Незрячий екскурсовод з Ніжина: Своїм туристам я показую такі місцини, які не бачу сам

«Та він же сліпий, що ж зможе показати?!» На такі слова незрячий екскурсовод Роман Авраменко лише таємниче підморгує, мовляв, готуйтеся до сюрпризів. Про оригінальні екскурсії Ніжином (Чернігівщина) від гіда, який майже не бачить, про романтику на екскурсіях, а ще поради тим, хто втратив зір на передовій, і про найбільш та найменш інклюзивні міста України читайте у матеріалі Коротко про. І, звісно, про "Ніжинські огірки", які, як виявилося, зараз зовсім не з Ніжина.

«Очима» працює дружина

Легким помахом руки ніжинський гід Роман Авраменко розкладає свою біло-червону тростину для незрячих та впевнено веде за собою групу туристів.

- А зараз прямуємо до так званого будинку з привидами, - каже «своїм» туристам екскурсовод. – І називають його так недаремно: у стінах звичайної, на перший погляд, будівлі траплялося таке, від чого холоне кров у жилах…

Що ж саме трапилося у цьому «будинку з привидами», а ще про те, чи живуть греки у грецькому кварталі, та чому у центрі Ніжина так багато церков - на своїх екскурсіях розповідає Роман Авраменко. Жартома називає себе унікальним екскурсоводом: чоловік майже незрячий. При цьому прекрасно «бачить» і цікаву ліпнину, і відоме чернігівське дерев’яне «мереживо» на старовинних будинках, і нові у місті постаменти.

- Ніжин – моє рідне місто, тому тут я знаю кожен куточок, - розповідає Коротко про 30-річний екскурсовод Роман Авраменко. – Очевидно, що з часом місто змінюється: щось добудовують, щось руйнують, щось реставрують. У таких випадках моїми очима стає моя ж дружина Анна. Ми неспішно прогулюємося вулицями, і вона детально описує той чи інший елемент, статую, декор тощо.

Чоловік почав різко втрачати зір після перенесеного у трирічному віці грипу. Середню освіту вже здобував у столичній школі для незрячих. Прекрасно володіє шрифтом Брайля, але використовує його лише, щоб прочитати назву пігулок на упаковці. А як читає книги, повідомлення, інші тексти? Тільки на комп’ютері чи телефоні на чорному екрані великими білими літерами.

Саме так читав необхідну літературу під час навчання в університеті, де успішно відучився на історика-археолога. Навіть їздив у археологічні експедиції.

- Так, мої очі не заважали копати мені, як екскаватор, - сміється Роман.

Траплялися і романтики, і аферисти

Вже чотири роки Роман працює у Ніжинському краєзнавчому музеї, проводить екскурсії містом. Каже, за ці роки бувало всяке. Але ще ні разу туристи не відмовились від його послуг, почувши, що екскурсовод майже незрячий (його ліве око бачить всього на 3%).

- Проводжу і індивідуальні, і групові екскурсії, - розповідає Роман. - За ці роки і тих, і інших було багато. Найбільш мені запам’яталася прогулянка вночі, яку замовила закохана пара до своєї певної дати. Уявіть: третя година ночі, порожні вулички міста, я розповідаю цікавинки з історії, в тому числі і якісь романтичні факти. А навколо нікого, лише я та вони.

Бували й інші пригоди. Наприклад, одного разу туристи прослухали майже усю екскурсію і втекли. Звісно, не заплативши.

- Я навіть подумати не міг, що таке може статися, - каже Роман. – Ми вже повернули на останню локацію, про що я повідомив свою групу. Це, як я розумію, були кілька пар друзів, з дитиною-підлітком. Йду вперед і не чую їх позаду. А вони, як виявилося, втекли, щоб не платити.

«Втратити зір – це не трагедія»

Та навіть цю неприємну історію Роман пригадує з усмішкою. Узагалі таких оптимістів, як Авраменко, ще треба пошукати. Легкий в розмові, ерудований, доповнює бесіду вдалими жартами. Після спілкування з ним буквально відчуваєш, як заряджається власна внутрішня «батарейка». Такими людьми дійсно захоплюєшся: незважаючи на майже повну відсутність зору, чоловік живе насиченим життям.

- Маю улюблену роботу, чудову сім’ю, це і є щастя, - каже Роман. - Дружина Анна - мій найкращий друг. Звісно, маю і багато товаришів. Але цікавий факт, який раджу запам’ятати: певна вада, як от у моєму випадку проблема з зором, добряче «чистить» коло спілкування, залишає лише дійсно достойних і перевірених людей.

- Чимало військових повертаються з передової, повністю або частково втративши зір. Що ви порадите таким людям зі свого досвіду? – запитуємо.

- Перш за все, не ховатися у своїй «бульбашці», не закриватися від суспільства, - радить Роман. – Будьте відкритими, продовжуйте жити. Зрештою, дякуйте богу, що ви живі. По-друге, як би жорстко це не звучало, але втратити зір – це не трагедія. Гіршим випадком була б втрата слуху. І по-третє, зараз в Україні реалізують чимало проєктів, які направлені на покращення життя сліпих. Наприклад, книги зі шрифтом Брайля, безбар’єрність у містах, озвучка певних комп’ютерних програм. Можливо, в майбутньому таке озвучення матиме і «Дія». Я навіть писав розробникам, просив про це або хоча б була можливість читання інформації білими буквами на чорному екрані (так легше побачити написане), але поки віз і нині там.

До речі, про безбар’єрне середовище. Роман чимало подорожує Україною. І одним з кращих міст, де дійсно чимало роблять для інвалідів, в тому числі тих, у кого порушення зору, назвав Львів. На другому місці – Київ. А ось найгірше інвалідам живеться в Одесі.

- Там якісь одиниці світлофорів мають озвучення, бордюри в коліно, пересуватися містом дуже важко, - пригадує наш співрозмовник.

А те, що з втратою зору загострюються інші органи чуття, називає перебільшенням. Каже, доводиться максимально використовувати слух, нюх, доторки, аби запам’ятати те чи інше місце чи дорогу.

Хоча взимку чоловікові стає все важче пересуватися і рідним Ніжином. Кучугури снігу засипають певні підказки. Наприклад, біля однієї надщербнутої бруківки Роман має повернути на 45 градусів наліво і пройти 52 кроки, щоб дістатися бажаної локації. А під товщею нечищеного снігу ту ж бруківку чи якусь іншу підказку-дороговказ відшукати майже неможливо. Але хіба це зупиняє завзятого екскурсовода? За будь-якої пори року Роман Авраменко готовий знайомити туристів зі своїм рідним Ніжином.

До речі

"Ніжинські огірки" насправді з Нідерландів

Бренд «Ніжинські огірки» не лише відомий кожному українцеві, а й офіційно зареєстрований як географічне зазначення. А в самому Ніжині ще на початку 2000 років цьому овочу навіть пам’ятник встановили. Хоча сорт тих самих ніжинських огірків практично втрачений з 1985 року.

- Усе те, що в магазинах продається під маркою «Ніжинські», насправді нідерландські огірки, - розповідає Коротко про екскурсовод Роман Авраменко. – Історія така: сорт ніжинського огірочка примхливий, не дає такий багатий врожай, як того хочеться нашим фермерам. Відповідно, його замінили врожайним і дешевшим закордонним. А наш десь хтось вирощує, але в маленьких кількостях. Звісно, смак справжнього ніжинського огірка і закордонного – це величезна різниця. Наш - смачний, хрумкий, солодкуватий з кислинкою. Та що там говорити, треба куштувати!