Три історії про викрадення рашистами чоловіків на Харківщині: “Він заплатить за всіх атовців у селі”

За даними МВС України, станом на жовтень цього року майже 50 тисяч українців перебувають у розшуку як особи, зниклі безвісти за особливих обставин. Серед них як військові, так і цивільні. Здебільшого цивільні потрапляють в цю категорію внаслідок викрадень та незаконних затримань на окупованих територіях.

Під час окупації Харківської області росіяни, еленерівці та деенерівці викрадали людей з дому або навіть на вулиці. Кожний українець міг стати потерпілим або жертвою насильницького зникнення. Декого після допитів, тортур і знімання у пропагандистських відео окупанти відпускали, декого вивезли і намагаються засудити за сфабрикованими звинуваченнями, але доля цивільних досі залишається невідомою. 

Так, безвісти зник мешканець Балаклії Андрій Шаповал, який одного дня не повернувся додому. Зниклим також вважається Віталій Гладкий з Бригадирівки, якого окупанти жорстоко побили на очах родини та викрали з власного будинку. Олексія Полінкевича, який мешкав у селі Великий Виселок, росіяни затримали та вивезли до Росії, але його місцеперебування наразі невідоме. 

Під час польової місії на Харківщині документатори Центру прав людини ZMINA поспілкувалися з родинами цих трьох безвісти зниклих та свавільно затриманих. Розповідаємо їхні історії.

Ще раз прийдете до комендатури – опинитесь там, де ваш син

За словами матері Андрія Шаповала Наталії, до повномасштабного вторгнення її син жив та працював у Харкові. Перед війною він повернувся до Балаклії, де мешкав з нею та вітчимом Віктором.

Під час окупації Балаклії Андрій щодня ходив доглядати за дідусем та бабусею своєї подруги, яка переїхала жити до іншої країни. Літні люди проживали неподалік будинку його батьків.

“Зазвичай син виходив з дому зранку і повертався назад близько 12:00”, – додає мама.

12 квітня 2022 року Андрій вийшов пізніше, ніж зазвичай. Він забув взяти з собою документи і мав при собі лише телефон. Того дня чоловік не повернувся додому. Додзвонитися до нього батьки не могли, оскільки був відсутній зв’язок. При цьому рідні сподівалися, що він залишився вдома у своїх підопічних літних людей, щоб не повертатися додому під час комендантської години, яка починалася о 14.00.

Наступного дня до квартири Шаповалів прийшла бабуся подруги, яку він провідував. Жінка поцікавилася, чи хлопець вдома і додала, що вчора близько 13:00 він від них пішов.

“Від їхнього будинку до нашого приблизно 10–15 хвилин пішки. На його шляху блокпостів не було”, – стверджують рідні.

Батьки тричі ходили до окупаційної “військової комендатури”, яка знаходилася у будівлі відділку поліції Балаклії, щоб дізнатися про місцеперебування Андрія. Однак росіяни казали, що у них такого немає.

14 квітня 2022 року під час чергових відвідин “комендатури” окупанти заявили рідним Андрія, що у разі повторного візиту вони “опиняться там, де їхній син”. Однак, попри це зауваження, вони продовжували заперечувати, що знають, де Андрій.

Того ж дня до будинку Шаповалів під’їхало три машини. З них вийшли близько 16 озброєних військових у балаклавах, які оточили будівлю.

“Вони, ймовірно, приїхали з Куп’янська, оскільки до цього ці автівки в такий самий час, тобто зранку, неодноразово приїжджали в місто. Зокрема за адресами учасників АТО. Вони зламували двері в квартирах”, – розповідають батьки Андрія.

До квартири Шаповалів прийшло з обшуком шестеро окупантів, схожих на спецназівців. Лише чоловік, який зламував комп’ютери, був з відкритим обличчям. Він мав темне волосся, був маленький на зріст і поводив себе дуже зухвало.

Хтось з росіян запитав у рідних, де знаходиться Андрій, пояснивши це тим, що хлопець нібито “здавав їхні позиції ЗСУ”. Під час обшуку росіяни вилучили телефон Наталії та ноутбук її сина. Також вони перевірили ноутбук вітчима Андрія Віктора, встановивши на ньому російський браузер “Яндекс”.

“Мій телефон вони так і не повернули. Ще вони забрали з собою папірець, на якому були записані паролі від синових акаунтів”, – каже Наталія.

За словами Віктора, напередодні російський снайпер, який сидів на військовому заводі, застрелив хлопця, який перебував на даху девʼятиповерхівки і, ймовірно, хотів відрегулювати антену.

Наступного дня батьки випадково побачили відео з Андрієм в інстаграмі. У ньому хлопець зізнавався у нібито “коригуванні вогню для ЗСУ, внаслідок чого загинули мирні жителі”. Також у ролику він вихваляв російську армію. На думку Наталії, син міг таке сказати лише під примусом.

“На відео він був переляканий, і видно було, як він читає (з папірця. – Ред). Ще ми помітили, що шпалери на відео схожі на ті, які були у балаклійському відділку поліції. Окрім синового відео, ми бачили в інстаграмі інші подібні “зізнання” і “вибачення” викрадених балаклійців”, – пригадують рідні зниклого.

Після деокупації Балаклії Віктор спілкувався з колишніми бранцями, яких незаконно утримували у відділку поліції і в будівлі “Харківгазу”. Однак ніхто з них не бачив Андрія.

Наталія написала заяву до поліції про незаконне викрадення сина та звернулася по допомогу до Міжнародного комітету Червоного Хреста. У якості особливих прикмет вона наводить три татуювання на тілі хлопця: на лівій руці – сова та сакура, а на правій нозі – робокоп.

Мати переживає за сина, оскільки той страждає на анемію та погано перетравлює їжу.

“Через проблеми з хребтом Андрій погано тримає шию, тож іноді у нього може падати голова. Його навіть комісували з армії. Я сподіваюсь, що його знайдуть і що з ним все буде гаразд”, – з надією у голосі каже Наталя.

Ваш чоловік заплатить за всіх атовців в селі

За словами Вікторії Гладкої, її чоловік Віталій служив у 92 мотострілковій бригаді протягом 2016–2017 років. Після численних поранень він пішов зі служби та повернувся до родини у село Бригадирівка неподалік Балаклії. Батьки проживали в одній хаті разом з чотирма дітьми та онуками.

“Він отримав третю групу інвалідності. У нього не бачить ліве око, в черепі стоїть пластикова пластина, у легенях та голові залишилися осколки, які не можна було витягти. Відсутні передні нижні зуби”, – описує дружина поранення чоловіка.

Перші півтора місяця росіяни у Бригадирівці не базувались, а поставили лише два блокпости – на в’їзді та виїзді. Час від часу окупанти ходили по будинках місцевих мешканців з перевірками.

Зранку 5 квітня 2022 року до будинку Гладких під’їхали три автівки з “зетками”, з яких вийшло близько 10 військовослужбовців. Частина з них була в балаклавах. Вибивши ногами хвіртку, вони увірвалися на подвір’я та, погрожуючи автоматами, вимагали видати їм зброю. Вікторія помітила, що у трьох з них на формі був напис “ЛНР”. Інші були з білими пов’язками на руках та ногах. Їхній головний, високий чоловік кавказької зовнішності, мав позивний “Карен”. Окупанта з білявим волоссям називали “Хімік”, а їхнього водія, худорлявого та низького на зріст, звали Андрій.

“Я їхні огидні обличчя ніколи не забуду. Потім ми бачили “Хіміка” у Куп’янську, де він був охоронцем місцевого ІТТ. Ще він деякий час перебував у російському штабі у Волоховому Яру”, – розповідає дружина Віталія Гладкого.

Окупанти показали Вікторії папірець з іменами односельців, яких вони назвали “добровольцями”. При цьому жінка помітила, як напроти імені її чоловіка було написано, що він служив у 92 мотострілковій бригаді. Насправді про це знали лише ті, кому Віталій довіряв. Також окупанти заявили Гладким, що в них, за свідченнями їхніх односельців, має бути зброя. Нічого не знайшовши, вони забрали два телефони чоловіка, його ордени та грамоти, але залишили його документи.

“Вони не вірили, що у нас немає зброї і казали: “Завтра ми отримаємо дозвіл на обшук, і від хати не залишиться цеглини на цеглині, якщо ви добровільно не здасте””, – пригадує Вікторія.

Вдаривши Віталія ногою в груди, вони виштовхали його за ворота, де прикладом збили з ніг та поклали обличчям на землю. Вони погрожували прострелити йому пальці та ноги. Він простояв на колінах в оточенні окупантів десь хвилин 20. Потім йому зв’язали ноги й руки, натягли на обличчя шапку, яку перемотали скотчем, посадили до автівки та повезли у невідомому напрямку.

“Його зі зв’язаними руками та ногами змусили стрибати в машину. Потім нам розповідали знайомі, що того дня Віталю з закривавленим обличчям возили селом у багажнику автівки. Вони під’їжджали до будинків та показували людям мого чоловіка, запитуючи у них, чи знають вони тих, хто воює”, – згадує Вікторія.

Того ж дня у Бригадирівці окупанти викрали ще чотирьох колишніх атовців. Деяких з них побили, але згодом їх усіх відпустили, окрім Гладкого.

15 травня 2022 року до будинку Гладких приїхали деенерівці разом з водієм окупантів Андрієм. Цього разу вони забрали автівку “Нива”, акумулятор та інструменти. На питання Вікторії, чи живий її чоловік, один з них відповів, що, як тільки вони скрізь встановлять свою владу, його засудять до 15 років ув’язнення у “куп’янському суді”.

“Я запитала, коли вони повернуть машину. Окупанти сказали, що Віталій повернеться на ній додому. Але цього не відбулося. Пізніше я питала у “Карена”, чому інших затриманих чоловіків відпустили, а Віталія – ні. Він відповів, що Віталій “заплатить за них всіх””, – з болем каже жінка.

Ввечері до Гладких приїхало п’ятеро нетверезих деенерівців. Окупанти вимагали у Вікторії відпустити з ними доньок. Жінка навідріз відмовилась це робити. В цей час до будинку під’їхала ще одна машина, у якій знаходився старший за чином військовий. Він наказав їм забиратися геть, що ті й зробили.

Наступного дня до будинку Гладких знову приїхали деенерівці, однак цього разу вони почали погрожувати донькам Вікторії. За її словами, вони обіцяли зробити з дівчатами те, що “українські військові робили з їхніми жінками на Донбасі”. На щастя, вони поїхали і більше не поверталися.

10 серпня 2022 року рідні їздили до окупаційного відділку поліції в Куп’янську, щоб віддати передачу для Віталія. Але їм відповіли, що такого не утримують, та порадили шукати чоловіка у Балаклійському районі.

Після цього Гладкі поїхали до балаклійської окупаційної військової комендатури, яка знаходилась у будівлі друкарні “Балдрук”. Там теж відповіли, що у них такого немає. Ба більше, дружині Віталія сказали, що тоді, коли його забрали, “Росії там ще не було”. Тому його викрали “якісь добровольці”. Тоді ж дружина написала заяву до окупаційної поліції про зникнення чоловіка.

Після деокупації села до рідних Віталія приїхав колишній бранець, який повідомив, що у період з 6-го по 10 квітня Гладкого утримували разом з ним у підвалі автопарку в Балаклії.

“Він розповів, що Віталія кинули у підвал побитого, але потім нікого з тих, хто там був, більше не били. Цього чоловіка та деяких інших утримуваних звільнили”, – пригадує жінка.

Інший свідок, який теж був у підвалі з Гладким, повідомив Вікторії, що в автопарку їх утримували до 22 квітня. Того дня їх всіх вивели з підвалу, його самого відвезли до балаклійської “поліції” і відпустили. А Віталія та ще одного бранця посадили до машини та повезли у невідомому напрямку.

Пізніше родині повідомили знайомі, що нібито Віталій знаходиться у Старобільську Донецької області.

Після деокупації Бригадирівки Вікторія написала заяву до української поліції, де зазначила, що на тілі чоловіка є особливі прикмети у вигляді татуювань. На грудях з правого боку – скорпіон, на лівому боці – троянди та ІІ група крові, а на правому плечі – недомальований орел.

За словами дружини, після незаконного викрадення Віталія їй дуже важко утримувати сімʼю. Ще важче було пережити окупацію Бригадирівки, коли від них відвернулися усі родичі через чоловіка-атовця.

“Люди в селі перестали з нами спілкуватися, ніби ми були ворогами народу… Мусили самі виживати без чоловіка. У сина після того, як в нього на очах побили батька, почалися психічні проблеми. Зір на правому оці впав до 3%, час від часу у нього стаються напади – він починає задихатися. Інколи діти між собою говорять: “А пам’ятаєш, як били діда?”. Нічого вони не забувають…” – з болем у голосі каже жінка.

Через СМС “Здавайтесь в полон ЗСУ” мешканців Великого Виселку утримували в Старому Осколі

 За словами Ольги Демків, її брата, мешканця села Великий Виселок Олексія Полінкевича окупанти викрали 19 вересня 2022 року. Того дня він разом з товаришем поїхав на своїй машині, дев’ятці бордового кольору, до сусіднього села Богданівське.

“Вони поїхали за цигарками. Дорогою їх зупинили окупанти. У Олексія не було з собою телефона, а у друга був. І там було СМС-повідомлення “Здавайтесь в полон ЗСУ”. Їх обох і забрали. Після того їх ніхто не бачив”, – розповідає Ольга.

Пізніше мешканці Тавільжанки (село в Куп’янському районі Харківської області. – Ред.) бачили, як на машині Олексія каталися росіяни, а потім її знайшли розбитою на узбіччі.

Згодом на зв’язок з рідними Полінкевича вийшов колишній бранець, який був з Олексієм у в’язниці в Старому Осколі. Він розповів, що спочатку їх били, але потім перестали. Також їх змушували нерухомо стояти цілий день і навіть не дозволяли присісти.

“Олексія та його друга деякий час тримали в таборі для військовополонених десь на кордоні з Україною. Там вони жили у наметах, і їх змушували працювати. Тих, хто “погано поводився”, могли вбити, а тіла викинути в річку. Ще там люди проходили поліграф, коли їх могли запитати про що завгодно”, – пригадує Ольга.

Як стверджує колишній полонений, Олексія та його друга нібито перевезли до іншої в’язниці.

Ольга розповіла, що, окрім Олексія, росіяни викрадали інших людей в селі. Одному з колишніх бранців окупанти відбили нирку, і він після деокупації села змушений був робити операцію. З сусіднього села чоловіка теж викрали і досі не відпустили, як і Олексія.

 Автор: Еліна Суліма

Джерело: ZMINA