Як вигнати російський прапор із Європи

За останні пів року в країнах ЄС сталася низка інцидентів, пов’язаних із просуванням російських наративів і символіки російської агресії, а ще — зі спробами витіснити з публічного простору українські символи й акції.

Влітку-восени 2024 року в Італії з’явилися сотні білбордів із гаслами «Росія нам не ворог» і кольорами російського прапора, згодом схожі плакати помітили у Франції. 

Вже в листопаді знов-таки в Італії місцеві комуністи вели агітацію під російським прапором із літерою Z в кольорах георгіївської стрічки й напали на українського ветерана, який вимагав прибрати символіку агресора.

На Кіпрі регулярних актів вандалізму зазнає український меморіал «Якір-серце».

Зрештою кілька днів тому зазнала нападу (і знову з боку комуністів) українська хода в Греції.

Це не є критичним явищем: у масштабах ЄС кількість таких випадків дуже мала. Однак ігнорувати їх теж не можна — без системної протидії мала кількість відносно швидко може перетворитися на велику.

Такими акціями Росія та її попихачі ведуть боротьбу за символічний простір у Європі, поступово розмиваючи межі допустимого й прагнучи нормалізувати публічну демонстрацію символів своєї агресії, а через це — й саму агресію. Якщо їм вдасться, на тлі природного охолодження європейської солідарності з плином часу, економічних проблем і підйому популістичних рухів у ЄС це може призвести до зменшення підтримки України.

Крім стратегічного виміру, присутність російських символів у ЄС несе ще дві наочніші загрози. Першою є гуманітарна. В ЄС перебувають понад чотири мільйони українців, багато з яких глибоко травмовані російською агресією, втратою дому та близьких. Символи агресора можуть запускати повторне переживання травми, або, простіше кажучи, людям може бути дуже боляче дивитися на ці об’єкти, й цей досвід провокуватиме сильну емоційну відповідь.

Звідси випливає другий аспект загрози — для громадського порядку. Є пряма небезпека конфліктів між українцями в ЄС і тими, хто демонструє таку символіку. В разі, якщо останні — не росіяни, а громадяни країни ЄС, у якій це відбувається, це може створити додатковий простір для спекуляцій на кшталт «агресивні українські мігранти нападають на громадян (вставити країну)». І для такого штибу пропаганди не буде важливо, хто насправді на кого напав.

У країнах ЄС (і не тільки) свідомі цих ризиків і вжили та вживають деяких заходів, спрямованих на обмеження пропаганди російської агресії, але ці заходи мають виразно регіональний характер — що ближче до Росії, то краще розуміють загрозу. Крім України, публічне демонстрування Z чи георгіївської стрічки обмежують або карають у Молдові, Польщі, Литві, Латвії, Естонії, Чехії та Німеччині. Навіть у Казахстані час від часу штрафують водіїв із Z на машинах — щоправда, за «неідеологічною» статтею про обмеження видимості. Однак далі на захід і південь Європи несприйняття символіки агресії хоч і присутнє до певної міри в суспільстві та серед еліт, але не кодифіковане в законодавстві, й це відкриває Росії простір для боротьби за повернення цих символів на вулиці та в дискурси, як-от в описаних вище історіях із Італії.

Ще складніше з вербальним схваленням російської агресії чи таким символом, як російський прапор-триколор. Останній складно юридично заборонити, оскільки це офіційний державний символ, але принаймні в деяких випадках, де прапор чітко прив’язаний до контексту агресії, це можливо — так зробили в міжнародних спортивних організаціях на кшталт МОК, і так робили в Берліні під час акцій до 9 травня.

Щодо висловлювань на підтримку російської агресії, то їх часто розглядають крізь призму права на свободу слова, й межу між свободою слова та схваленням геноцидної війни провести буває складно, як і встановити належний рівень відповідальності за це. Навіть у самій Україні, яка живе за законами воєнного часу, вербальна підтримка російської агресії у 80% випадків завершується умовними вироками, як свідчать дані ЄДРСР про вироки за статтею 436-2 ККУ.

Однак у законодавстві багатьох країн ЄС і так є відповідальність за пропаганду агресивної війни, расової вищості, геноциду, воєнних злочинів тощо. І саме в цих межах мають розглядати будь-які інциденти з російськими символами чи проросійськими висловлюваннями, а також із атаками на українські символи чи заходи. Не просто дрібне правопорушення, від якого можна відмахнутися, як на Кіпрі, не формальні зачіпки, якими користувалися в Італії, щоби зняти проросійські плакати, не «обмеження видимості», як у Казахстані, а пропаганда війни, заклики до геноциду та расизм — ось чим є демонстрація російської символіки й атаки на українські акції. Щоб уникнути вигідного агресору розмивання понять, у всій Європі має бути закріплено чітку зв’язку сенсів «Росія — війна — геноцид».

Для цього потрібно просувати засудження та / або заборону підтримки війни та її символів на різних рівнях — місцевому, регіональному, національному, ЄС, Ради Європи тощо. Основними діячами на цьому полі можуть бути українські діаспорні організації, дипломатичні установи України й адекватні посадовці всіх рівнів у європейських органах влади, які розуміють загрозу для своїх народів.

Зрештою навіть один російський прапор чи Z у Європі — це забагато, адже за ними стоїть геноцидна війна й прагнення Європу знищити, і саме під цими символами розвивається ідеологія російської вищості та воєнної експансії, носії якої влаштовують вибухи, підпали й отруєння по всьому Європейському Союзу.