Почнуть миритися з Кім Чен Ином та віддалятися від США: Віталій Кулик - про наслідки кризи у Південній Кореї

Зниження участі США у гарантуванні безпеки Південної Кореї цілком імовірне, якщо Трамп отримає певні вигоди від Північної Кореї, вважає Віталій Кулик.

​Південна Корея наразі переживає серйозну політичну кризу між владою та опозицією, яка вилилася у запровадження воєнного стану вперше за останні 40 років. Тепер президенту Південної Кореї загрожує імпічмент та тюремне увʼязнення, а регіон ризикує опинитися у зоні політичної турбулентності.

В інтервʼю Главреду директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталій Кулик розповів, що насправді стало причиною кризи, чому нова влада Кореї може почати миритися з КНДР та сваритися з Україною, а також як ситуацією скористаються Дональд Трамп та Кім Чен Ин.

Перш за все, хотіла попросити вас роз’яснити причини цієї кризи, адже зустрічала різні думки з цього приводу. Зокрема, одні експерти пов’язують кризу з корупційним скандалом навколо дружини президента Юн Сук Йоля, а також говорять про безпосередній конфлікт між партіями в парламенті через бюджетний процес. Що з цього ближче до правди?

Істина, як-то кажуть, посередині. Ґрунтовний конфлікт між президентом та опозицією почався після парламентських виборів у квітні 2024 року, коли опозиція здобула карколомну перемогу на парламентських виборах.

Нагадаю, що під час президентських виборів у 2022 році нинішній президент Юн Сук Йоль переміг з відривом в 1%, а вже в квітні 2024 року під час парламентської кампанії його партія програла вибори, набравши лише 108 місць з 300. Близько половини набрали саме представники опозиційної Демократичної партії — така собі лівоцентристська коаліція різних угрупувань під однією вивіскою.

Дивіться відео інтервʼю Віталія Кулика Главреду про ситуацію у Південній Кореї:

Після цього ситуація фактично виглядає як двовладдя. З одного боку парламентська більшість, яка торпедує будь-які ініціативи, в тому числі кадрові призначення з боку президента, ініціює відставки ключових діячів його кабінету і адміністрації, не затверджує бюджети, необхідні для реалізації програм його кабінету, підвішує будь-які кадрові рішення в безпековому секторі та секторі управління економікою. І це все відбувається на тлі кампанії опозиції за імпічмент чи відставку президента.

Протягом останніх кількох місяців ми бачили багато акцій протесту, які вимагали відставки Юна. Зокрема, була ціла хвиля протестів в університетах, коли професори й студенти підписували заклики, листи, петиції за відставку президента. Тисячі підписів було зібрано, і це було пов’язано з податковою та економічною політикою кабінету президента і намаганням запровадити збільшення тарифів та інші, як вони вважають, антисоціальні заходи.

Крім того, значним ударом по Юну була його спроба перезапустити відносини з Японією щодо зближення. Опозиція йому це нагадала і скористалася антияпонськими настроями, чим привернула до себе частину патріотичного електорату, який міг би стати основою підтримки самого Юна як правоконсерватора. У підсумку в опозицію об’єдналися представники різних груп та напрямків, і спиратися на якусь соціальну базу президенту ставало дедалі важче.

Це все відбулося на тлі корупційних скандалів: щодо його дружини, яка молодша за президента і відома любов’ю до певних брендів; скандалів, пов’язаних із членами Кабінету Міністрів і найближчим оточенням Юна; підозр у корумпованості самого президента тощо. А у Південній Кореї є традиція саджати своїх президентів – починаючи з 1950–60-х років, більшість президентів опинялися за ґратами через звинувачення в корупції. Це досить ризикована посада у Південній Кореї, тому що однозначно будуть "наздоганяти" за корупцію.

І Юн – не виняток. А в ситуації, коли йому залишався місяць до ініціювання процедури імпічменту опозицією і настрої в суспільстві були максимально "підігріті", він вирішив піти ва-банк і скористався своїм конституційним правом на введення надзвичайного воєнного стану, передбаченого статтею 57 Конституції Республіки Корея. Воно дозволяє зупинити діяльність політичних партій, ввести військову цензуру, мобілізувати війська для контролю цивільних об’єктів, арештувати представників опозиції тощо.

У своєму виступі Юн говорив про те, що дії опозиції, яка ініціює імпічменти посадовцям, проводить так звані корупційні розслідування, поставили виконавчу владу на межі колапсу, зробили її фактично недієздатною, і тому виходом з цієї ситуації Юн Сук Йоль бачить лише у введенні надзвичайного стану та очищення влади від агентів Північної Кореї, яку він прирівняв до опозиції. Якщо б у нього зберігалася підтримка його правоцентристського електорату і його підтримували б представники консервативних поглядів, тоді ситуація була б не настільки опереточною. Багато моїх знайомих у Південній Кореї написали мені відверто: те, що ми зараз бачимо, можна назвати політичним самогубством президента в прямому ефірі. Тому що підтримка його дій серед тих, хто гіпотетично міг би його підтримати, є незначною. І в першу чергу це сталося через дії самого президента, який позбувся політичних партнерів і не зміг досягти консолідації правоцентристських політичних сил.

Під час запровадження воєнного стану навіть лідер його власної партії, яка висунула його на пост президента, не підтримав рішення щодо запровадження воєнного стану. Проте частина військового командування, призначеного президентом Юном, підтримала і, зокрема, ними було здійснено кілька дій, спрямованих на встановлення контролю над опозицією: спроба арешту лідера опозиції, спікера парламенту та голів опозиційних політичних партій, а також введення воєнної цензури в засобах масової інформації.

Проте дії військового командування були обмеженими. Згідно зі статтею 77 Конституції, парламент може скасувати введення воєнного стану, і тоді президент зобовʼязаний його виконати. Парламенту вдалося це зробити: попри спроби військових блокувати будівлю, депутати досить мобілізувалися, і якщо на початку голосування були присутні 146 депутатів, то під кінець, коли ухвалювали рішення про скасування режиму воєнного стану, їх було вже 190 (з необхідних 150).

Тобто блокування було не тотальним, депутати могли проникати до будівлі, дії поліції та військових були не в режимі жорсткого протистояння. Ми бачили сутички біля парламенту, коли намагалися запобігти входженню через центральний вхід представників преси та опозиційних депутатів. Там хапалися за зброю, навіть була штовханина та побиття представників військових. Проте жорсткого протистояння з протестувальниками не було, і застосування зброї також не відбувалося.

Отже, можна сказати, що військові не брали жорсткої участі в запровадженні воєнного стану. Депутати все ж проникли до парламенту й проголосували — 190 голосів із 300, що достатньо для скасування воєнного стану. Уже після голосування військові залишили територію біля парламенту, а депутати почали розходитися.

Паралельно з цим були здійснені дії щодо затримання опозиціонерів, поки діяв воєнний стан (оскільки голосування парламенту — це лише частина процесу, і для повного скасування необхідне рішення президента). Через кілька годин після голосування президент особисто виступив і заявив, що скасовує своє рішення.

Наразі опозиція ініціювала процедуру імпічменту. Її буде оголошено 5 грудня під час пленарного засідання парламенту Південної Кореї, а голосування відбудеться 7 грудня. Очевидно, що президент Юн втратить свою посаду і, можливо, буде заарештований. Також очікується відставка міністра оборони Південної Кореї та міністра внутрішніх справ, які виконували розпорядження президента. І, як повідомляють опозиційні джерела з Південної Кореї, ці міністри були призначенцями самого Юна та тісно взаємодіяли з ним. Усім буде висунуто підозру в державній зраді та спробі державного перевороту — це серйозні звинувачення. Очікується, що буде проведений публічний суд, де президенту доведеться доводити, що він мав право на запровадження воєнного стану й діяв у межах чинної Конституції, маючи на це підстави.

Імовірно, президент буде відсторонений – голоси для цього у парламенту є. Для проведення процедури імпічменту необхідно 200 голосів із 300. У президентської команди, як я вже сказав, є 108 голосів, однак навіть лідер його політичної сили не підтримав запровадження воєнного стану, а частина депутатів його фракції також можуть проголосувати за початок процедури імпічменту. Якщо 200 голосів буде зібрано, то, відповідно, процедуру імпічменту та відставки президента Юна буде розпочато.

Якщо процедура імпічмента відбудеться і парламент все-таки проголосує за це, як виглядатиме внутрішня ситуація в Південній Кореї? І власне, що буде відбуватися в цей час, допоки не оберуть нового президента? Хто виконуватиме його обов'язки?

Після відставки президента обов’язки глави держави виконуватиме прем’єр-міністр. Це означає формування перехідного кабінету і проведення дострокових президентських виборів.

Очевидно, це спричинить значний зсув у політичному житті країни вліво, оскільки зараз у Південній Кореї фактично існувало двовладдя. Президент Юн у своїй промові при запровадженні воєнного стану заявив, що в країні спостерігається "законодавча диктатура", коли парламентська опозиція, маючи більшість, зловживає своїми конституційними повноваженнями.

Після імпічменту ситуація вирівняється, і вся повнота влади перейде до опозиції. Очікується, що опозиція сформує перехідний кабінет з числа опозиції. Хоча я не виключаю, що, можливо, це буде Кабінет національної єдності за участі представників колишньої партії влади та центристів, однак зараз ситуація виглядає так, що демократи готові "добивати" чинного президента та його команду, а відтак очистити кабінет міністрів та ключові посади, особливо в секторі безпеки, від людей, пов’язаних із президентом Юном. Скоріше за все, кабінет буде виключно демократичним.​

​Відповідно, крен вліво країни загалом може вплинути на економічній та зовнішній політиці Південної Кореї. Нагадаю, що основні критичні зауваження опозиції до Юна стосувалися загострення відносин з Північною Кореєю, надмірної участі у протистоянні з Китаєм. Відповідно, можна очікувати ініціативи з боку Півдня про замирення з Північною Кореєю, зменшення напруги на Корейському півострові та, можливо, повернення до політики "сонячного тепла" – тренду у південнокорейській політиці, коли "лівий" уряд висуває ініціативи, спрямовані на покращення відносин з Північчю, пропонуючи різні бонуси від такої політики. Зокрема, це може включати відновлення транспортного сполучення, телефонних контактів, возз’єднання роз’єднаних сімей, зменшення військової присутності вздовж 38-ї паралелі та зупинку будівництва оборонних споруд.

Однак я маю сумніви, що Північна Корея піде на такі пропозиції, враховуючи те, що зараз вона перебуває у висхідному тренді ескалації. Навряд чи Північна Корея прийме пропозиції Півдня про замирення та відновлення контактів. Скоріше, усе буде навпаки.

З іншого боку, є ще один тренд на критику президента Юна з боку опозиції, який зосереджувався, зокрема, на його зближенні з Японією. Якщо це зближення буде підірване, це поставить під сумнів політику альянсів, яку в регіоні вибудовували Сполучені Штати для протистояння Китаю.

Нагадаю, що Південна Корея, Японія та Сполучені Штати створюють своєрідний трикутник безпеки в Тихоокеанському регіоні, принаймні в районах, наближених до Китаю. І спроба переглянути свою участь або перейти на більш пацифістські позиції з боку нового керівництва Сеула, яке сформує кабінет, може негативно позначитися на формуванні стратегічних альянсів.

Бо, з одного боку, є японський кабінет, який готовий мілітаризуватися, а з іншого – Сеул може повернутися до антияпонських історичних наративів. Адже основна проблема між Японією та Південною Кореєю полягає в питаннях історичної пам’яті. І зближення між Сеулом і Токіо завжди критикувалося частиною суспільства як компроміс з історичною пам’яттю, тобто відмова від наративів, які утвердилися в певний період історичного розвитку обох країн.

Зокрема, Юну закидають, що він відмовляється вимагати від Токіо вибачень та репарацій за зловживання японської окупаційної адміністрації на території Кореї. Політика історичної пам’яті, на думку критиків, мала б ґрунтуватися на засудженні дій японських окупантів під час Другої світової війни та стигматизації цих звинувачень. Натомість Юн вважав, що в сучасних умовах ця політика є менш важливою через загрозу ескалації в регіоні.

Президент Юн також активно підтримував Україну, але демократична партія, ймовірно, займе менш проукраїнську позицію. На перших порах її кабінет, імовірно, намагатиметься серфінгувати на тезі замиренні з Північною Кореєю, а отже знятті напруги і зменшенні проактивної ролі Південної Кореї в українському питанні.

Нагадаємо, що Південна Корея напряму не постачала Україні зброю, не надавала військової підтримки, але тривалий час виконувала роль логіста, сприяючи отриманню такої допомоги від третіх країн. Завдяки Південній Кореї Україна змогла отримати доступ до значних ринків боєприпасів у Південно-Східній Азії, де самостійно не могла діяти. Це включало, зокрема, міни та інші боєприпаси, необхідні для фронту, і обсяги такої допомоги були значними.

Південна Корея надавала Україні фінансову допомогу та виступала посередником у забезпеченні отримання цих ресурсів у вигляді грантів, центральної допомоги тощо. Однак зараз ця підтримка може бути обмежена через можливе впровадження політики "сонячного тепла" стосовно Північної Кореї. І щоб уникнути подальшого загострення відносин із Північчю, новий кабінет може ухвалити рішення про зниження активної участі Сеула у підтримці України.

А президент Юн, навпаки, розглядав участь Північної Кореї у війні проти України як фактор, що виправдовує не лише мілітаризацію всередині самої Південної Кореї, але й активнішого залучення до надання більш вагомої допомоги Україні: постачання ракет, боєприпасів, військової техніки та військових технологій тощо.

Але ж передача та продаж зброї іншим країнам, здається, заборонені законодавством Південної Кореї…

Мова йшла про сприяння у отриманні південно-корейської зброї, зняття обмежень, і тоді ми могли б купити цю зброю або отримати її через треті країни, але вона була б виробництва Південної Кореї. Ось така схема. Зараз це може бути скасовано. Відповідно, є певні загрози.

Який кабінет буде сформовано, ми ще побачимо. Ми розуміємо, що Південна Корея навряд чи піде на більш тісне зближення з Китаєм і Північною Кореєю – це виключено. Тому що навіть демократична партія, яка містить ліві угруповання та пацифістські орієнтовані групи, все одно займає прокорейські, пропівденнокорейські позиції і бачить вирішення питання зниження загрози військових дій на півострові по-своєму.

Це не те, що намагаються подати як антиукраїнську позицію. Це не китайська агентурна мережа, але політичні діячі, представлені в демократичній партії, справді щиро вважають, що через замирення та нормалізацію відносин з Китаєм і Північною Кореєю можна уникнути загострення ситуації на Корейському півострові, зняти питання можливого військового зіткнення та вивести Південну Корею з дуги протистояння.

Вони можуть спиратися на певний історичний досвід і показати, що політика "сонячного тепла" знижувала радикальну риторику Північної Кореї та зменшувала напругу в певні історичні періоди. Чи вдасться їм зараз цього досягти? У мене є великі сумніви, але такі ілюзії в демократичній партії все ж існують. Більше того, вони підтримуються значною частиною суспільства. Це підтверджують не лише результати парламентських виборів у квітні цього року, але й соціологічні опитування, які також демонструють значний запит на пацифістську політику і замирення з Китаєм і Північною Кореєю для зняття загрози фронтальної війни.

Зрозуміло, що перші півроку нового кабінету до президентських виборів які, ймовірно, виграють демократи, будуть складними. Хоча південнокорейська політика та формування альянсів, особливо передвиборчих, достатньо непередбачувані. Вона більш строката, ніж в Україні. Політичні партії можуть швидко розпадатися і формувати нові: за кілька тижнів може з’явитися нова політична сила, яка об’єднає запит на нову політику, на третю силу або нове політичне обличчя, яке вириватиметься з дихотомії правих і лівих, і такі кандидати можуть перемогти.

Тобто Південна Корея зараз може стати джерелом "чорних лебедів" у внутрішньополітичному процесі. Там є велетенський запит на нову якість політиків, тому що ми бачимо постійні корупційні скандали незалежно від кандидата – чи то від демократів, чи то від консерваторів. Тому люди голосують за позасистемних політиків, які готові кинути виклик як лівим, так і правим. І це може бути такий кандидат, який переможе на президентських виборах. Але, знову ж таки, він буде в опозиції до більшості, сформованої демократичною партією. Навіть якщо демократи не переможуть.

Очевидно, що перші півроку нового кабінету будуть складними для відносин України з Південною Кореєю. До речі, демократи вважають, що зараз приходить Трамп, який є непрогнозованим у своїх протистояннях з Китаєм, і щоб не стати заручником американської зовнішньої політики та провокацій конфлікту з Північною Кореєю, Південна Корея має провести свою суб’єктивізацію, реалізуючи політику "сонячного тепла", щоб знизити ризики для себе. Тобто тут є певна логіка дій демократичної партії.

До речі, якщо говорити про Сполучені Штати і про їхню нову адміністрацію Сполучених Штатів. Наскільки Трамп зможе впливати на ситуацію як усередині Південної Кореї, так і на її зовнішню політику, зокрема і щодо України? Адже, як ви сказали, у Південної Кореї є своя думка з цього приводу.

У Південній Кореї є недовіра до Трампа, особливо вона пов’язана з першими переговорами з Північною Кореєю, які Трамп вів, будучи президентом. Тоді, нагадаю, Трамп мислив великими категоріями (і продовжує це робити). Він намагався домовитися з Кім Чен Ином на час своєї президентської каденції, що той не буде проводити ядерні випробування і не реалізовуватиме свою ракетну програму щодо створення міжконтинентальних балістичних ракет, здатних донести ядерну боєголовку до Сан-Франциско. Кім виконав свої зобов’язання – після переговорів з Трампом, вінзгорнув ядерні випробування та навіть почав демонтаж певних об’єктів, пов’язаних з цією програмою, а також зупинив випробування міжконтинентальних балістичних ракет. Але Кім не обмежений електоральним циклом – його, на відміну від Трампа, ніхто не обирає. І ця тимчасова конструкція, яку Трамп побудував у корейському кейсі, мала певний ефект, але тоді вона сильно налякала Сполучені Штати і Токіо, тому що Трамп вів розмову про згортання або невідновлення ракетної програми, пов’язаної з міжконтинентальними, тобто стратегічними ракетами.

Але в документах переговорного процесу нічого не говорилося про ракети середньої дальності, які можуть бити безпосередньо по Сеулу та Токіо. І тоді виник дефіцит безпеки для Південної Кореї та Японії, бо в концепції Трампа могло виглядати так: ми готові вийти з Південної Кореї, готові, щоб Південна Корея сама себе захищала. Ми готові говорити про зниження нашої військової присутності в обмін на відмову Північної Кореї від ядерної програми та денуклеаризацію КНДР.

І це показало, що Америка може бути не гарантом безпеки для Південної Кореї, а загрозою, бо тоді виникає сприятлива можливість для удару та дестабілізації ситуації. Це пам’ятають південні корейці – як консерватори, так і ліві. Вони консолідовано критикували Трампа тоді і продовжують це робити зараз, кажучи, що вони не хочуть бути заручниками непрогнозованої зовнішньої політики, яка не сприяє побудові стійких альянсів. Звідси і спроба суб’єктивізації через пропозицію асиметричної відповіді, політики "сонячного тепла".

Але знов-таки, чи вдасться це зробити? Адже ситуація зараз значно відрізняється від того, що було на початку 2000-х або в середині 2010-х, коли Південна Корея пропонувала політику "сонячного тепла". Тоді вдавалося знайти точки порозуміння, навіть інтенсифікувати певні процеси: тоді говорили про можливість створення транскорейської залізниці, яка поєднає Південну і Північну Корею, та газопровід, який йтиме аж з Росії до Південної Кореї. Але все це залишилося лише розмовами. Бо щойно змінилася кон’юнктура, і Кім запровадив жорстку політику відносин з Південною Кореєю, а нещодавно взагалі оголосив її ворогом номер один та виключив з офіційної ідеології тезу про об’єднання нації, що нібито перебуває під американською окупацією.

Тобто, за великим рахунком, зараз Південна Корея для Кім Чен Ина є ворогом, і хто б її не очолював — чи демократи, чи праві, — це не має значення, оскільки для нього це маргінальні режими, які мають бути знищені.

Ви на початку говорили про те, що є у вас сумніви стосовно того, що Північна Корея зараз може скористатися цією ситуацією, але все-таки я спитаю. Наскільки зараз Кім Чен Ин готовий домовлятися з Трампом, зважаючи за поточну ситуацію, коли він вже допомагає фактично відправляє свої війська до Росії. І, по-друге, наскільки він може скористатися турбулентністю, яка зараз відбувається в Південній Кореї (якщо не військово, то принаймні політично)?

Очевидно, він показує: дивіться, я готовий до переговорів з Сполученими Штатами, Китаєм та Росією, а Південна Корея знаходиться в ситуації політичної турбулентності та громадянського напруження. Тому що запровадження воєнного стану — це крок відчаю та ознака серйозної проблеми політичної системи Південної Кореї. Це наявність лінії розламу, і праві не скоро увійдуть на сильні позиції після такої дії. І це означає політичне банкрутство, наприклад, не лише Юна як президента, але і правого політичного сегменту. Тобто допоки в Південній Кореї будуть відбуватися тектонічні зміни в політичній системі, країна буде ослаблена. Починаючи з того, що президент, скоріше за все, буде знятий шляхом імпічменту. І Корея увійде в електоральний цикл з відповідним внутрішньополітичним загостренням, протестами тощо.

Тому Кім Чен Ин має явно вигідну переговорну позицію. Він може щось гарантувати, брати участь у переговорах і пропонувати власний порядок денний. Також він однозначно зацікавлений у переговорах з Трампом, бо цей формат йому сподобався. Адже обіцяючи довготривалі проекти, він отримує цілком прийнятну для себе ціну: зняття санкцій, послаблення впливу, надання продовольчої допомоги тощо. А ще він стає рукопожатним, адже з ним говорять не тільки Сі Цзіньпін чи Путін, а й президент Сполучених Штатів. А це означає відкриття дверей для можливої участі Кіма в переговорах з іншими учасниками, не лише з Японією чи найближчими сусідами, але й на міжнародній арені. Такий вихід з ізоляції для Кім Чен Ина є дуже важливим – це одна з точок амбіцій Північної Кореї.

Недаремно вони говорять, що дві ядерні країни воюють з Україною: Росія та Північна Корея, причому Північна Корея на першому місці. Тобто не Росія з ними, а вони з Росією.

Кім буде використовувати цю ситуацію, намагаючись отримати ці переговори. Він намагається через Росію знизити свою залежність від Китаю, сигналізує Сполученим Штатам, що "повідок від Пекіну до Пхеньяна" вже не такий короткий, як раніше, і що він може собі дозволити деякий простір для маневру. Кім готовий обговорювати це, зокрема, щоб зняти санкції, отримати допомогу та підписати мирний договір з Сполученими Штатами.

Нагадаю, що Північна Корея досі перебуває в стані війни, мирний договір не підписаний – є лише договір про перемир’я, який заморожує конфлікт.

Під час першого раунду переговорів Кіма і Трампа говорилося про можливість підписання великого мирного договору, що передбачав би, зокрема, зняття деяких санкцій з Північної Кореї, обмін тілами загиблих між Кореями, налагодження контактів між двома Кореями за посередництва Сполучених Штатів. І США давали деякі запевнення в безпеці для режиму Північної Кореї. Тобто стратегія Сполучених Штатів будувалася не на основі того, що цей режим має бути демонтований, а на основі співіснування з режимом Кім Чен Ина. Це дуже важливо для останнього, оскільки це фактично дає йому простір для тактичних маневрів з Китаєм, бо поки що основним гарантом безпеки Північної Кореї є Китай.

Нагадаю, що саме Китай рятував Північну Корею під час Корейської війни, надавши їй мільйон добровольців для участі в цій війні, що змінило ситуацію на фронті. Зараз Росія підписала з Північною Кореєю стратегічний договір про взаємодію в безпековій сфері, який передбачає, зокрема, надання Росією військової допомоги Північній Кореї в разі агресії. Тобто тепер не лише Китай є гарантом безпеки для Північної Кореї. Але з іншого боку, отримати ще гарантії для режиму від Сполучених Штатів — це також важливо, наприклад, у вигляді відмови від розміщення наступальних озброєнь та проведення постійних військових навчань між Сполученими Штатами та Південною Кореєю.

Я не думаю, що Трамп піде на виведення військової присутності з Корейського півострова, тому що в нього все-таки є юридичні зобов’язання перед Сполученими Штатами та Південною Кореєю. І розміщення THAAD (система протиракетної оборони) в Південній Кореї — це також вагомий інструмент не лише проти Північної Кореї, а й проти Китаю. Але зниження участі Сполучених Штатів у гарантуванні безпеки в регіоні, зокрема Південної Кореї, цілком імовірне, якщо Трамп отримає певні вигоди від Північної Кореї. І таким чином послабить Китай, хоч і до певної міри.

Чи варто очікувати в такому випадку вимоги від Сполучених Штатів, щодо зменшення співпраці між Росією та Північною Кореєю?

Так. Більше того, я думаю, що Кім навіть погодиться на це. Але в тому, щоб, наприклад, не посилати додаткових військових підрозділів до Російської Федерації.

А зброя?

Можливо, обмежити її поставки. Але це не означає повної відмови від військової присутності, тому що на даний момент північнокорейці перебувають на території Росії, не беруть участі безпосередньо у військових діях, але проходять навчання в умовах при бойових діях.

Тобто їх не використовують як штурмові загони, але вони вчаться вести штурми та оволодівають навичками ведення сучасної війни із застосуванням надсучасних засобів. І це дуже важливо й надзвичайно цінно для Кім Чен Ина. Хоча все це випливає з міжнародних договорів. Адже вони підписали з Росією договір про стратегічне партнерство, тому, відповідно, на території Росії знаходяться північнокорейці, які надають допомогу. Не в умовах активних бойових дій, а поблизу зон бойових дій.

Я і раніше скептично ставився до ідеї використання Північної Кореї як "гарматного м’яса" на фронті, і ця думка залишається незмінною. Північна Корея не буде цього робити – вона навчає своїх солдатів, готує свої військові підрозділи, і потім ці підрозділи стануть суттєвим аргументом у переговорному процесі, зокрема на Корейському півострові, у відносинах із Південною Кореєю.

Бо тоді Північна Корея зможе протиставити Південній Кореї навчених солдатів, які отримали досвід перебування в зоні бойових дій і мають розуміння того, що таке сучасна війна, та знання того, як вона ведеться сьогодні.

Тому Кім не буде виводити війська з Росії. Щодо обсягів допомоги, Кім, власне кажучи, постійно веде торг: то збільшує обсяги, то зменшує, вимагаючи від РФ тих чи інших поступок та участі в його інфраструктурних проєктах. Наприклад, розширення пропускної спроможності портів, будівництваекономічних зон та виробництво зброї в цих зонах.

Це також інвестиції в важку промисловість. А ще це енергоносії – якщо раніше Північна Корея залежала лише від китайських поставок енергоносіїв, то тепер отримує великі обсяги нафтопродуктів із Росії.

До речі, це навіть позначилося на ціні палива на побутовому ринку для громадян Північної Кореї: ціна знизилася. Це означає, що певний обсяг став доступним простим громадянам, що позначається також на цінах на харчові продукти. Тобто сезонне зростання цін, як це зазвичай трапляється в Північній Кореї, зупинилося, а в окремих категоріях ціни навіть знизилися.

Однак головна ціна допомоги Північної Кореї Росії — це ядерна програма. Це питання створення нових видів ракетного озброєння, підводних човнів, які є мрією Кім Чен Ина, а також запуску сузірʼя супутників-розвідників, які Північна Корея планує реалізувати в найближчі роки.

Вона працює над цим у прискореному режимі. Це також ціна, яку Росія платить: передача технологій, які дозволять Північній Кореї запускати власні розвідувальні супутники, які зможуть вести спостереження за Південною Кореєю, що надасть Кімові можливість краще розуміти оперативну ситуацію на Корейському півострові. І це лякає Сеул як серед консерваторів, так і серед демократів.

І, відповідно, Кім все-таки може відмовитися від цих планів, якщо досягне домовленостей зі Сполученими Штатами?

Не відмовиться. Він може зменшувати або збільшувати обсяги своєї допомоги. Але слід пам’ятати, що домовленості з Трампом – це домовленості не назавжди, а лише на період його каденції.

Протягом цього часу можливі зменшення або збільшення обсягів допомоги залежно від обставин. У процесі переговорів домовленості можуть змінюватися.

Кім торгуватиметься й вибиватиме для себе поступки. Це не означає, що він повністю відмовиться від участі у постачанні Росії ракет. Ні, він просто може тимчасово, наприклад на кілька місяців, знизити обсяги поставок.

Це буде продано Трампу як досягнення, і Трамп це "купить". А потім, коли домовленості з американцями не принесуть Кімові бажаних результатів, він відновить постачання Росії.