"Руки геть від Буданова": перший керівник розвідки розкрив, як агентура Кремля розхитує ГУР. Інтерв’ю з генералом Скіпальським

Агентурна мережа країни-агресора Росії досі має можливість вчиняти непрямий вплив на державні структури України, зокрема на військові. Під її прицілом Служба безпеки України, сили спецоперацій.

Але найбільш дошкуляє Кремль українській воєнній розвідці і Головному управлінню розвідки (ГУР) Міноборони. Один з прикладів такого прихованого і добре спланованого впливу – нав’язування українському суспільству думки, що структура ГУР потребує змін, зокрема заміни її керівника.

Ще одна проблема, що перешкоджає перетворенню подібних надважливих для безпеки України структур – суто внутрішня. Це те, що інколи в тих чи інших відомствах, як і за радянських часів, під час підбору кадрів перевага надається відданим, лояльним, а не професійним особистостям. Це дуже загрозлива тенденція. Зокрема, саме з цієї причини на сьогодні жодна військова структура не може бути гарантовано убезпечена від витоку секретних даних.

Таку думку в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA висловив перший начальник Головного управління розвідки України в 1992-1997 роках, ексзаступник глави СБУ, почесний голова Спілки офіцерів України, генерал-лейтенант Олександр Скіпальський.

– Наступ російської окупаційної армії триває фактично з жовтня минулого року. Ми всі очікуємо щонайменше на припинення просування окупанта, а краще – на перелом у війні на нашу користь. Чого сьогодні найбільше не вистачає Україні, аби це сталося? В чому головна перевага ворога – жива сила чи щось інше?

– Перше за все, необхідно розуміти, що Україна бореться з дуже потужним ворогом, і бореться мужньо. В першу чергу, я б хотів схилити голову перед тими, хто віддав своє життя за Україну, за тих, хто сьогодні в дуже складних умовах захищає Батьківщину. Я не знаю, яка ще країна могла б вистояти і успішно оборонятися в таких умовах, протистояти такому кровожерливому і багаточисельному ворогу.

Але, безумовно, є проблемні питання. Багато хто закидає нашим західним партнерам, мовляв, недостатньо допомагають тощо. Але б я подивився на цю проблему ширше. Несвоєчасна допомога і певні обмеження з’являються не просто так. Вони виникають через неправильну оцінку стратегічних загроз для демократичних країн Заходу, в першу чергу Сполучених Штатів, з боку країн з тоталітарною системою управління. Загроза, передусім, існує для них, адже Україна, як завжди, опинилася на перехресті цих подій. Сьогодні фактично Україна захищає територіальну цілісність Європи, вона захищає європейців від агресії тоталітарних країн.

Щодо спроб умиротворення агресора… Ніколи ані лев, ані тигр не будуть їсти капусту. Вони будуть шукати м'ясо. Але керівництво західних країн, зокрема, США, сподівалося на те, що Росію можна чимось ублажити і задовольнити. Тому й виникали затримки у наданні допомоги Україні, які суттєво вплинули.

Треба віддати належне – все більше і більше розумних людей, політиків на Заході це усвідомлюють. І ми маємо дякувати союзникам, адже їхня допомога – це фундамент нових можливостей Збройних сил для стримування ворога і можливої перемоги. Це перше.

Друге – внутрішня політика України. Формування структур влади методом ручного волюнтаристичного управління призвело до зниження професіоналізму та деяких моральних аспектів в цих структурах. Мені особисто доводиться відповідати на запитання військовослужбовців, особливо тих, які повернулися з фронту пораненими: "Пане генерале, за яку Україну ми воюємо? Ми воюємо за Україну для Арахамії? Потрібно воювати за Україну для українців".

Корупція, безвідповідальність також впливають на розвиток ВПК, на забезпечення Збройних сил. Відсутність реальної боротьби і притягнення до відповідальності корупціонерів зменшило довіру до влади в суспільстві. Ми побачили тотальну кругову поруку, зокрема, серед тих, хто займається питаннями мобілізації тощо. Такий курс веде до деградації.

Коли Міністерство оборони звинувачують в виведенні мільярдів за кордон, але до відповідальності притягають якогось завскладом, а міністри і заступники міністрів танцюють, це не боротьба з корупцією, це не наведення порядку.

Ще одна проблема – залучення непрофесіоналів у владні структури чи людей, які виконують незрозумілі і невластиві для них функції. Не може одна людина керувати і Збройними силами, і Міністерством закордонних справ тощо. Є система управління, і її треба дотримуватися. Намагання керувати нею в ручному режимі призводить до складнощів.

Отже, наразі ми маємо працювати на два фронти: виховання і навчання нашого мобілізаційного ресурсу, роз’яснення суспільству, але влада повинна показувати приклад чистоти, порядності і високої моралі. Якщо цього не буде, це створить загрозу для України.

– Ви сказали про залучення непрофесіоналів у владні структури, про формування структур влади шляхом ручного управління. Чи вважаєте ви, що на сьогодні виникла нагальна потреба переглянути такі підходи? Зокрема, щодо формування кадрового складу в Головному управлінні розвідки Міноборони?

– Безумовно, це прослідковується не лише в Головному управлінні розвідки. Така проблема існує і в Службі безпеки, і в інших відомствах і міністерствах – коли підбираються не завжди професійні, але завжди віддані кадри. Професіонали мають свою точку зору. Дослухаючись їх, керівник може ухвалити найбільш раціональне рішення, а не суб’єктивне, що залежить від настрою, нашіптування, підказок тощо.

Щодо Головного управління розвідки, то для мене це сенс життя. П’ять років, з 1992 по 1997 рік, я разом з колегами-однодумцями створював і очолював цю структуру. Ми розбудовували воєнну розвідку на зовсім нових принципах. Вже тоді ми розуміли, що потрібна національна воєнна розвідка, яка буде базуватися не на підґрунті радянської чи навіть царської імперії, а на нових. Нам вдалося закласти основи державності в розвідці, основи патріотизму і українськості. Завдяки цьому пізніше її не змогли зруйнувати навіть такі апологети, як Соломатін, міністр оборони Лебедєв, Єжель. Я вже не кажу про тих, хто долучався до них у справі розбазарювання військового майна.

Я бачив першу хвилю у ЗМІ, що прозвучала відносно Кирила Буданова. На мою думку, це людина, яка знаходиться на місці. Саме такий молодий бойовий генерал в умовах війни повинен очолювати таку важливу структуру, як Головне управління розвідки. Але через те, що він молодий і має досягнення, він викликає заздрість. Мовляв, як так, що Буданова відзначають, а на мене, також генерала, не зважають. До цього додається й синдром політичного іміджу. І це дуже загрозлива тенденція, цього не можна допускати.

Але потрібно розуміти, що політичний імідж тих, хто не може, не здатен, не справляється на високій посаді або зловживає владою, буде падати у суспільстві, водночас імідж авторитетних бойових генералів зростатиме.

Українська воєнна розвідка побудована на принципах американської воєнної розвідки і деяких європейських країн. Це структура, яка не передбачає тоталітарного впливу. Правильну заяву зробив президент Зеленський – що Буданов сьогодні на місці, Буданов працює. І я думаю, що так і має бути.

Ще один важливий фактор – це російський вплив. Якщо Росії вдається розхитувати ситуацію на виборах в США, в Європі, то уявіть собі, який вплив вона може досі мати на Україну, де через історичне минуле, історичні зв’язки тощо їй тут усе відомо. І цей вплив явно проглядається.

До прикладу, кілька тижнів тому підняли тему пенсійного забезпечення військовослужбовців, які захищають свої інтересі, зокрема, й через суди. Ви думаєте, що пані Третьякова не розуміє, що у період війни, коли структури, що займаються мобілізацією, себе дискредитували, піднімати такі питання не можна? Це була спроба розхитати ситуацію, і слава богу, що в адміністрації, можливо, в РНБО знайшлися люди, які попередили її про недоцільність цього. Але я вважаю, що після таких дій повинні бути не попередження, а допити у Службі безпеки, тому що такі дії дестабілізують ситуацію у сфері оборони.

Як думаєте, яка структура в Росії найбільш дошкульна для Росії? Найбільше – воєнна розвідка. Агентурна мережа працює, через 5-10 передач знаходиться той, хто повірить у правоту меседжу і починає робити заяви, що, мовляв, необхідно змінити структур ГУР і завдати руйнівного удару по системі воєнної розвідки.

Я як людина, яка долучилася до закладання основ, на яких українська воєнна розвідка успішно виконує свої завдання, маю моральне право сказати: руки геть від ГУР і від Кирила Буданова.

– Ми розуміємо, наскільки в цій війні важливі розвіддані. Чи вбачаєте ви ознаки того, що й сьогодні, коли велика війна триває майже три роки, деякі наші розвіддані зливаються ворогу?

– Безумовно, такі прояви є. Передусім, наукові аналітики довели, що біля 80% розвідувальної інформації збирається з відкритих джерел. До цього додаються технічні можливості. Наприклад, ми розмовляємо телефоном із використанням захищеного зв’язку, але певний підрозділ чи структура, яка здобуває інформацію через зв'язок, технологічно може обійти цей захист.

Я наведу кричущий приклад. Коли на початку 2014 року, коли Росія тільки-но розпочала бойові дії на Донбасі, наші воїни часто скаржилися: ми пішли в розвідку, а нас накрили. Але вони йшли і у кожного в кишені був включений мобільний телефон. Безумовно, ворог одразу бачить, яка група по якому маршруту йде – це показує навігація. І завдається удар.

У тодішнього секретаря РНБО Турчинова ми підняли це питання, і лише за рік у Верховній Раді було ухвалене рішення про обмеження використання мобільних телефонів у бойових діях. Рік! Звісно, з такими темпами будуть витоки.

Не треба також забувати, що ворог дуже підступний. Ми бачимо прості диверсійні дії, які не приховати – підпал автомобілів, трансформаторних станцій, різних технічних будівель тощо. А що вже говорити про професійну агентурну роботу? Завдання викриття таких мереж завжди гостро стояло перед СБУ і досі є таким.

Я знаю, що в Малюка наполовину зв’язані руки. Він міг би зробити набагато більше. Але тут знову ж таки відіграє роль волюнтаристичне втручання у роботу СБУ – певних людей не чіпати тощо – це перешкоджає роботі. Тому, на жаль, сказати, що витоків не буде, я не можу. Я бачу, що наша контррозвідувальна робота по всіх напрямках – і культура, і релігія, і економіка, і ВПК – потребує значного покращення.

– За повідомленням заступника глави Головного управління розвідки Вадима Скібіцького, Росія підготувала прогноз розвитку воєнно-політичної ситуації у світі до 2045 року, який передбачає план поділу України на три частини. Чи припускаєте ви, що у перспективі 20 років з якоїсь причини агресор може досягти цієї мети?

– Я поділяю точку зору Вадима Скібіцького. Якщо Захід, США, країни НАТО не зрозуміють загроз, усе може бути. Росія розраховує на те, що вже не раз було в історії. Подивіться, на окупованій частині України вже відмобілізували значну частину українців – примусом та агітацією – і їх вже готують для залучення у бойові підрозділи, що воюють проти України.

Якщо Захід не зрозуміє загроз, не консолідується і не допоможе Україні перемогти в цій війні, залишитися потужною країною, то я не виключаю, що в ті роки, на які розраховує Путін, по Берлину і по Парижу можуть їздити його "козаки".

Я б не хотів, аби українці опинилися в лавах російської імперської окупаційної армії і воювали проти союзників України, які сьогодні нам максимально допомагають і, сподіваюся, будуть допомагати ще більше Україні захиститися.

– Ми говорили про довгострокові плани агресора, але Кремль неодноразово озвучував свої цілі на менш віддалену перспективу – "звільнення" чотирьох областей України, які Росія записала в свою конституцію, "демілітаризація" України, гарантії невступу до НАТО тощо. За яких обставин країна-агресор може зменшити свої загарбницькі амбіції? Коли Кремль може бути готовий до реальних мирних переговорів, а не до вимог капітуляції України?

– Безумовно, Росія піде на поступки тільки під тиском, коли вона буде змушена. Я не знаю, чи готовий до цього Путін, але Путін – це не вся Росія. Переконаний, що в Росії є і здорові сили. Власне, соцопитування показують, що все більше росіян починають усвідомлювати безглуздість розв’язування війни проти України, зокрема, через жертви і матеріальні збитки, які несе РФ.

Потрібна тільки вміла політика України – дипломатична, військова, - консолідована з країнами Заходу і з іншими державами, які усвідомлюють загрози виникнення Третьої світової війни чи ядерної війни. Людство повинно турбуватися про своє майбутнє. Але мене як аналітика дивує, що досі більшість людей не бачить тієї загрози, яку вже сьогодні для землі, для її населення несуть бойові дії – і екологічні, і економічні, і інші. Треба роз’яснювати суспільству, що ця війна, окрім фашистський амбіцій з боку російської влади, нічого іншого для планети не несе.