Жива Україна у спадок Трампу: 4 найважливіші вузли поточної політичної ситуації

Зима прийшла.

Весь минулий тиждень було таке навантаження, що виникла ситуація небаченої розкоші — не було часу читати і реагувати на посилання "ти бачив ЦЕ?!".

Що цікаво.

1. Грузія — дуже яскраво, але важливо не втрачати контекст.

Ще навесні в усіх аналітичних викладках на осінь окремими пунктами були відзначені Грузія і Молдова. У середині літа я написав пост, де зазначив: Грузія — планова пожежа, Молдова — планова пожежа.

Поки там усе йде в колії, ймовірність радикальних змін визначається на іншому майданчику — в Румунії. Цей сюжет залишається за кадром. А даремно.

Ми заслужено дякуємо полякам, але ми повинні не менш заслужено і щиро дякувати Румунії. Ба більше.

Товариш Орбан і товариші поляки, підвищуючи градус риторики, завжди відкочувалися багато в чому тому, що Україна межує з адекватною в діях і небагатослівною публічно Румунією. Коли-небудь про це правильні люди скажуть більше.

На виборах президента Румунії був практично ідеальний кандидат — заступник генсека НАТО Мірча Джоане. Раніше він був міністром закордонних справ і де-факто основним драйвером успіху щодо вступу Румунії в НАТО.

За роки роботи в Брюсселі він познайомився з усіма першими, другими і тими особами, які прийдуть на зміну першим і другим. У момент, коли потрібно ефективно грати в зовнішній політиці та обороні, більш підготовлену людину уявити складно. І у вересні він був потенційним лідером перегонів.

Але румунський народ вирішив, що в цьому немає доблесті, бо занадто просто. Чому сприяли колективні зусилля різних політиків з утоплення рейтингу Джоане. У підсумку Румунія опинилася перед вибором, від якого злегка здригнулася. Підсумки першого туру почали оскаржувати з перспективою перерахунку, а на парламентських виборах провладна партія одразу показала більш упевнений результат, ніж її лідерка тиждень тому.

Чим загрожують можливі політичні бродіння в Бухаресті?

По-перше, це може негативно позначитися на процесах у Молдові, де через пів року найважливіші парламентські вибори.

По-друге, це може підвісити (не зламати, а додати невизначеності) у відносинах з Україною. Там, де раніше все було гладко і передбачувано. Як наслідок — це побачить товариш Орбан і товариші поляки. Які стануть більш агресивно робити нам нерви.

2. Але ширший контекст у тому, що Грузія, Румунія, як і Сирія — це маршрути.

Ті, що вже діють, з потенціалом зростання. Або перспективні. Товари в/з Китаю в Європу. Енергоносії з Перської затоки — в Європу. Констанца — Дунай — Белград — Будапешт і далі.

Упершись в Україні, товариш Путін змушений поділитися або віддати (залежно від підсумкового масштабу проблем) свою клієнтелу старшим китайським товаришам. Тобто, в Грузії зараз вибір не між ЄС і РФ, а де-факто питання про місце і роль у китайському порядку денному.

Товариші американці всю цю красу бачать і напевно пов'язують.

У Румунії до Вашингтона прислухалися дуже чуйно. Особливого бардаку в принципових питаннях там не повинні допустити. Але все буває.

Результат протесту в Грузії, як кажуть розумні люди, залежатиме від здатності до політичного структурування та об'єднання навколо лідера. Президент Грузії зробила крок уперед. Тепер нюанс у тому, як до неї поставляться в головних столицях після формального закінчення повноважень через 2 тижні. І яку підтримку (не)нададуть.

Неуспіх опозиції з подальшим затиханням — це звалювання Грузії в орбіту Китаю через одні руки. Виглядає так.

3. Китайцям глибоко байдуже, хто мешкає в Криму.

Але у них є аргументи, щоб ця територія перестала бути джерелом метушні. Аж до демілітаризації. Бо метушня шкодить бізнесу.

Наша територія загалом і наша Велика Одеса — це також поле інтересів і розширення можливого каналу комунікації з Європою.

У товариша Трампа завдання із зірочкою: як розрулити ситуацію з війнами, щоб замість російських раптом не замайоріли китайські прапори. Причому не десь в умовній Африці, а на цілком конкретному східному і західному берегах Чорного моря. На порозі Європи.

І ось тут головне. Усе впирається у здатність демонструвати суб'єктність. Якщо Україна буде аморфною і почне сипатися, не матиме вигляду опори — врегулювання буде у форматі якогось пасу на Путіна і розміну з ним.

Якщо ж Україна не тільки до інавгурації Трампа, а й кілька місяців після буде готова демонструвати внутрішню єдність і відсутність позивів до самогубства, можна буде спертися і буде сенс відтискати Путіна.

Європа до виборів у Німеччині фактично без голосу. Тому якийсь стрункий процес до березня прогнозувати складно.

4. Цей рік зручно розглядати через призму послідовного розв'язання завдань.

Україна вирішила одне важливе завдання — до виборів у США не зруйнувалася і не дозволила загнати в капітуляцію. Трамп отримав у спадок поранену, але живу, таку, що стоїть на ногах і цілісну Україну. А не акуратно упакований безмовний набір органів у коробочках

Тепер новий рівень — відстояти цей статус цілісного гравця, а не набору осколків, які можна розфарбовувати в різні кольори.

Ситуація на фронті важка. У росіян є просування. Але абсолютно дикою ціною. Нічого хорошого в русі ворога немає. Однак здатність України втримати цілісність, не обвалитися — це запорука того, що можна буде заявити й обстоювати свою позицію, отримати під це підтримку. Інакше навіть права голосу не буде.

Наступний рубіж — через 7 тижнів. Динаміку подій на різних ділянках усі бачать. Може прилетіти не чорний лебідь, а чорний бегемот.

Я не дуже вірю в сирійських антиасадівських бойовиків усіх мастей, бо вони зараз явно втрачають час. Але суть у тому, що в такій турбулентності виграє той, хто не шарахається. Ось і не треба.

Росіян може десь не вистачити. Вони можуть десь помилитися. У них може статися комунальний колапс або щось іще. Їхній блеф і смикання "орешником" стане працювати ще менше.

Внутрішні політичні скандали, призначення, конфлікти не повинні створювати видимість, що в нас усе розсипалося. Бо зараз це далеко не так, попри старанність високоактивних ідіотів.

Гроші на наступний рік більш-менш є/будуть.

Зброя — більш-менш є/буде.

Не можна допустити, щоб обіцяне відключили.

Тоді партнери будуть на нас зважати, хоч ми й незручні, а Росія постане перед вибором: ще щонайменше пів року з нами вовтузитися в кривавій багнюці, з ризиком втратити цінні позиції у світі, що створювалися з часів імперії. Або призупинитися.

Ось десь тут і буде поганий, але найкращий із можливих виходів. Тимчасовий. До наступного завдання.

Підтримувати дією фронт. Не забувати робити те, що тішить і підтримує самих себе та близьких.

Скоро Новий рік.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Важливо Надра, які несуть мир: як збігається вигода України та США — і як це наближає закінчення війни