Передвиборчий вояж. Для чого насправді до Києва приїздив Олаф Шольц

Цей візит - своєрідний "дембельський акорд", адже в лютому відбудуться дострокові вибори в Німеччині, і за всіма прогнозами Шольц втратить посаду.

2 грудня канцлер Німеччини Олаф Шольц вперше за 2,5 роки відвідав Київ з неоголошеним візитом, під час якого заявив про надання Україні додаткового пакету військової допомоги.

Поки що ми можемо точно сказати, що наслідком візиту Олафа Шольца до Києва є оголошення про новий пакет воєнної допомоги від Німеччини. BILD писав про можливі переговори щодо меж компромісу, на які може піти Україна у мирних переговорах. Але, знов-таки, це інформація, яка поки що нічим офіційно не підтверджена.

Цікавий момент: разом із Шольцем до Києва міністр закордонних справ Німеччини Анналена Бербок не поїхала, адже вона вирушила до Китаю, де, ймовірно, також будуть обговорювати Україну, зокрема можливу мирну угоду. Тобто уряд Німеччини досить активно працює в цьому напрямку. І давайте будемо чесними: це своєрідний "дембельський акорд" Олафа Шольца, адже в лютому відбудуться дострокові вибори в Німеччині, і, за всіма прогнозами, Шольц втратить свою посаду. Вочевидь, якщо він і буде брати участь у коаліції, то лише як молодший партнер – якщо соціал-демократи Німеччини погодяться на широку коаліцію і якщо така потреба взагалі виникне, тоді він, можливо, повернеться до уряду, але вже не як канцлер.

Тому цей візит – передвиборчо-прощальний для німецького канцлера, де він може звітувати про допомогу. Ми часто критикуємо Німеччину, але ніхто не міг би подумати, що Німеччина, яку очолюють соціал-демократи, фактично надасть Україні найбільше допомоги серед усіх європейських країн.

Саме тому можливі дії, спрямовані на використання Олафом Шольцом візиту до Києва у виборчій кампанії. Ми пам’ятаємо, що він дзвонив Путіну, який не хоче говорити з європейськими лідерами, але натомість прагне домовлятися тільки з Дональдом Трампом. А реакція на телефонний дзвінок Олафа Шольца, після якого через декілька днів було завдано масованого ракетного удару по Україні, це ілюструє.

Протягом спільної пресконференції прозвучала цікава думка: під час мирних переговорів поруч із Україною мають бути представники Європейського Союзу і НАТО. Шольц може заявити, що Німеччина буде присутньою як один із модераторів цього мирного процесу і поставить це собі в заслугу. Це хороший варіант, адже посередники фіксуватимуть, про що говорить Путін або росіяни, і слідкуватимуть, щоб вони не змінювали домовленості. Тим паче, що ми маємо багато прикладів, коли росіяни порушують угоди. Саме агресія Росії проти України – це порушення не тільки Статуту ООН, а й великої угоди між Україною і Росією, де було чітко зазначено, що і Севастополь, і Крим є українськими.

До речі, ще одним підтвердженням того, що візит Шольца є саме передвиборчим вояжем, свідчить той факт, що про можливий візит до Києва вже оголосив і конкурент Шольца, лідер ХДС/ХСС Фрідріх Мерц. Він теж планує приїхати до Києва для переговорів, і це доводить, що українське питання стало важливим у внутрішньополітичній дискусії в Німеччині.

Адже лідери ХДС/ХСС тривалий час критикували чинну коаліцію Німеччини через недостатню допомогу Україні і двічі вносили до Бундестагу законопроєкт про надання "Таурусів". З одного боку, Шольц може говорити про мирні ініціативи, але візит його конкурента до Києва може трохи поламати йому гру.

Та як би нам того не хотілося, Шольц навряд чи наостанок наважиться на якісь кардинальні дії і працюватиме у звичному йому режимі. Тих же "Таурусів" не буде, хоча ми бачимо, що допомога Україні і далі надходить. Та й навряд чи Німеччина зможе серйозно вплинути на Росію у плані примусу її до миру. Єдине, що можливо – провести нові санкції проти РФ, але серед важливих залишилися ще санкції проти Росатома та Газпромбанку, проти якого США вже запровадили обмеження. Але це не лише німецька справа, а й всього Євросоюзу, тому там потрібні консультації, тиск на Угорщину та Словаччину, які зараз перебувають в ейфорії від перемоги Трампа тощо.

Для України у разі перемоги Мерца було б важливо дотримання передвиборчої риторики щодо збільшення допомоги. І було б важливо, щоб під час формування урядової коаліції до коаліційної угоди було внесено всі ці пункти — і про "Таурус", і про зброю. Я б дуже хотів, щоб розглядалися також питання підтримки євроатлантичних прагнень України тим чи іншим шляхом. Власне кажучи, Німеччина теж має визначитися зі своїми вимогами та термінами. І тоді це було б позитивом для всіх.

Є ще цікавий момент, який зараз обговорюється в Європі, — можливе направлення в Україну військових. Німеччина навряд чи на це піде, але, принаймні, вона могла б зняти свої застереження чи занепокоєння. Бо, з одного боку, це рішення окремої країни, а з іншого — Німеччина досить часто наголошує на тому, що колективна безпека має базуватися на спільних рішеннях. Тому, можливо, Німеччина не братиме участь у такій ініціативі, але могла б її фінансувати.

До речі, одним із можливих напрямів є фінансування українського військово-промислового комплексу (ВПК). Декілька країн уже обрали цей шлях: Данія фінансує виробництво гаубиць"Богдана", Швеція також висловилася про це. Німеччина могла б долучитися, оскільки в Європі обмежена кількість зброї, і її масштабування є складним завданням. Підтримка розвитку українського ВПК буде найефективнішим способом допомоги — дешевшим для ЄС і більш дієвим для України.

Якщо подивитися на історію заяв ХДС/ХСС, можна сказати, що ця політична сила досить послідовно висловлювалася за підтримку України. До того ж, можливі партнери по майбутній коаліції вже висловили підтримку подібних ініціатив. Якщо ці питання не розглядалися б серйозно, то партнери ХДС/ХСС по коаліції не акцентували б на цьому увагу.

Важливо, щоб усі рішення були комплексними. Мова не лише про "Таурус", але й про довгострокову підтримку України в рамках Європейського Союзу. Зараз ЄС бере курс на уніфікацію та координацію оборонної політики. У цьому контексті Німеччина має діяти більш активно, адже Франція перебирає на себе роль лідера ЄС і діє сміливіше, ніж Німеччина.

Олександр Леонов, виконавчий директор Центру прикладних політичних досліджень "Пента", спеціально для Главреду