The Economist: Як зробити перемовини з Путіним виграшними для України і Європи

Про це йдеться у статті The Economist, переклад якої наводить Еспресо.

Протягом двох років війна в Україні точиться метр за метр, кожен з яких просочений кров’ю. Та раптом настали значні зміни. Однією з причин стало те, що стрімкий наступ Росії виявив серйозні проблеми з живою силою та моральним духом, які з часом можуть призвести до колапсу українських позицій. Ще нагальнішим є те, що Дональд Трамп ясно дав зрозуміти: у ролі президента він активно прагнутиме зупинити бойові дії.

Найбільше занепокоєння викликає те, що Дональд Трамп може нав'язати Україні згубну угоду. Володимир Путін заявляє про теоретичну готовність заморозити лінію фронту, хоча Росія контролює лише 70-80% територій чотирьох українських областей, які вона анексувала. Водночас він вимагає, щоб Захід скасував санкції, Україна відмовилася від вступу до НАТО, була демілітаризована та формально залишалася нейтральною. До того ж він наполягає на "денацифікації" через усунення українського керівництва та забезпеченні прав російськомовного населення.

Якби Трамп підтримав таку угоду, Путін досяг би більшості своїх військових цілей, а Україна зазнала б катастрофічної поразки. Щобільше, російський президент не став би дотримуватися домовленостей. Його розрахунок полягає в тому, що післявоєнна Україна, ослаблена внутрішніми конфліктами та звинуваченнями на адресу Заходу, зрештою впаде під його контроль. Якщо ж ні, Путін захопить більше територій силою. Позиціонуючи себе як самопроголошеного  "захисника" російськомовних українців, він легко знайде привід для нового наступу.

Саме такого результату побоюються. Але це не неминучий і навіть не найбільш імовірний сценарій. Капітуляція перед Путіним стала б не лише поразкою для України, але й публічним приниженням для Америки та самого Трампа. Її наслідки перекинулись би в Азію, де противники Америки могли б стати більш агресивними, а її союзники втратили б довіру й почали б шукати шляхи зближення з Китаєм. Дональд Трамп, безумовно, прагнув би уникнути принизливого статусу лідера, який "втратив Україну" через провал у переговорах із Путіним. У його власних інтересах — укласти угоду, яка забезпечить стабільність України принаймні на чотири роки його президентської каденції. За цей час Україна може досягти значного прогресу.

Трамп має важелі впливу на Росію, якщо вирішить ними скористатися. Оскільки він непередбачуваний, він може погрожувати посиленим постачанням Україні більш смертоносного озброєння, змусивши Путіна сприймати його серйозно. Крім того, російська економіка зазнає труднощів, рубль падає, а росіяни втомилися від війни. Хоча Путін може вести війну ще рік чи й більше, пауза для нього теж вигідна. Як зазначив Майк Волтц, новий радник Трампа з національної безпеки, Америка може пригрозити й новими санкціями, аби ще більше загострити ці труднощі.

На що ж тоді має бути спрямована угода? Відновлення кордонів 1991 року — це наразі нездійсненна мета. Хоча морально і юридично ця земля належить Україні, вона не має достатньо сил, зброї та ресурсів, щоб повернути її силою. Натомість метою має стати створення умов для процвітання України на тих територіях, які вона наразі контролює.

Для цього необхідні стабільність і відновлення, які залежатимуть від здатності України захистити себе від російської агресії. Тому в центрі переговорів має бути питання розробки надійних та міцних механізмів забезпечення безпеки України.

The Economist переконаний, що найефективнішим способом забезпечення безпеки для України є її вступ до НАТО. Членство в Альянсі дозволило б уникнути нестабільності, озлобленості та вразливості до впливу Путіна в процесі досягнення його мети — дестабілізації та домінування в Європі. Це також сприяло б приєднанню до Альянсу однієї з найбільших, найінноваційніших і найбільш загартованих у боях армій та оборонних промисловостей Європи, що привітав би й Трамп, оскільки НАТО потребувало б менше американських військ.

Членство в Альянсі порушує складні питання, адже відповідно до Статті 5, напад на одного члена є нападом на всіх. Однак є й можливі рішення. Гарантія безпеки може не поширюватися на ті частини України, які зараз окуповує Росія, так само як вона не поширювалася на Східну Німеччину, коли Західна Німеччина приєдналася до НАТО в 1955 році. Війська інших країн НАТО можуть не базуватись на постійній основі в Україні в мирний час, як це було під час вступу Норвегії до Альянсу в 1949 році.

Ми досі поділяємо цю думку. Проте для того, щоб Україна стала членом НАТО, необхідна підтримка всіх 32 членів Альянсу, включаючи Угорщину та Туреччину, які блокували вступ Швеції та Фінляндії. Як показують наші матеріали, деякі країни, зокрема прифронтові держави, а також Великобританія, Франція та, за нового канцлера, Німеччина, можуть піти на двосторонні угоди, в рамках яких вони розміщуватимуть свої війська в Україні як таку собі «розтяжку». По суті, їхньою ціллю буде стримування Путіна, створюючи загрозу того, що подальша агресія Росії може залучити їх як сторону у війну.

Це може стати досить елегантним виходом з ситуації, але ця «розтяжка» фактично еквівалентна Статті 5, просто під іншою назвою. Країни не повинні давати Україні таку обіцянку, якщо вони не готові її виконати, адже відступ під російським вогнем може серйозно підірвати їхнє становище в НАТО, можливо навіть фатально. Оскільки ця сила є новою, Путін, ймовірно, намагатиметься випробувати її, шукаючи слабкі місця. Вона також потребуватиме офіційної підтримки з боку Трампа для авторитетності, навіть якщо він не надасть жодних військ, оскільки Європа досі залежить від Америки у веденні війни, особливо проти такого великого супротивника, як Росія.

Це також вимагатиме зміни підходу в Європі, зокрема в Німеччині. Щоб продемонструвати Путіну серйозність своїх намірів, європейські країни повинні будуть показати свою підтримку Україні. Це включає масовану допомогу для відновлення країни, постачання зброї та прогрес у переговорах про вступ до ЄС. Щоб дати сигнал Путіну, що вони готові дати відсіч у разі нападу, їм потрібно буде значно збільшити витрати на оборону та провести капітальний перегляд своєї оборонної промисловості. Трамп, який давно закликає до збільшення європейських оборонних бюджетів, мав би підтримати такий розвиток подій.

Припинення вогню призведе до двох протилежних бачень майбутнього України. Розрахунок Путіна полягає в тому, що він виграє від угоди, оскільки Україна занепаде, Росія переозброїться, а Захід втратить інтерес. Однак уявіть, що за підтримки Заходу Україна використала перерву, щоб відновити свою економіку, перезапустити політику та стримати Росію від подальшої агресії. Завдання полягає в тому, щоб це бачення взяло гору над похмурою альтернативою.