10 тисяч чашок на артрезиденцію: ветеран із Хмельницької області виробляє їх із донецької глини

На виготовлення одного горнятка треба аж місяць. Так каже гончар, а ще ветеран війни Микола Величко. Про особливу глину із самого Слов’янська, про те, скільки його виробів розбилося за увесь час акції і як робота за гончарним кругом може допомогти ветеранам - читайте у матеріалі Коротко про.

Велика мрія Величка

Авторська чашка за 590 гривень.

- Не так вже й дорого, адже це ручна робота, - пояснює Коротко про автор чашок, гончар Микола Величко.

Насправді у всьому світі цінується саме ручна робота, крафтові речі в єдиному екземплярі. Але роботи Миколи Величка мають ще одну важливу цінність: усі кошти від продажу чоловік вкладає у власну артрезиденцію в селі Григорівка, що на Хмельниччині. Каже, що там буде і простір для реабілітації ветеранів.

Мрія Величка підходить його прізвищу: дійсно велика. А якщо серйозно, то, щиро кажучи, не з дешевих. Тому чоловік поставив собі ціль - створити та продати 10 тисяч горнят і таким чином зібрати необхідні кошти на проєкт.

- До закінчення акції залишилося виготовити 600-700 штук, - розповідає гончар.

Підраховуємо дохід від продажу виробів.

- То ви вже гривневий мільйонер? Маєте кошти на артпростір? – запитуємо.

- Що ж ви там нарахували за шалені суми, - дзвінко сміється гончар Микола. – Які там мільйони…

І пояснює: вже майже готові два поверхи артрезиденції. На першому поверсі буде майстерня, на другому – дві гостьові кімнати. Щоправда, стоїть лише «коробка» будівлі, треба повністю зробити внутрішні оздоблювальні роботи. А коштів не вистачає, адже майстру довелося придбати потужний генератор, завдяки якому працює його електропіч, де випалюються вироби. А ще треба постійно купувати матеріали для виробів.

- Наприклад, для поливи йдуть тільки компоненти з-за кордону, - пояснює Микола Величко. – Виготовляю їх за своїми авторськими техніками. Така полива після застигання нагадує скло. І абсолютно безпечна для людини, сумісна з харчовими продуктами. А глина, з якої виготовляю горнятка, це наша рідна, з Донеччини. Ось погляньте на цю світлу масу (мне в руках шматок глини. – Авт). Це зі Слов’янська. Там дотепер працює виробництво глин.

Уявіть: за кілька кілометрів від лінії фронту, під щоденними обстрілами видобувають глину, яка їде майже через усю Україну на Хмельниччину до Миколи Величка.

Чашки з глини зі Слов'янська, прикрашені поливою, що нагадує скло. ФБ mykolapotter

Міцні, як камінь

Гончар ретельно вимішує донецьку глину з місцевими матеріалами, а також піском та польовими шпатами, і стає до роботи за гончарний круг. Через деякий час з м’якої маси вимальовуються обриси майбутньої чашки, з якої, можливо, питимуть каву, чай або узвар чи яка прикрашатиме полицю серванта чи кухні.

- Насправді мої горнята дійсно особливі, - стверджує Микола. – Це не звичайна глина, а правильно казати - кам’яна маса. Таку кераміку треба випалювати тільки при високих температурах. У мене це більше 1200 градусів. Вироби міцніші за звичайні глиняні. За весь час моєї акції знаю тільки про два випадки, коли горнята розбилися. Вони дійсно міцні, як камінь.

- Тобто, якщо я надумаю спекти у вашій чашці мафін, то горнятко не трісне в печі? – запитуємо.

- Обіцяю, не трісне, - стверджує гончар. – Якісь 200-250 градусів в духовці і познаки не матимуть для мого горняти.

До речі, цікавою є форма чашок Величка, деякі з яких трохи завужені доверху. Майстер каже, що саме така форма є більш зручною для пиття. І ще один важливий момент. Купувати чашку у Величка – це свого роду атракція, своєрідний сюрприз. Майстер сам вирішує, якої форми та кольору горня відправити замовнику, хоча й дослухається до побажань. А ще разом із чашкою відправляє покупцю сертифікат і запрошення до майбутньої артрезиденції.

Це не звичайна глина, а правильно казати - кам'яна маса. ФБ mykolapotter

Народне ремесло лікує душу

Це зараз Величко може годинами розповідати про глину та поливу. Хоча за спеціальністю вчитель фізкультури, працював журналістом, фотографом.

- От приблизно в той час, коли я фотографував весілля, мені хотілося чогось такого особливого, для душі, - пригадує. - Одного разу познайомився з місцевим гончарем, і якось мене та глина захопила. Почав цікавитися виготовленням кераміки. Самостійно справа йшла важко, звернувся по допомогу. І мій вчитель гончарної справи допоміг мені, як то кажуть, поставити руки, розвинути тактильну пам'ять, навчив виконувати певні дії з глиною.

Також гончар-початківець поповняв свої знання інформацією з інтернету, багато спілкувався з іншими умільцями, цікавився їхнім досвідом. І справа пішла.

До початку повномасштабного вторгнення Микола Величко вже більше 10 років виготовляв з глини різноманітний посуд. Але після 24 лютого 2022 року призупинив свою діяльність. Пішов добровольцем на фронт.

- Був на Запорізькому напрямку, - розповідає ветеран. – Всяке було… Це війна. А торік повернувся додому, за сімейними обставинами. З того часу і почав розвивати свій артпроєкт. Дуже хочу, щоб ветерани мали змогу приїхати до мене, попрацювати з глиною.

До речі, зараз Величко має помічника, який сам нещодавно повернувся з фронту. Каже, робота з глиною дійсно допомагає хлопцеві.

- Я не хоче говорити, що глина забирає якийсь негатив, ні, - пояснює гончар. – Більш того, зі свого досвіду раджу хлопцям, які повернулися з «нуля», пробувати будь-яку творчість. Маєте змогу малювати? Малюйте! Ліпити? Ліпіть! Ткати? Тчіть! Будь-яке народне ремесло – це певна дія, рух, що розвиває дрібну моторику, мислення, уяву, відволікає від темних думок.

Та все ж війна не дає про себе забути у далекій від лінії фронту Хмельницькій області. Село Григорівка, де стоїть майстерня гончара, знаходиться неподалік Старокостянтинова. Місто відоме на всю Україну тим, що його «облюбували» вороги: "прильоти" майже щодня. Але Старкон, як називають його місцеві, живе.

- Людей у місті поменшало, це помітно, але в мене навіть думки виїхати немає, - каже Микола Величко. - Діти зараз у Львові навчаються, у мене дві доньки. А я на війні стільки всього бачив, що оті «бабахи» мене не лякають.

Незважаючи ні на що, Микола Величко впевнений, що влітку 2025-го прийме своїх перших гостей в артрезиденції.

Майстер каже, що саме така форма зручніша для пиття. Фото: ФБ mykolapotter

До речі

Не просить, а робить

Чашки Миколи Величка мандрують Україною. У цьому переконалася авторка тексту. Коли цей матеріал лише готувався, подруга зі Львівщини відправила мені повідомлення з фотографією покупки: дві чашки знайомої форми.

- Купила не лише для кави, а й для того, щоб допомогти майстру, - написала власниця горняток у повідомленні. - Це гончар з Хмельниччини, який не просить, а робить.

Це найкраща реклама, яку я бачила останнім часом. Сподіваюся, у нього все вийде.