Відсутність винагород за доброчесність — доброчесна поведінка не заохочується, що знижує мотивацію поводитися етично. Ті, хто дотримується принципів доброчесності, й ті, хто не дотримується, мають однакові кар’єрні можливості та перспективи.

Слабкий загалом інститут репутації — порушення доброчесності часто не має серйозних наслідків для плагіатора.

Недостатнє регулювання відповідальності за плагіат — чітких стандартів та ефективних механізмів покарання на сьогодні немає від слова зовсім.

Більшість проблем, до речі, не є чимось винятковим, вони стосуються багатьох країн світу. До всього цього додаються глобальні виклики, повʼязані з нестримним розвитком ШІ, коли штучно згенеровані тексти дедалі більше нагадують написані людиною. Якщо такими темпами це відбувається вже сьогодні, то що на нас чекає за п’ять чи десять років? Це дуже складне питання, що вимагає міждисциплінарного підходу та методів, тобто у вирішенні таких питань мають брати участь науковці з усього світу з локальними прив’язками, представники різних дисциплін: філософи, юристи, економісти, психологи, фахівці з кібербезпеки тощо.

Які ключові зміни пропонує законопроєкт?

Цей законопроєкт є явним кроком уперед, але проблеми він вирішить лише частково. Сфера його дії широка: від освітньої, наукової, педагогічної та викладацької діяльності до створення, рецензування, оцінювання академічних творів і проєктів, організації конкурсів та вступних випробувань, присудження ступенів і звань, забезпечення якості освіти, а також оцінювання наукових установ.

Насамперед законопроєкт розширює й додає етичний аспект у визначення академічної доброчесності: додано ціннісні визначення, такі як чесність, довіра, повага, справедливість, відповідальність, стійкість, рішучість. А серед принципів доброчесності є «нетерпимість (нульова толерантність) до будь-яких проявів порушень академічної доброчесності». Багато уваги приділено тому, що всі, на кого поширюється дія Закону, мають дотримуватися цінностей та принципів академічної доброчесності. Навіть «батьки, інші законні представники неповнолітніх здобувачів освіти зобов’язані формувати у своїх дітей усвідомлення необхідності керуватися цінностями та додержуватися принципів і правил академічної доброчесності».

Важливо, що в законопроєкті класифіковано основні види порушень академічної доброчесності. Окрім відчуження чи приписування авторства та копіпасту, є також фабрикація висновків наукової та науково-технічної експертизи, рекламування послуг зі створення (написання, допомоги у створенні тощо) академічних творів або їх частин, схиляння науковця чи викладача до порушень академічної доброчесності тощо. І виявлення хоча б одного з цих фактів може бути підставою для відмови в захисті дисертації.

Законопроєкт також пропонує зобов’язати всіх учасників освітнього процесу зазначати використання комп’ютерних програм під час виконання наукових робіт і створення текстів, за порушення передбачено санкції. Однак у законі чітко не зазначено, які саме програми маються на увазі, — як на мене, варто було б наголосити, що йдеться саме про ШІ.

Важливо, що в законопроєкті прописано санкції за порушення недоброчесності: від попереджень, виховних заходів у вигляді відвідування лекцій на тему академічної доброчесності до відрахування з навчального закладу та позбавлення наукових ступенів, посад тощо. І ці санкції можуть бути запроваджені не лише щодо науковців, а й щодо школярів віком від 14 років, адміністрації освітніх закладів, видавців, викладачів. Причому санкції можуть бути застосовані не лише за порушення, а й за бездіяльність.

Відповідальність за контроль над дотриманням академічної доброчесності буде покладено на самі заклади освіти та наукові установи, а далі в процесі реагування братимуть участь Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО) й територіальні органи центрального органу виконавчої влади із забезпечення якості освіти.

Однак у законопроєкті є невирішені проблеми, очевидні вже зараз

Передусім є ризики порушення конституційних прав науковців або здобувачів освіти через нечіткі механізми оскарження рішень щодо проявів недоброчесності та відсутність координації між органами, відповідальними за реалізацію механізмів реагування на прояви недоброчесності.

Ще один важливий момент: якщо передати відповідальність за боротьбу з недоброчесністю на місця, то потрібно надати й ресурси для здійснення таких повноважень.

Та найрезонансніше положення законопроєкту, що викликало бурхливі дискусії серед науковців, — норма про те, що «цей Закон не застосовується до діянь (дій чи бездіяльності) суб’єктів академічної діяльності, що були вчинені до набрання цим Законом чинності». Це означає, що всі нині визнані та приховані плагіатори отримають індульгенцію та зможуть зберегти звання й посади.

Також для покращення законопроєкту варто було б додати практичні механізми його реалізації. Ось кілька важливих моментів: обов’язкове підвищення кваліфікації через сертифікатні програми щодо академічної доброчесності та критичного мислення, обов’язкові довідники для першокурсників щодо принципів доброчесності, навчання на реальних прикладах, постійна комунікація та річний моніторинг ситуації з дотримання академічної доброчесності, створення інформаційних ресурсів та організація публічних дискусій тощо. Також варто впроваджувати системи перевірки на плагіат не лише для дисертацій, а й для бакалаврських і магістерських робіт, конкретизувати певні поняття, такі як «обман», «необ’єктивні оцінювання», додати до переліку порушень такі, як «продукування ненаукових результатів», «неналежне використання академічних ресурсів» тощо. Також експерти пропонують розглядати порушення принципів академічної доброчесності як злочин в умовах війни, адже вона є не лише освітньою цінністю, але й фактором стратегічної стійкості.

Тож якими саме будуть фінальні зміни й дата другого читання, — невідомо, але 3 липня 2024 року з’явився протокол засідання профільного парламентського комітету, що містить склад робочої групи для впровадження того самого другого читання. Серед них такі цікаві персоналії, як Юлія Гришина, Андрій Бутенко, Михайло Винницький, Сергій Квіт, Оксен Лісовий, Інна Совсун, Руслан Стефанчук. Дехто з них був помічений у плагіаті або його толеруванні.

Рефлексії наостанок

Зміна цінностей, культури, звичок, посилення самоідентичності, а через це й довіри до себе та іншого — це не щось про «тут і зараз». Це про довгостроковий процес і наполегливу працю, про розчарування й надію, конструктивну й не дуже критику, дискурси, суперечки та, врешті, пропозиції для вирішення. Теза, антитеза, синтез.

Законопроєкт №10392 «Про академічну доброчесність» — не панацея, але він має на меті створення єдиних правил для всіх учасників та учасниць освітнього й наукового процесу в контексті міжнародних стандартів і викликів. І об’єм роботи, необхідної для того, щоб він справді «запрацював», важко уявити.

Плагіат існує стільки ж, скільки й людське мислення, — це часто щось дуже явне, але й складне, коли треба дати визначення, де він починається та де закінчується. Але так чи так у всі часи за крадіжку карали: від морального осуду до ампутації рук. Як бути з інтелектуальною крадіжкою — тут усе складніше й потребує складних комплексних рішень, якщо ми хочемо стати частиною ЄС, а не оркостану. Щонайменше маємо навчитися цінувати й імплементувати людські цінності, навчитися комунікувати та покращувати інституції, які справді про довіру до здобувачів знань в освіті та науці, адже від цього залежить якість фундаменту, на якому будується наше майбутнє, захист, повернення та зміцнення кордонів як на індивідуальному, так і на державному рівні.