Азія та Росія: чи існує енергетична залежність регіону від Кремля

Європа ніколи не вносила російський газ до свого санкційного списку, однак, згідно з планом REPowerEU, чітко зазначила ціль: позбавитись енергозалежності від Росії. Тож не дивно, що ще у 2022 році Росія почала шукати нові ринки збуту енергоносіїв – країни Азії. Зокрема, йдеться про створення "Тристороннього газового союзу".

Однак аби країни, які вже мають постачальників та довгострокові контракти, почали купувати додаткові обсяги у Росії, потрібно створити попит. Так, починаючи, з 2022 року у російських ЗМІ активно ширилась інформація про те, що Узбекистан та Казахстан замерзають, а газу в країнах критично не вистачає. Російські експерти у 2022 році були досить оптимістично налаштовані, вважаючи, що "Тристоронній газовий союз" буде реалізовано у найближчій перспективі.

Однак багато хто розцінив такий союз, як політичний, а не лише енергетичний, потрібно врахувати також й фактор Китаю, адже це може створити конфлікт інтересів. Тож 24 Канал проаналізував, чи вдалось Росії поширити газову залежність в азійський регіон та, яка вірогідність реалізації "Тристороннього газового союзу" між Росією, Казахстаном та Узбекистаном.

Чому Росія зацікавилась "Тристороннім газовим союзом"

Після того як "Північний потік-2" та "Північний потік-1" перестали функціонувати, Україна відмовилась продовжувати контракт з "Газпромом" на транспортування газу, а Європа вирішила позбавитись газової залежності від Кремля, Росія була змушена почати шукати нові ринки збуту для своїх енергоресурсів. Варто також додати, що прибуток від нафти та газу – найбільше джерело доходу бюджету країни, яка постійно збільшує видатки на фінансування війни проти України.

Цікаво! За даними російських інформагенцій, без врахування Туреччини, у 2021 році "Газпром" поставив до Європи близько 160 мільярдів кубометрів газу. У 2022 році – близько 80 мільярдів кубометрів газу, а у 2023 році до 25 мільярдів кубометрів газу.

Тож, починаючи з 2022 року, Росія почала розглядати енергетичний союз з Казахстаном та Узбекистаном, оскільки країни з радянських часів повʼязані газотранспортною системою "Азія – Центр" та газопроводом "Урал – Бухара". Якщо "Азія – Центр" безперебійно функціонує, то "Бухара-Урал" – один із найстаріших газопроводів. Відповідно використання цього маршруту потребує фінансування, а можливо, й нового будівництва.

Також північний схід Казахстану доведеться газифікувати майже з нуля, оскільки там відсутня інфраструктура. Тому Росія вбачає перспективу саме у створення союзу, а не просто підписання окремих контрактів.

Попри ініціативи Росії, Казахстан та Узбекистан продовжують уникати співпраці з Кремлем в енергетичній сфері, а так званий "газовий союз" наразі обмежується двосторонніми комерційними зобов’язаннями щодо постачання природного газу та переговорами, що тривають, щодо проєктів газотранспортних маршрутів.

Влітку у 2023 році "Газпром" та АТ "УзГазТрейд" уклали контракт щодо продажу газу з Росії до Узбекистану строком на 2 роки. Щорічний обсяг постачання сировини через газопровід "Середня Азія – Центр", що працює у реверсному режимі, складає 2,8 мільярда кубометрів квадратних.

Також було підписано дорожню карту, де скоординовано технічні аспекти постачання природного газу, транзит постачання через територію Казахстану по газопроводу "Середня Азія – Центр" та будівництво нових газовимірювальних станцій на території Узбекистану.

Зауважте, що обсяг у 2,8 мільярда кубометрів квадратних перевищує дефіцитний об’єм газу, котрий виник у газотранспортній системі Узбекистану у січні 2023 року та викликав енергетичну кризу. Тоді Узбекистан був вимушений закупити близько 1,5 мільярда кубометрів квадратних газу у Туркменістану.

Одночасно з цим продовжуються спроби переорієнтації експортних потоків, де азійські ринки для Кремля стали пріоритетним напрямком. Узбекистан стикнувся з потребою імпортувати газ для швидкозростаючої економіки, при цьому Казахстан розглядається як транзитна країна. Також обидві держави Центральної Азії мають намір наростити експорт газу до Китаю, і Росія може використати це, покриваючи нестачу ресурсу, що може виникнути в результаті цього,
– зазначає Лапенко під час розмови з 24 Каналом.

Схема газопроводу "Середня Азія – Китай" / Інфографіка російських ЗМІ

Скорочення експорту або газовий союз з Росією

Світовий банк у доповіді щодо досягнення вуглецевої нейтральності до 2060 року зазначав, що найближчим часом країни Центральної Азії можуть зіткнутися зі скороченням пропозиції газу, тож опиняться між вибором: або стати членами "Тристороннього газового союзу" з Росією, або скоротити експорт у Китай.

• 2021 року Центральна Азія експортувала до Китаю 42 мільярди кубометрів газу через три гілки трубопроводу "Туркменістан – Китай" і 15 мільярдів кубометрів до Росії.
• 2022 року країни регіону знизили постачання газу до Китаю на 5%, а в Казахстані та Узбекистані падіння становило 26% і 42% відповідно.

За даними Світового банку, у середньостроковій перспективі поставки газу з Росії в Центральну Азію становитимуть 10 мільярдів кубометрів газу, з яких приблизно половину можна реекспортувати в Китай. Проте це потребуватиме додаткової модернізації трубопровідної газової інфраструктури.

Згідно з базовим сценарієм, без створення газового союзу рівень видобутку та експорту газу в Центральній Азії знизяться, тож Світовий банк для покращення енергетичної безпеки пропонує активізувати регіональну торгівлю газом у Центральній Азії та наростити імпорт із Туркменістану.

Реалізація "Тристороннього газового союзу" може дійсно створити потенційні конфліктні зони між Росією та Китаєм, зокрема зонами протиріччя можуть виступати контроль над газотранспортною інфраструктурою або різні стратегічні інтереси в регіоні,
– зауважує Олена Лапенко.

Також вона додає, що противником російських планів може виступити Туркменістан, який ще минулого року досить категорично висловився проти розширення кола постачальників газу через свій основний експортний газопровід, який проходить через Узбекистан і Казахстан до КНР. Але фактично Китай може використати загострення конкуренції постачальників газу для посилення власного економічного впливу.

Нагадаємо! Після публікацій ЗМІ щодо створення можливого союзу, Туркменістан офіційно заявив, що країна разом з Казахстаном, Узбекистаном та Китаєм співпрацюють щодо транспортування природного газу з Центральної Азії до КНР з чітко узгодженими обсягами, умовами, економічними та технічними параметрами. Через три лінії газопроводу "Туркменістан – Китай" загалом прокачують 55 мільярдів кубометрів газу на рік, з яких 40 мільярдів кубометрів газу – Туркменістан, а решту забезпечують Узбекистан та Казахстан.

Як Росія ізолювала Казахстан та Туркменістан від експорту енергоресурсів до Європи

Після розпаду Радянського Союзу, європейські країни були активними споживачами нафти та газу з Казахстану та Туркменістану, які мають значні поклади енергоресурсів.

• Протягом тривалого часу Росія докладала чималих зусиль, аби припинити постачання нафти з Казахстану через Україну до Європи, відрізавши країну від системи "Дружба". Зараз Казахстан експортує нафту виключно маршрутами через територію Росії та у напрямку порту "Усть-Луга" через нафтопровід "Атирау – Самара".

Маршрути нафтового експорту з Казахстану / Інфографіка KPO

• Потік "Середня Азія – Центр" першочергово був збудований так, що газ з Туркменістану через українську ГТС потрапляв до Європи. Це відповідно створювало конкуренцію "Газпрому". У 2009 році через штучно створену аварію на газопроводі, Росія зуміла різко обмежити імпорт газу з Туркменістану. Також згодом Росія завадила газовому союзу Туркменістану з Туреччиною.

Газові маршрути Туркменістану / Інфографіка Economist

Чому Туркменістан проти енергетичного союзу між Росією, Казахстаном та Узбекистаном

Експорт газу з Туркменістану в Китай є головним джерелом бюджетних надходжень, а загалом на експорт припадає близько 80% доходів бюджету країни. А після здачі четвертої гілки газопроводу між Туркменістаном, Узбекистаном, Казахстаном та Китаєм, проєкт стане найбільшим конкурентом російських газопроводів "Сила Сибіру-1" та "Сила Сибіру-2".

Також у 2000-х роках був запропонований план "Південного газового коридору", який би доставляв туркменістанський газ до Європи. Передбачалось, що Туркменістан буде постачати близько 30 мільярдів кубометрів газу щорічно через Транскаспійський газопровід.

Однак проєкт Транскаспію досі не реалізували, а Росія продовжує навʼязувати розширення "Турецького потоку", аби створити газовий хаб на кордоні Туреччини та ЄС, заблокувавши у такий спосіб вихід туркменського газу на європейський ринок.

Тож не дивно, що азійські країни не надто зацікавлені в енергетичному союзі з Росією, особливо, враховуючи, як та вже колись перекрила їм виходи до ринків ЄС. Однак, попри відсутність підтримки на енергетичному ринку, Туркменістан все ще залишається тісно повʼязаним з Росією в політичному контексті. Наприклад, новообраний президент Туркменістану Сердара Бердимухамедова обрав саме Москву для перших своїх закордонних візитів.

Зверніть увагу! Експорту газу з Туркменістану до Європи мав би значення для України з позиції диверсифікації постачань. Використовуючи вільні потужності Трансбалканського газопроводу, туркменістанський газ міг би у реверсному режимі з румунського напрямку надходити до України та Молдови.

Чи вдасться Росії деверсифікувати ринки збуту

Росія намагається диверсифікувати ринки збуту, але, скоріш за все, не зможе повністю компенсувати втрату європейського напрямку. Реалізація "Тристороннього газового союзу" надасть Кремлю змогу розширити контроль над газотранспортною інфраструктурою Центральної Азії, консолідувати свій вплив та частково компенсувати втрату європейського ринку.

Азійський ринок характеризується обмеженою кількістю платоспроможних споживачів. Переорієнтація Росії також не виключає можливість демпінгу з боку азійських країн і потрапляння Кремля в залежність від геополітичної кон'юнктури. Країни Азії матимуть більше важелів впливу на ціноутворення, що обмежуватиме російські можливості,
– зазначає Лапенко.

Єврокомісарка із питань енергетики Кадрі Сімсон зазначила, що Центральна та Південно-Східна Європа диверсифікували варіанти постачання, щоб повністю замінити 14 мільярдів кубометрів російського газу, який все ще проходить через Україну (йдеться про прокачування газу в рамках контракту між "Газпромом" та "Нафтогазом").

Я говорила це раніше і скажу це ще раз: немає виправдань, ЄС може жити без цього російського газу,
– підкреслила Сімсон.

Також вона додала, що продовження імпорту російського газу – це не необхідність, а політичний вибір, який є досить небезпечним.

Матеріал створений за участю CFI, Agence française de développement médias, як частина Hub Bucharest Project за підтримки Міністерства закордонних справ Франції.