Любов у допомозі й казках: пам'яті Олександра Баранова – лікаря, якого росіяни вбили в Нікополі

23 листопада йому виповнився б 31 рік, проте назавжди залишилось 30. Олександра Баранова росіяни вбили 11 листопада, вкотре відкривши вогонь з артилерії по Нікополю, що на Дніпропетровщині.

За 12 днів до дня народження в рідному місті Олександра провели в останню путь. І попри загрозу обстрілів чимало містян прийшли віддати останню шану лікарю, який буквально жив власною справою. У вільний від роботи час Олександр присвячував себе рідним та друзям, після початку повномасштабного вторгнення активно працював над проєктом для дітей, а нещодавно і сам став батьком.

Та, на жаль, росіяни забрали у новонародженої дівчинки її тата, а в цілого міста – фахівця своєї справи.

Яким був Олександр Баранов та яким його пам'ятатимуть рідні – читайте у матеріалі 24 Каналу.

"Таких лікарів зараз не багато"

З дня загибелі Олександра минуло лише 2 тижні, та його сестра Анастасія згадує про брата з посмішкою, і каже, що він був надзвичайно світлою і доброю людиною.

Їхні батьки – медики. Тому свого часу Олександр теж обрав для себе медицину. Анастасія каже, що так хотіли батьки, але і він був не проти.

На скільки я тоді зрозуміла, його і батьки туди скерували, і він сам, дивлячись на батьків, хотів слідувати їхньому прикладу. Він завжди хотів допомагати людям,
– згадує Анастасія.

Олександр Баранов у студентські роки / Фото, надане 24 Каналу

Після тривалого навчання у Запоріжжі Олександр влаштувався у місцеву амбулаторію №2 в Нікополі, де працював сімейним лікарем, хоча паралельно ще й навчався на кардіолога і десь за кілька місяців мав би здобути ще один фах.

Сестра Олександра каже, що таких лікарів, як її брат, зараз не так і багато, адже він завжди приділяв увагу пацієнтам, цікавився їхнім здоров'ям і в позаробочий час, а також дбав, аби вони отримали належне лікування, якщо їх госпіталізовували. Якщо ж стаціонар не хотів брати пацієнта з тих чи інших причин, наприклад, безхатька, він все одно шукав можливості, щоб пацієнта госпіталізували, бо він не поділяв людей за становищем.

Олександр був відданим своїй справі цілком і повністю, тому коли у липні 2022 року російська армія почала обстрілювати Нікополь з тимчасово окупованого Енергодара, він не покинув роботу, а навпаки, відчував, що ще більше потрібен людям.

Йому подобалося працювати лікарем. Він хотів таким чином допомагати людям, тому й не хотів покидати своїх пацієнтів, адже вони потребували його,
– пояснює Анастасія рішення брата залишатися у Нікополі.

Звісно, це все на тлі того, що покидати рідний дім, роботу та друзів і їхати в невідомість – завжди складно.

Батько маленької доньки та проєкту Kazka Ukraine

Ще бувши студентом Олександр познайомився з Іриною. У 2016 році вони одружилися і відтоді були постійно разом. Разом працювали в амбулаторії №2, разом працювали над проєктом Kazka Ukraine.

Коли росіяни почали обстрілювати Нікополь з окупованої території Запорізької області, Олександр з родиною виїхав на дачу за містом. Щоранку він з дружиною їхав у Нікополь на роботу і ввечері вони поверталися на дачу, аби хоча б уночі не думати, що зараз щось прилетить.

У березні 2023 року, повернувшись втомленими з роботи, Олександру та Ірині прийшла ідея проєкту з дитячими казками. Того ж вечора в Instagram з'явилася сторінка Kazka Ukraine. І далі подружжя невтомно працювало над спільним проєктом, використовуючи для цього чи не весь вільний час. Коли Ірина завагітніла, Олександр сам продовжував працювати над проєктом.

Олександр та Ірина ночами працювали над проєктом / Фото, надане 24 Каналу

Я щовечора спостерігала за тим, як він приїжджав з роботи, одразу сідав за комп'ютер і освоював там якісь нові навички та тенденції, нейромережі. Сидів він так десь до 04:00, потім о 7-й прокидався і їхав на роботу. О 18-й повертався, відпочивав і знову сідав за казки. Вони розпочинали з дружиною – створювали ілюстрації, поописували казки, налаштовували рекламу і таргет. Коли Іра завагітніла, він більше працював сам. Вони випустили збірку казок на Великдень, малювали ілюстрації на замовлення, робили електронні книжки та журнали. А нещодавно ще й почали створювати аудіоказки,
– розповідає Анастасія, сестра Олександра.

За півтора року Kazka Ukraine зібрала понад 15 000 прихильників, а після загибелі Олександра його дружина опублікувала на сторінці щемливий допис, у якому зазначила, що багатьом могло здаватися, що над проєктом працює ціла команда, однак усе робили двоє людей. Хоча Ірина каже, що вона була лише помічницею, та зараз продовжує справу, яку вони почали з чоловіком.

Олександр багато працював над казками й створював власні. Особливо на створення нових історій його надихала донечка Емілія, яка народилася за 2 місяці до загибелі Олександра.

Ось такі книги створювали Олександр та Ірина Баранови / Фото, надане 24 Каналу

Прощання під російським обстрілом

Олександр був надзвичайно радий народженню донечки й для того, аби провести більше часу зі своєю сім'єю, навіть запланував на кінець листопада відпустку. Однак, на жаль, день 11 листопада змінив усе.

Анастасія з мамою того дня були вдома. Зателефонувала дружина Олександра і сказала, що побачила в телеграм-каналах, що прилетіло на другу дільницю амбулаторії, де якраз в той час мав бути Олександр. На момент удару вони якраз розмовляли, а потім зв'язок обірвався через дивний звук і на телефоні Олександра спрацював сигнал SOS.

Рідні одразу поїхали на місце удару. Сестра першою упізнала тіло Олександра.

Батько відвіз нас туди. Мама побігла шукати його, кричала. А я просто впізнала його за шкарпетками. Дивлюсь – от людина лежить і я зразу зрозуміла, що це він. Я розуміла, що його уже немає, але я не розуміла, як сказати про це мамі – вона пробігла спершу повз нього, не могла повірити в це і шукала його серед живих,
– пригадує той день Анастасія.

Згодом з'ясувалося, що приліт був буквально за 2 метри від Олександра – шансів вижити, на жаль, у нього не було. Росіяни убили чоловіка.

Так багато людей написали про нього після цього. Це стало підтвердженням того, що він дійсно був кваліфікованим і хорошим лікарем. На похорон прийшло багато людей, хоча таке у нас зараз рідкість через обстріли. І навіть під час похорону був артобстріл, але люди прийшли. Так багато було гарних квітів…
– згадує сестра Олександра.

Син, чоловік, брат і батько, якого більше немає

Анастасія молодша за Олександра на 13 років, тому брат для неї був прикладом – вона захоплювалася його працьовитістю, дружністю, вмінням знаходити спільну мову з різними людьми.

Він завжди мене надихав і я завжди хотіла бути такою, як він. Він був дуже ерудованим, різностороннім та харизматичним. Оці його жарти… Я пам'ятаю, що завжди хотіла так само навчитися жартувати і щось намагалася копіювати. У нас був з ним такий конект… Утопічні, ідеальні взаємини між братом і сестрою. Він завжди мене підтримував і допомагав, радив як краще. І це завжди було так легко, через гумор, просто і по-хорошому. Я зараз передивляюся його фото і мені хочеться посміхатися. Він був настільки світлим і хорошим. У ньому не було нічого поганого. Я навіть не знаю жодної людини, яку він образив, або заподіяв їй якесь зло,
– каже Анастасія.

Після похорону Олександра його дружина Ірина написала ще один пост, в якому пообіцяла згодом розповісти про те, яким її коханий був відданим людям і своїй справі.

Я бачила, як багато людей прийшло попрощатися з ним! Я все це бачила! Він залишиться в памʼяті назавжди. Він став героєм. І коли я пишу це, то розумію, що це дійсно так. Ви навіть не уявляєте, наскільки він був відданий роботі. Я обовʼязково про це розповім! Я познайомлю вас з іншими лікарем, з тим лікарем, якого знала я,
– наголосила Ірина.

Олександр Баранов з дружиною Іриною та донькою Емілією / Фото, надане 24 Каналу

А ще Ірина запевнила, що маленька Емілія точно знатиме, яким був її батько, хоч війна забрала його у неї так рано. Сестра Олександра також прагне зараз робити усе, аби донька її брата знала, яким він був, і щоб про нього пам'ятали, бо він цього заслуговує.

Мені просто дуже хочеться, щоб його донька підросла і розуміла, що в неї був дуже класний батько. Просто мені хочеться, щоб про нього пам'ятали. І згадували. Бо він живе просто в кожному дотику, у кожному своєму проєкті. І в кожному своєму вчинку,
– наголошує Анастасія.

Олександр, Анастасія та Ірина Баранови / Фото, надане 24 Каналу

І справа Олександра зараз живе. Ірина продовжує роботу над Kazka Ukraine, а маленькі українці мають змогу отримувати персональні казки, які навіть попри те, що зростати доводиться у складному і непевному світі, дають надію на добро та справедливість. Ці казки допомагають батькам, які у важкі часи виховують дітей, дарувати їм радість. Так, як і хотів цього Олександр Баранов.